1 We are all born weak and helpless.
All lead the same short, troubled life.
2 We grow and wither as quickly as flowers;
we disappear like shadows.
3 Will you even look at me, God,
or put me on trial and judge me?
4 Nothing clean can ever come
from anything as unclean as human beings.
5 The length of our lives is decided beforehand—
the number of months we will live.
You have settled it, and it can't be changed.
6 Look away from us and leave us alone;
let us enjoy our hard life—if we can.
7 There is hope for a tree that has been cut down;
it can come back to life and sprout.
8 Even though its roots grow old,
and its stump dies in the ground,
9 with water it will sprout like a young plant.
10 But we die, and that is the end of us;
we die, and where are we then?
11 Like rivers that stop running,
and lakes that go dry,
12 people die, never to rise.
They will never wake up while the sky endures;
they will never stir from their sleep.
13 I wish you would hide me in the world of the dead;
let me be hidden until your anger is over,
and then set a time to remember me.
14 If a man dies, can he come back to life?
But I will wait for better times,
wait till this time of trouble is ended.
15 Then you will call, and I will answer,
and you will be pleased with me, your creature.
16 Then you will watch every step I take,
but you will not keep track of my sins.
17 You will forgive them and put them away;
you will wipe out all the wrongs I have done.
18 There comes a time when mountains fall
and solid cliffs are moved away.
19 Water will wear down rocks,
and heavy rain will wash away the soil;
so you destroy our hope for life.
20 You overpower us and send us away forever;
our faces are twisted in death.
21 Our children win honor, but we never know it,
nor are we told when they are disgraced.
22 We feel only the pain of our own bodies
and the grief of our own minds.
Йов: Людина короткий свій вік проводить у тривозі
1 Людина, що народжена від жінки, короткий свій вік проводить у тривозі.
2 Вона виходить, як квітка, і в’яне, – вона втікає, наче тінь, і не зупиняється…
3 І от на таку особу Ти відкриваєш очі, й тягнеш на суд із Собою?
4 Хіба може чистий походити від нечистого? Та у жодному разі, ніхто!
5 Але якщо йому визначено вік, так що число його днів та місяців Тобі відомо, якщо Ти накреслив його межу, якої він не може переступити, –
6 то відвернись від нього, – й нехай відпочине, нехай натішиться, як той наймит, прожитим днем.
7 Адже навіть дерево має надію, – якщо буде зрубане, то воно знову відроджується, і його паростки ростуть далі;
8 хоч може бути, що його корінь у землі постаріє, і його пень у земному поросі струхнявів,
9 проте, щойно воно відчує вологу, зразу пускає паростки і його галузки, – наче молоді саджанці.
10 А людина вмирає, й лежить бездиханна, – коли виходить дух людини, то де вона?
11 Як зникає вода з озера , як міліють і висихають ріки,
12 так людина ляже і не встане; доки не щезнуть небеса, вона не пробудиться і не підведеться зі свого сну.
13 О, якби Ти мене сховав у шеолі, й укривав там мене, поки не промине Твій гнів протягом призначеного Тобою для мене часу, а потім згадав би про мене.
14 Адже якщо людина помре, то хіба зможе знову жити? Я сподівався би протягом усіх днів своєї служби (повинності ), аж поки не прийшла б мені заміна .
15 Тоді Ти покличеш мене, і я Тобі відповім, адже Ти тужитимеш за творивом Своїх рук.
16 Зараз Ти рахуєш мої кроки, а тоді перестанеш слідкувати за моїми гріхами, бо
17 мої гріхи будуть запечатані у вузлику, і мої провини Тобою закриті (перекреслені ) .
18 Насправді ж, як падаючи, розсипається гора, як скеля зсувається зі свого місця;
19 як вода шліфує каміння, і як злива змиває порох землі, так Ти перетворюєш у ніщо надію людини.
20 Ти долаєш її, і вона щезає назавжди. Ти змінюєш її вигляд і відсилаєш її геть.
21 Людина не знає, чи в пошані її діти, – не відає, навіть якщо вони переживають ганьбу.
22 Лише свою біль вона відчуває, тільки про себе тужить її душа.