The Lord's Punishment of Jerusalem
1 The Lord in his anger has covered Zion with darkness.
Its heavenly splendor he has turned into ruins.
On the day of his anger he abandoned even his Temple.
2 The Lord destroyed without mercy every village in Judah
And tore down the forts that defended the land.
He brought disgrace on the kingdom and its rulers.
3 In his fury he shattered the strength of Israel;
He refused to help us when the enemy came.
He raged against us like fire, destroying everything.
4 He aimed his arrows at us like an enemy;
He killed all those who were our joy and delight.
Here in Jerusalem we felt his burning anger.
5 Like an enemy, the Lord has destroyed Israel;
He has left her forts and palaces in ruins.
He has brought on the people of Judah unending sorrow.
6 He smashed to pieces the Temple where we worshiped him;
He has put an end to holy days and Sabbaths.
King and priest alike have felt the force of his anger.
7 The Lord rejected his altar and deserted his holy Temple;
He allowed the enemy to tear down its walls.
They shouted in victory where once we had worshiped in joy.
8 The Lord was determined that the walls of Zion should fall;
He measured them off to make sure of total destruction.
The towers and walls now lie in ruins together.
9 The gates lie buried in rubble, their bars smashed to pieces.
The king and the noblemen now are in exile.
The Law is no longer taught, and the prophets have no visions from the Lord.
10 Jerusalem's old men sit on the ground in silence,
With dust on their heads and sackcloth on their bodies.
Young women bow their heads to the ground.
11 My eyes are worn out with weeping; my soul is in anguish.
I am exhausted with grief at the destruction of my people.
Children and babies are fainting in the streets of the city.
12 Hungry and thirsty, they cry to their mothers;
They fall in the streets as though they were wounded,
And slowly die in their mothers' arms.
13 O Jerusalem, beloved Jerusalem, what can I say?
How can I comfort you? No one has ever suffered like this.
Your disaster is boundless as the ocean; there is no possible hope.
14 Your prophets had nothing to tell you but lies;
Their preaching deceived you by never exposing your sin.
They made you think you did not need to repent.
15 People passing by the city look at you in scorn.
They shake their heads and laugh at Jerusalem's ruins:
“Is this that lovely city? Is this the pride of the world?”
16 All your enemies mock you and glare at you with hate.
They curl their lips and sneer, “We have destroyed it!
This is the day we have waited for!”
17 The Lord has finally done what he threatened to do:
He has destroyed us without mercy, as he warned us long ago.
He gave our enemies victory, gave them joy at our downfall.
18 O Jerusalem, let your very walls cry out to the Lord!
Let your tears flow like rivers night and day;
Wear yourself out with weeping and grief!
19 All through the night get up again and again to cry out to the Lord;
Pour out your heart and beg him for mercy on your children—
Children starving to death on every street corner!
20 Look, O Lord! Why are you punishing us like this?
Women are eating the bodies of the children they loved!
Priests and prophets are being killed in the Temple itself!
21 Young and old alike lie dead in the streets,
Young men and women, killed by enemy swords.
You slaughtered them without mercy on the day of your anger.
22 You invited my enemies to hold a carnival of terror all around me,
And no one could escape on that day of your anger.
They murdered my children, whom I had raised and loved.
Божий гнів на Єрусалим
1 О, яким же мороком у Своєму гніві Господь вкрив дочку Сіону! Він з небес на землю скинув розкіш Ізраїлю, і навіть не згадав у день Свого гніву підніжок Свого престолу.
2 Господь нещадно знищив всі поселення Якова, – у Своєму обуренні Він зруйнував фортеці Юдиної дочки, – скинув на землю, зганьбивши, все царство і його можновладців.
3 У запалі Свого гніву знищив усю потугу Ізраїлю, – відвернув перед ворогом Свою правицю захисту, запаливши проти Якова, ніби полум’я вогню, що все навколо пожирає.
4 Він натягнув тятиву Свого лука, наче ворог, – зміцнив Свою правицю, немов противник, і знищив усе, що тішило мої очі. Його гнів спалахнув, як вогонь, і знищив намети дочки Сіону.
