1 Human life is like forced army service,
like a life of hard manual labor,
2 like a slave longing for cool shade;
like a worker waiting to be paid.
3 Month after month I have nothing to live for;
night after night brings me grief.
4 When I lie down to sleep, the hours drag;
I toss all night and long for dawn.
5 My body is full of worms;
it is covered with scabs;
pus runs out of my sores.
6 My days pass by without hope,
pass faster than a weaver's shuttle.
7 Remember, O God, my life is only a breath;
my happiness has already ended.
8 You see me now, but never again.
If you look for me, I'll be gone.
9-10 Like a cloud that fades and is gone,
we humans die and never return;
we are forgotten by all who knew us.
11 No! I can't be quiet!
I am angry and bitter.
I have to speak.
12 Why do you keep me under guard?
Do you think I am a sea monster?
13 I lie down and try to rest;
I look for relief from my pain.
14 But you—you terrify me with dreams;
you send me visions and nightmares
15 until I would rather be strangled
than live in this miserable body.
16 I give up; I am tired of living.
Leave me alone. My life makes no sense.
17 Why are people so important to you?
Why pay attention to what they do?
18 You inspect them every morning
and test them every minute.
19 Won't you look away long enough
for me to swallow my spit?
20 Are you harmed by my sin, you jailer?
Why use me for your target practice?
Am I so great a burden to you?
21 Can't you ever forgive my sin?
Can't you pardon the wrong I do?
Soon I will be in my grave,
and I'll be gone when you look for me.
Йов: Моє життя лише подув вітру
1 Хіба доля людини на землі не підневільна, як військова служба, а його дні, – не є наче дні наймита?
2 Як невільник, вона прагне вечірньої тіні і, як наймит, чекає своєї заплати.
3 Така й моя доля: місяці марноти й визначені мені ночі болю…
4 Коли я лягаю, то питаю: Коли я вже встану? А та ніч тягнеться, і я просто лежу сповнений тривогою, аж до ранку.
5 Моє тіло вкрилось червою та струпами , мов земляною корою; моя шкіра тріскається та гноїться.
6 Мої дні минають швидше за ткацького човника й безнадійно щезають.
7 Тож згадай, що моє життя – лише подув вітру, і мої очі вже ніколи не побачать добробуту.
8 Незабаром мене не побачить навіть око Того, Хто постійно мене бачить. Твої очі, Господи, шукатимуть мене, але мене вже не буде.
9 Наче хмара, що розвіюється й зникає, так стається із тим, хто сходить до шеолу, – він звідти вже більше не виходить.
10 Він ніколи не повернеться до власного дому, і місце, де він жив, його не впізнає.
11 Тому я не можу більше стримувати моїх уст, а говоритиму в жалю мого духа, і скаржитимусь у гіркоті своєї душі.
12 Хіба я є морем, чи якоюсь морською потворою, що Ти ставиш проти мене вартових?
13 Іноді я кажу: Мене потішить моя постіль, нехай моє ліжко забере мої роздуми.
14 Але Ти мене лякаєш снами і викликаєш у мене тривогу привидами…
15 Тоді я волів би, щоб мене задушили, – краще вже смерть, ніж біль у кістках.
16 Мені обридло життя, – не буду ж я жити вічно. Залиши мене, адже мої дні – марнота.
17 Бо що таке людина, що Ти її так звеличив, і приділяєш їй стільки уваги?
18 Ти відвідуєш її щоранку, і щохвилини випробовуєш її?
19 Коли, нарешті, Ти відвернешся від мене, і відпустиш мене, аби я міг хоч проковтнути свою слину?
20 Навіть якщо я згрішив, то що я тим заподіяв Тобі, Стороже над людьми? Для чого Ти мене перетворив у Свою мішень, що я став для себе тягарем ?
21 І чому Ти не прощаєш мого гріха й не зітреш моєї провини? Адже коли я незабаром ляжу в землю, Ти почнеш мене шукати, – та мене вже не буде…