1 But men younger than I am make fun of me now!
Their fathers have always been so worthless
that I wouldn't let them help my dogs guard sheep.
2 They were a bunch of worn-out men,
too weak to do any work for me.
3 They were so poor and hungry
that they would gnaw dry roots—
at night, in wild, desolate places.
4 They pulled up the plants of the desert and ate them,
even the tasteless roots of the broom tree!
5 Everyone drove them away with shouts,
as if they were shouting at thieves.
6 They had to live in caves,
in holes dug in the sides of cliffs.
7 Out in the wilds they howled like animals
and huddled together under the bushes.
8 A worthless bunch of nameless nobodies!
They were driven out of the land.
9 Now they come and laugh at me;
I am nothing but a joke to them.
10 They treat me with disgust;
they think they are too good for me,
and even come and spit in my face.
11 Because God has made me weak and helpless,
they turn against me with all their fury.
12 This mob attacks me head-on;
they send me running; they prepare their final assault.
13 They cut off my escape and try to destroy me;
and there is no one to stop them.
14 They pour through the holes in my defenses
and come crashing down on top of me;
15 I am overcome with terror;
my dignity is gone like a puff of wind,
and my prosperity like a cloud.
16 Now I am about to die;
there is no relief for my suffering.
17 At night my bones all ache;
the pain that gnaws me never stops.
18 God seizes me by my collar
and twists my clothes out of shape.
19 He throws me down in the mud;
I am no better than dirt.
20 I call to you, O God, but you never answer;
and when I pray, you pay no attention.
21 You are treating me cruelly;
you persecute me with all your power.
22 You let the wind blow me away;
you toss me about in a raging storm.
23 I know you are taking me off to my death,
to the fate in store for everyone.
24 Why do you attack a ruined man,
one who can do nothing but beg for pity?
25 Didn't I weep with people in trouble
and feel sorry for those in need?
26 I hoped for happiness and light,
but trouble and darkness came instead.
27 I am torn apart by worry and pain;
I have had day after day of suffering.
28 I go about in gloom, without any sunshine;
I stand up in public and plead for help.
29 My voice is as sad and lonely
as the cries of a jackal or an ostrich.
30 My skin has turned dark; I am burning with fever.
31 Where once I heard joyful music,
now I hear only mourning and weeping.
Йов: Моя душа вмліває у мені, мною заволоділи дні смутку
1 А тепер глузують наді мною молодші за мене віком, чиїх батьків я не прийняв би щоб поставити їх нарівні із псами, що охороняли мою отару.
2 Та й сила їхніх рук, – навіщо вона мені здалася? З часом занепала їхня колишня сила.
3 В результаті злиднів і нищівного голоду, вони гризли сухе коріння нещодавно зруйновної та спустошеної землі.
4 Вони зривали лободу попід кущами, а коріння рокитника було їхньою їжею.
5 З-поміж людського суспільства їх проганяли, – люди на них кричали, як на злодіїв,
6 тому вони проживали в глибоких ярах висохлих потоків, у підземних ямах та скальних печерах.
7 Серед чагарників вони, як звірі, завивали, збиралися серед колючих кущів й тулились одне до одного , –
8 рід жалюгідних, нащадки безіменних, вигнанці на землі…
9 Ось такі люди тепер знущаються, – образливі пісні про мене співають, – я став для них поговіркою.
10 Вони гидують мною, тримаються подалі від мене, а коли наближаються до мене, то неодмінно стараються плюнути в обличчя.
11 Адже Він (Господь ) розв’язав мій пояс , упокорив мене, тому вони й знущаються наді мною.
12 Праворуч від мене підіймається та наволоч, підставляють мені ноги, й вимощують проти мене власну дорогу, щоб мене погубити.
13 Зіпсували мій шлях (долю ), користаючись з мого нещастя, і ніхто їх не зупинить.
14 Приходять ватагою, наче через широкий вилом, навалюються, наче руйнівні буруни.
15 Мною опанували страхіття, моя гідність розвіялись наче по вітру, і мій добробут проминув, наче хмара.
16 І зараз моя душа вмліває (ниє ) у мені, – мною заволоділи дні смутку…
17 Вночі мої кості ніби пронизує біль, – навіть мої жили не розслаблюються.
18 З надзвичайною силою Він (Господь ) вхопив мене за мій одяг, душить мене воротом моєї сорочки.
19 Він укинув мене в болото, уподібнив мене до пороху та попелу.
20 Я волаю до Тебе, але Ти мені не відповідаєш, стою перед Тобою, однак Ти не звертаєш на мене уваги.
21 Яким же безжалісним Ти став до мене, Своєю могутньою рукою шмагаючи мене!
22 Ти мене підхопив, наче вітром, посадив мене на нього й звелів летіти, щоб мене не стало.
23 Знаю я, що Ти мене провадиш до смерті, – до дому, призначеного для всього живого.
24 Але, хіба ж не простягає руки потопаючий, волаючи у своєму нещасті про допомогу ?
25 Хіба ж я не плакав над тим, кому в житті було важко? Чи я від душі не співчував нещасному?
26 Тому я очікував добра, та прийшло зло; сподівався світла, а настала темрява.
27 У мене всередині все кипить і не заспокоюється, – кожен день приносить мені лише нещастя.
28 Я почорнів, але не від сонця, – встаю посеред громади та волаю про допомогу.
29 Я став братом шакалам і товаришем страусам.
30 Шкіра на мені почорніла, а мої кості палають вогнем.
31 Моя арфа постійно голосить, а моя сопілка видає лише звуки ридання…