5 Господь уподібнився до ворога, що погубив Ізраїль, – зруйнував його фортеці, знищив його палаци, примноживши в дочки Юди голосіння та смуток.
6 Він розібрав Свою огорожу, – як навколо саду, спустошив Намет Своїх зборів, – Господь допустив, аби в Сіоні забули про свята й суботи. В запалі Свого гніву відкинув і царя, і священика.
7 Господь уневажнив Свого жертовника, зрікся Свого Святилища, передавши у руки ворогів мури його фортець. Було чути вигуки ворогів у Господньому Храмі, як у святкові дні.
8 Господь вирішив знищити стіни дочки Сіону. Він простягнув мірний шнур, не стримавши Своєї руки від руйнування, – вкрив жалобою башти і стіни, – вони разом хиляться до остаточного зруйнування.
9 Западаються в землю єрусалимські брами, – Він знищив і поламав їхні засуви. Його цар та можновладці нині серед чужих народів. Ніхто не навчає законів, а його пророки не отримують видінь від Господа.
10 Мовчки сидять на землі люди похилого віку Сіонської дочки. Посипавши порохом свої голови, вони одягнулись у веретища. А єрусалимські дівчата, схиливши низько свої голови, дивляться додолу.
Сльози пророка за Єрусалимом
11 Сліпнуть від сліз мої очі, перевертається все моє нутро, – серце розривається від болю , коли бачу, як гинуть дочки мого народу, і знемагають на міських майданах діти й навіть немовлята.
12 Своїх матерів вони зі сльозами просять: Дай їсти, дай пити! Знесилені, вони, наче поранені, вмирають на грудях своїх матерів на всіх майданах міста…
13 Що тобі сказати, або до чого тебе уподібнити, єрусалимська дочко? До чого тебе прирівняти, аби можна було тебе потішити, дівчино, – дочко Сіону? Адже твоє нещастя стало таким великим, як море! Хто в змозі тебе оздоровити?
14 Твої пророки провіщали тобі марноту й фальш, – вони не відкривали твого беззаконня, аби таким чином відвернути від тебе неволю. Їхні провіщення – порожнеча, що спричинила твоє вигнання.
15 Від здивування сплескують над тобою руками всі перехожі дорогою, – посвистують і хитають головами щодо дочки Єрусалима: Хіба це може бути те місто, про яке говорили: Вінець краси, радість усієї землі?!
16 Всі твої вороги відкривають проти тебе в знущанні свої роти, посвистують і скрегочуть зубами, говорячи: Нарешті ми його проковтнули, – настав день, якого ми так очікували! Ми таки дочекалися й самі побачили!
17 Господь здійснив те, що задумав, – Він виконав Своє провіщення, яким застерігав від давніх-давен, – нещадно знищив, дозволивши ворогові зловтішатись над тобою. Він зміцнив силою твоїх гнобителів.
18 Тож від усього серця волайте до Господа, мури Сіонської дочки, заливайтесь сльозами вдень і вночі! Не дозволяйте собі відпочинку, і нехай не висихають ваші очі.
Бідкання Сіонської дочки
19 Вставай, голоси вночі на початку кожної сторожі, – нехай до вмлівання твого серця ллються твої сльози перед Господом, – здіймай до Нього свої руки й молись про долю своїх дітей, знесилених голодом й вмираючих на розі кожної вулиці.
20 Зглянься, Господи, й подивися, на кого Ти спровадив таке горе! Невже жінки мають їсти плід свого лона, – вигодованих ними немовлят? Невже мають бути вбитими в Господній Святині священики й пророки?
21 Адже лежать мертвими на вулицях діти й люди похилого віку. Мої дівчата і мої юнаки полягли від меча, – Ти знищив їх у день Твого гніву, нещадно караючи усіх підряд…
22 Ти скликав, як на день свята, всі мої довколишні жахи. Тому в день Господнього гніву не залишилось нікого, хто міг би врятуватись, або втекти; всіх, кого я випестила й зростила, – бідкається Сіонська дочка, – усіх мій ворог вигубив.