1 I have made a solemn promise
never to look with lust at a woman.
2 What does Almighty God do to us?
How does he repay human deeds?
3 He sends disaster and ruin
to those who do wrong.
4 God knows everything I do;
he sees every step I take.
5 I swear I have never acted wickedly
and never tried to deceive others.
6 Let God weigh me on honest scales,
and he will see how innocent I am.
7 If I have turned from the right path
or let myself be attracted to evil,
if my hands are stained with sin,
8 then let my crops be destroyed,
or let others eat the food I grow.
9 If I have been attracted to my neighbor's wife,
and waited, hidden, outside her door,
10 then let my wife cook another man's food
and sleep in another man's bed.
11 Such wickedness should be punished by death.
12 It would be like a destructive, hellish fire,
consuming everything I have.
13 When any of my servants complained against me,
I would listen and treat them fairly.
14 If I did not, how could I then face God?
What could I say when God came to judge me?
15 The same God who created me
created my servants also.
16 I have never refused to help the poor;
never have I let widows live in despair
17 or let orphans go hungry while I ate.
18 All my life I have taken care of them.
19 When I found someone in need,
too poor to buy clothes,
20 I would give him clothing made of wool
that had come from my own flock of sheep.
Then he would praise me with all his heart.
21 If I have ever cheated an orphan,
knowing I could win in court,
22 then may my arms be broken;
may they be torn from my shoulders.
23 Because I fear God's punishment,
I could never do such a thing.
24 I have never trusted in riches
25 or taken pride in my wealth.
26 I have never worshiped the sun in its brightness
or the moon in all its beauty.
27 I have not been led astray to honor them
by kissing my hand in reverence to them.
28 Such a sin should be punished by death;
it denies Almighty God.
29 I have never been glad when my enemies suffered,
or pleased when they met with disaster;
30 I never sinned by praying for their death.
31 All those who work for me know
that I have always welcomed strangers.
32 I invited travelers into my home
and never let them sleep in the streets.
33 Others try to hide their sins,
but I have never concealed mine.
34 I have never feared what people would say;
I have never kept quiet or stayed indoors
because I feared their scorn.
35 Will no one listen to what I am saying?
I swear that every word is true.
Let Almighty God answer me.
If the charges my opponent brings against me
were written down so that I could see them,
36 I would wear them proudly on my shoulder
and place them on my head like a crown.
37 I would tell God everything I have done,
and hold my head high in his presence.
38 If I have stolen the land I farm
and taken it from its rightful owners—
39 if I have eaten the food that grew there
but let the farmers that grew it starve—
40 then instead of wheat and barley,
may weeds and thistles grow.
The words of Job are ended.
Йов: Я завжди зі страхом думав про відплату від Бога
1 Я уклав умову зі своїми очима, що не буду пожадливо дивитись на дівчат.
2 Але яка моя доля від Бога згори, і яка спадщина від Всемогутнього з небесних висот?
3 Хіба не чекає нечестивого загибель, а злочинців – нещастя?
4 Хіба ж Бог не бачить моїх доріг, рахуючи кожен мій крок?
5 Тож якщо я діяв фальшиво, й мої ноги поспішали до обману,
6 то нехай мене Господь зважить на вазі справедливості, і Він упевниться в моїй невинності.
7 Якщо мої кроки ухилялись з правдивої дороги, й моє серце йшло за моїми очима, а свої руки я заплямував нечистотою,
8 то нехай інший їсть те, що я посіяв на полі, а мої пагінці (нащадки ) нехай будуть вирвані з землі з корінням!
9 Якщо моє серце зваблювалось чужою жінкою, і я крадькома чатував на неї біля дверей мого товариша,
10 то нехай моя дружина меле (віддається ) іншому, і нехай інші насолоджуються нею!
11 Бо це була би розпуста, підсудний злочин.
12 Адже це той вогонь, що пожирає до цілковитого знищення, і міг би погубити все мною нажите.
13 Якби я знехтував правом мого слуги чи моєї служниці, коли вони позивались проти мене в суді,
14 то що робив би я, якби Бог піднявся на їхній захист, і яку відповідь я дав би Йому?
15 Адже Той, Хто створив мене у материнському лоні, створив і мого слугу? Він Єдиний створив нас в однаковому лоні.
16 Хіба я відмовляв убогому в його проханні, чи з моєї вини засмучувалась удова?
17 Хіба я сам з’їдав шматок свого хліба, й не ділився ним із сиротою,
18 яку з моїх молодих років я виховував, наче рідний батько, опікуючись нею від материнського лона?!
19 Якщо я бачив когось, що замерзав без одягу, або бідолаху, який не мав чим прикритись,
20 то хіба пізніше його серце мене не благословляло, коли він зігрівався вовною з моїх овець?!
21 Якщо будь-коли я підняв проти сироти свою руку, знаючи, що під час суду у брамі мені забезпечений захист,
22 то нехай відпаде моє плече від ключиці, моя рука нехай відламається від ліктя!
23 Адже я завжди зі страхом думав про відплату від Бога, й перед Його величчю я не міг нічого подібного зробити.
24 Якщо я покладав свою надію на золото, і до щирого золота я говорив: Ти – моя надія;
25 якщо я тішився моїм великим багатством, тобто здобутим своїми руками майном;
26 якби, спостерігаючи за світлом сонця, коли воно сяяло і величністю місяця, як він величаво пливе по небу,
27 і потай захоплювався ними своїм серцем, а своїми устами цілував свою руку ,
28 то це був би підсудний злочин, адже я зрадив би Всевишнього Бога.
29 Чи може я тішився нещастям свого ворога, і був радий, що його спіткало лихо?
30 Ніколи! Адже я не дозволяв, аби мої уста згрішили прокляттям, бажаючи смерті ворога.
31 Хіба мої домашні не говорили: Хто тільки не насичувався його м’ясом?!
32 Чужинець ніколи не ночував на вулиці, адже мої двері я завжди відкривав кожному приходцеві.
33 Якщо я, – що переважно чинять люди, – приховував свої переступи, затаївши свій гріх у самому собі,
34 бо мені було би страшно великої громади, – та й сором перед родиною лякав би мене, – тому я мовчав би й боявся підійти до дверей свого дому .
35 О, якби, нарешті, хтось вислухав мене! Ось мій підпис! Нехай же до мене відізветься Всемогутній! Волів би я мати письмове оскарження навіть свого ворога!
36 Адже я готовий покласти його на свої плечі, – як вінком, прикрасив би ним свою голову.
37 Число своїх кроків я йому сказав би, наблизившись до нього, як до можновладця.
38 І якби проти мене свідчило моє поле, і водночас плакали його борозни, волаючи про помсту
39 через те, що я споживав його (поля ) врожай, не оплачений мною, як її власником, хоч примушував важко працювати тих ,
40 що землю обробляли , – то замість пшениці нехай виросте на ньому терен, а замість ячменю – бур’ян! На цьому закінчились промови Йова…