Job
1-2 I have heard words like that before;
the comfort you give is only torment.
3 Are you going to keep on talking forever?
Do you always have to have the last word?
4 If you were in my place and I in yours,
I could say everything you are saying.
I could shake my head wisely
and drown you with a flood of words.
5 I could strengthen you with advice
and keep talking to comfort you.
6 But nothing I say helps,
and being silent does not calm my pain.
7 You have worn me out, God;
you have let my family be killed.
8 You have seized me; you are my enemy.
I am skin and bones,
and people take that as proof of my guilt.
9 In anger God tears me limb from limb;
he glares at me with hate.
10 People sneer at me;
they crowd around me and slap my face.
11 God has handed me over to evil people.
12 I was living in peace,
but God took me by the throat
and battered me and crushed me.
God uses me for target practice
13 and shoots arrows at me from every side—
arrows that pierce and wound me;
and even then he shows no pity.
14 He wounds me again and again;
he attacks like a soldier gone mad with hate.
15 I mourn and wear clothes made of sackcloth,
and I sit here in the dust defeated.
16 I have cried until my face is red,
and my eyes are swollen and circled with shadows,
17 but I am not guilty of any violence,
and my prayer to God is sincere.
18 O Earth, don't hide the wrongs done to me!
Don't let my call for justice be silenced!
19 There is someone in heaven
to stand up for me and take my side.
20 My friends scorn me;
my eyes pour out tears to God.
21 I want someone to plead with God for me,
as one pleads for a friend.
22 My years are passing now,
and I walk the road of no return.
Йов: Ви – нікчемні розрадники в горі
1 У відповідь Йов промовив:
2 Я чув усе це багато разів. Усі ви – нікчемні розрадники в горі.
3 Чи буде, врешті, кінець словам, кинутим на вітер? Що вас спонукає так відповідати?
4 Можливо, і я говорив би, як ви, якби ви були на моєму місці. Я розмірковував би про вас і так само хитав би над вами своєю головою.
5 Але, чи міг би я своєю промовою зміцнити вас, а рухаючи губами, чи зменшив би я тим ваш біль?
6 Адже, хоч я говорю, мої болі не втихають; мої страждання не зменшуються, навіть коли я мовчу.
7 От і тепер Він (Бог ) вичерпав усі мої сили, – Ти розпорошив усю мою родину…
8 Ти мене схопив, – що й стало свідченням моєї провини; моя неміч повстала проти мене, – навіть моє обличчя оскаржує мене.
9 У Своєму гніві Він розриває мене на шматки; Він ненавидить мене, скрегоче на мене своїми зубами; наче мій ворог, Він цілиться у мене вістрям своїх очей.
10 Люди також роззявляють на мене свої пащі й, згуртувавшись навколо мене і докоряючи, б’ють мене по щоках.
11 Бог видав мене злочинцям, і в руки нечестивих кинув мене.
12 Я жив спокійно, але Він трусонув мене, схопив мене за шию й ущент розбив мене, поставив мене Своєю мішенню.
13 Мене оточили Його лучники, Він безжально пробиває мої нутрощі, проливаючи на землю мою жовч;
14 Він наносить мені рану за раною , накидається на мене, як потужний воїн.
15 Я прив’язав до мого тіла веретище й занурив у порох своє чоло .
16 Моє обличчя почервоніло від плачу, а на моїх повіках нависла тінь смерті.
17 Але ж мої руки не заплямовані насильством, і моя молитва була щирою.
18 О, земле, не прикривай моєї крові, і нехай не буде місця для мого зойку!‥
19 І все ж тепер є у мене на небі Свідок, – мій Заступник спостерігає з висоти.
20 І хоч мої друзі глузують з мене, мої очі в сльозах звернені до Бога,
21 аби здійснилось судочинство й була вирішена справа людини з Богом, як вирішується справа смертної людини зі своїм ближнім.
22 Мені ж залишились лічені роки, і я піду в дорогу, з якої не повернуся…