The First Dialogue
(4.1—14.22)Eliphaz
1-2 Job, will you be annoyed if I speak?
I can't keep quiet any longer.
3 You have taught many people
and given strength to feeble hands.
4 When someone stumbled, weak and tired,
your words encouraged him to stand.
5 Now it's your turn to be in trouble,
and you are too stunned to face it.
6 You worshiped God, and your life was blameless;
and so you should have confidence and hope.
7 Think back now. Name a single case
where someone righteous met with disaster.
8 I have seen people plow fields of evil
and plant wickedness like seed;
now they harvest wickedness and evil.
9 Like a storm, God destroys them in his anger.
10 The wicked roar and growl like lions,
but God silences them and breaks their teeth.
11 Like lions with nothing to kill and eat,
they die, and all their children are scattered.
12 Once a message came quietly,
so quietly I could hardly hear it.
13 Like a nightmare it disturbed my sleep.
14 I trembled and shuddered;
my whole body shook with fear.
15 A light breeze touched my face,
and my skin crawled with fright.
16 I could see something standing there;
I stared, but couldn't tell what it was.
Then I heard a voice out of the silence:
17 “Can anyone be righteous in the sight of God
or be pure before his Creator?
18 God does not trust his heavenly servants;
he finds fault even with his angels.
19 Do you think he will trust a creature of clay,
a thing of dust that can be crushed like a moth?
20 We may be alive in the morning,
but die unnoticed before evening comes.
21 All that we have is taken away;
we die, still lacking wisdom.”
Еліфаз: Хто, бувши невинним, загинув?
1 Після цього заговорив Еліфаз із Темана.
2 Якщо я спробую заговорити з тобою, чи не буде для тебе втомливо? А втім, хто може стримати від слова?
3 Адже ти сам повчав багатьох, підтримуючи знеможені руки;
4 твої слова підбадьорювали тих, котрі спотикались, – ти зміцнював тремтячі коліна.
5 Тепер же, коли прийшло горе на тебе, ти занеміг; зачепило тебе, – й ти занепав духом.
6 Невже твоя богобійність перестала бути для тебе опорою, а твої праведні дороги стали безнадійними?
7 Отже, пригадай, хто коли, бувши невинним, загинув, або, коли праведні були знищені?
8 Адже я сам спостерігав: хто, обробляючи поле беззаконня, сіяв горе, той сам його і пожинав, –
9 такі гинуть від Божого дихання, – й від подиху Його гніву зникають.
10 Замовкає ревіння лева і голос левеняти, бувають потрощені зуби молодих левів!
11 Лев гине через брак здобичі, й щенята левиці розпорошуються.
12 Але до мене доходить потаємне слово і моє вухо ловить навіть шепіт;
13 серед роздумів щодо нічних видінь, коли глибокий сон огортає людей,
14 мене іноді охоплює жах, і тремтіння пробирає мене до самих кісток.
15 Легке дихання торкнулось мого обличчя, і моє волосся стало дибом, –
16 хтось стояв біля мене, але я не міг його розпізнати з вигляду; перед моїми очима була якась постать, і я почув тихий голос:
17 Хіба смертна людина може бути праведніша за Бога, або чоловік чистіший за свого Творця?
18 Адже Він і Своїм слугам не довіряє, і в своїх ангелів знаходить недоліки, –
19 тим більше в мешканцях хатинок із глини, підвалини яких стоять на земному поросі. Вони будуть розчавлені, як міль…
20 Їх топчуть зранку й до вечора, – як непотрібні, вони гинуть навіки.
21 Щойно кілок від їхнього намету виривають, вони й не відають, як помирають.