Job
1-2 If my troubles and griefs were weighed on scales,
3 they would weigh more than the sands of the sea,
so my wild words should not surprise you.
4 Almighty God has shot me with arrows,
and their poison spreads through my body.
God has lined up his terrors against me.
5 A donkey is content when eating grass,
and a cow is quiet when eating hay.
6 But who can eat flat, unsalted food?
What taste is there in the white of an egg?
7 I have no appetite for food like that,
and everything I eat makes me sick.
8 Why won't God give me what I ask?
Why won't he answer my prayer?
9 If only he would go ahead and kill me!
10 If I knew he would, I would leap for joy,
no matter how great my pain.
I know that God is holy;
I have never opposed what he commands.
11 What strength do I have to keep on living?
Why go on living when I have no hope?
12 Am I made of stone? Is my body bronze?
13 I have no strength left to save myself;
there is nowhere I can turn for help.
14 In trouble like this I need loyal friends—
whether I've forsaken God or not.
15 But you, my friends, you deceive me like streams
that go dry when no rain comes.
16 The streams are choked with snow and ice,
17 but in the heat they disappear,
and the stream beds lie bare and dry.
18 Caravans get lost looking for water;
they wander and die in the desert.
19 Caravans from Sheba and Tema search,
20 but their hope dies beside dry streams.
21 You are like those streams to me,
you see my fate and draw back in fear.
22 Have I asked you to give me a gift
or to bribe someone on my behalf
23 or to save me from some enemy or tyrant?
24 All right, teach me; tell me my faults.
I will be quiet and listen to you.
25 Honest words are convincing,
but you are talking nonsense.
26 You think I am talking nothing but wind;
then why do you answer my words of despair?
27 You would even roll dice for orphan slaves
and make yourselves rich off your closest friends!
28 Look me in the face. I won't lie.
29 You have gone far enough. Stop being unjust.
Don't condemn me. I'm in the right.
30 But you think I am lying—
you think I can't tell right from wrong.
Йов: Нещасний може очікувати на милосердя від свого друга
1 Відповідаючи Йов сказав:
2 О, якби, справді можна було зважити мої страждання, а всі мої нещастя разом покласти на вагу,
3 то вони були би важчі за морський пісок, – тому й нерозважливими здаються мої слова.
4 Адже в мене встромлені стріли Вседержителя, і їхню отруту мусить пити моя душа. Божі жахи спрямовані проти мене.
5 Хіба реве дикий осел, маючи траву? Хіба реве віл, коли ясла повні паші?
6 Хіба їдять несмачну їжу без солі? І чи є якийсь смак у соку портулака ?
7 До чого я відмовлявся навіть доторкнутись, те тепер стало для мене гіркою їжею.
8 О, якби сповнилось моє бажання, і якби Бог здійснив моє прагнення!
9 Якби ж то Бог зволив мене розчавити, – простягнув Свою руку і вбив мене!
10 Це було б для мене якоюсь потіхою, й відрадою в моїх нещадних муках, позаяк я не зрікся слів Святого.
11 Але де взяти сили, щоб витерпіти? І який мій кінець, заради чого варто жити?
12 Хіба я з каменю, щоб мати силу все витерпіти? Хіба моє тіло мідне?
13 Невже немає для мене допомоги, і я позбавлений усякого порятунку?
14 Нещасний може очікувати на якесь милосердя від свого друга, навіть якщо цей друг втратив страх перед Вседержителем.
15 Мої ж брати виявились зрадливі, наче весняні потоки, немов струмки, що в полі протікають.
16 Вони темніші від криги, під якою ховається сніг;
17 але з часом ці струмки міліють, і в літню спеку щезають, – зникають, як би їх і не було.
18 Їхні звивисті дороги пролягають аж до пустелі й там пропадають.
19 Їх шукають теманські каравани, на них покладають надію мандрівники з Шеви, –
20 проте їхні сподівання виявляються оманливими, щойно вони туди приходять.
21 Такими й ви стали для мене, – побачили мій жахливий вигляд і злякалися.
22 Хіба я будь-коли просив: Дайте мені, – з ваших достатків заплатіть за мене,
23 або врятуйте мене з рук ворога, чи викупіть мене з рук гнобителів?‥
24 Підскажіть мені, і я замовкну, скажіть, у чому моя помилка!
25 Справді, болючими бувають справедливі слова, але чого варті оті ваші докори?
26 Для чого вигадуєте ви слова для докорів, а слова відчаю страждальця пускаються за вітром?
27 Адже ви навіть щодо сироти кидали би жереб і продали би власного друга.
28 Тож нині, благаю, згляньтесь наді мною, адже в такому стані я не скажу вам у вічі неправди.
29 Тож відступіться й не будьте несправедливі, прислухайтесь до моєї правоти.
30 Хіба є якесь лукавство в мене на язику? Хіба я вже втратив смак й не розпізнаю нещастя?