Job's Final Statement of His Case
1 Job began speaking again.
Job
2 If only my life could once again
be as it was when God watched over me.
3 God was always with me then
and gave me light as I walked through the darkness.
4 Those were the days when I was prosperous,
and the friendship of God protected my home.
5 Almighty God was with me then,
and I was surrounded by all my children.
6 My cows and goats gave plenty of milk,
and my olive trees grew in the rockiest soil.
7 Whenever the city elders met
and I took my place among them,
8 young men stepped aside as soon as they saw me,
and old men stood up to show me respect.
9 The leaders of the people would stop talking;
10 even the most important men kept silent.
11 Everyone who saw me or heard of me
had good things to say about what I had done.
12 When the poor cried out, I helped them;
I gave help to orphans who had nowhere to turn.
13 People who were in deepest misery praised me,
and I helped widows find security.
14 I have always acted justly and fairly.
15 I was eyes for the blind,
and feet for the lame.
16 I was like a father to the poor
and took the side of strangers in trouble.
17 I destroyed the power of cruel men
and rescued their victims.
18 I always expected to live a long life
and to die at home in comfort.
19 I was like a tree whose roots always have water
and whose branches are wet with dew.
20 Everyone was always praising me,
and my strength never failed me.
21 When I gave advice, people were silent
and listened carefully to what I said;
22 they had nothing to add when I had finished.
My words sank in like drops of rain;
23 everyone welcomed them
just as farmers welcome rain in spring.
24 I smiled on them when they had lost confidence;
my cheerful face encouraged them.
25 I took charge and made the decisions;
I led them as a king leads his troops,
and gave them comfort in their despair.
Йов: Якби мені стати таким, як я був за тих днів, коли мене оберігав Бог
1 Продовжуючи далі свою промову, Йов сказав:
2 О, якби мені стати таким, як я був за давніх місяців, – як за тих днів, коли мене оберігав Бог!
3 Коли Його світильник сяяв над моєю головою, і коли я при Його світлі йшов крізь темряву, –
4 таким, як я був за днів своєї молодості, коли Божа милість сяяла над моїм наметом.
5 Коли Всемогутній ще був зі мною, а навколо мене юрмились мої діти.
6 Коли мої ноги купались у молоці, а зі скелі витікали для мене потоки олії.
7 Коли я виходив до міської брами, щоб зайняти на площі своє місце,
8 то юнаки, побачивши мене, ховались, а сивоголові вставали й стояли.
9 Вельможі на півслові зупиняли розмову, кладучи руку на свої уста.
10 Голос можновладців замовкав, як ніби їхній язик прилипав їм до піднебіння,
11 адже кожен, хто мене чув, благословляв мене, і хто мене бачив, звеличував мене,
12 бо я рятував убогого, що волав про допомогу, а також сироту та безпомічного.
13 Благословення гинучого сходило на мене, а серцю вдовиці доставляв я радість.
14 Я одягався в праведність, і вона була, наче моїм одягом, а справедливість була моєю короною.
15 Сліпому я був очима, а кульгавому – ногами.
16 Я був батьком для знедолених, а тяжбу, якої я не знав, ретельно досліджував.
17 Я трощив челюсті злочинцеві, вириваючи з його зубів здобич.
18 Я думав: Буду жити довго, – моїх днів буде так багато, як піску, і помру в родиннім гніздечку.
19 Моє коріння сягає до води, і роса ночує на моєму галуззі.
20 Адже моя слава постійно зростатиме, і мій лук у моїй руці завжди як новий.
21 Мене уважно слухали та мовчки чекали моєї поради.
22 Після моїх слів вже не було що додати, – моя мова зрошувала всіх освіжаючими краплями.
23 На мене чекали, як на дощ, і відкривали свої уста, як для весняної зливи.
24 Моя усмішка всіх підбадьорювала у вірі, й люди чекали мого ласкавого погляду.
25 Я обирав для них подальшу дорогу, й головував серед них; я жив, наче цар серед свого війська, стараючись потішити засмучених.