Words of Comfort to Jerusalem
1 The Lord says,
“Listen to me, you that want to be saved,
you that come to me for help.
Think of the rock from which you came,
the quarry from which you were cut.
2 Think of your ancestor, Abraham,
and of Sarah, from whom you are descended.
When I called Abraham, he was childless,
but I blessed him and gave him children;
I made his descendants numerous.
3 “I will show compassion to Jerusalem,
to all who live in her ruins.
Though her land is a desert, I will make it a garden,
like the garden I planted in Eden.
Joy and gladness will be there,
and songs of praise and thanks to me.
4 “Listen to me, my people,
listen to what I say:
I give my teaching to the nations;
my laws will bring them light.
5 I will come quickly and save them;
the time of my victory is near.
I myself will rule over the nations.
Distant lands wait for me to come;
they wait with hope for me to save them.
6 Look up at the heavens; look at the earth!
The heavens will disappear like smoke;
the earth will wear out like old clothing,
and all its people will die like flies.
But the deliverance I bring will last forever;
my victory will be final.
7 “Listen to me, you that know what is right,
who have my teaching fixed in your hearts.
Do not be afraid when people taunt and insult you;
8 they will vanish like moth-eaten clothing!
But the deliverance I bring will last forever;
my victory will endure for all time.”
9 Wake up, Lord, and help us!
Use your power and save us;
use it as you did in ancient times.
It was you that cut the sea monster Rahab to pieces.
10 It was you also who dried up the sea
and made a path through the water,
so that those you were saving could cross.
11 Those whom you have rescued
will reach Jerusalem with gladness,
singing and shouting for joy.
They will be happy forever,
forever free from sorrow and grief.
12 The Lord says,
“I am the one who strengthens you.
Why should you fear mortals,
who are no more enduring than grass?
13 Have you forgotten the Lord who made you,
who stretched out the heavens
and laid the earth's foundations?
Why should you live in constant fear
of the fury of those who oppress you,
of those who are ready to destroy you?
Their fury can no longer touch you.
14 Those who are prisoners will soon be set free;
they will live a long life
and have all the food they need.
15 “I am the Lord your God;
I stir up the sea
and make its waves roar.
My name is the Lord Almighty!
16 I stretched out the heavens
and laid the earth's foundations;
I say to Jerusalem, ‘You are my people!
I have given you my teaching,
and I protect you with my hand.’”
The End of Jerusalem's Suffering
17 Jerusalem, wake up!
Rouse yourself and get up!
You have drunk the cup of punishment
that the Lord in his anger gave you to drink;
you drank it down, and it made you stagger.
18 There is no one to lead you,
no one among your people
to take you by the hand.
19 A double disaster has fallen on you:
your land has been devastated by war,
and your people have starved.
There is no one to show you sympathy.
20 At the corner of every street
your people collapse from weakness;
they are like deer caught in a hunter's net.
They have felt the force of God's anger.
21 You suffering people of Jerusalem,
you that stagger as though you were drunk,
22 the Lord your God defends you and says,
“I am taking away the cup
that I gave you in my anger.
You will no longer have to drink
the wine that makes you stagger.
23 I will give it to those who oppressed you,
to those who made you lie down in the streets
and trampled on you as if you were dirt.”
Господь потішить Сіон
1 Послухайте Мене, ви, що прагнете праведності й шукаєте Господа! Подивіться на скелю, з якої ви висічені, і на яму каменоломні, з якої вас видобуто.
2 Зверніть увагу на вашого батька Авраама і на Сарру, яка вас народила! Адже лише його одного Я покликав, поблагословив його і розмножив.
3 А Господь неодмінно потішить Сіон, – Він потішить і всі його руїни; Він перетворить його пустелі на Еден, а степи – на Господній сад! Радість і веселощі запанують у ньому (в Сіоні ), – звучатимуть хваління й мелодії пісень.
4 Тож послухай Мене, Мій народе, – плем’я Моє, нахили до Мене своє вухо! Адже від Мене вийде Закон, і Моє правосуддя стане світлом народів.
5 Вже близько Моя справедливість, – Моє спасіння не забариться; Мої руки вершитимуть правосуддя серед народів. Мене очікують острови, сподіваючись на Мою силу.
6 Підійміть ваші очі до неба і подивіться на землю внизу! Адже небеса зникнуть, як дим, а земля зітліє, як старий одяг, а її мешканці загинуть, як комарі, – але Моє спасіння триватиме вічно, і Моя справедливість не зникне ніколи.
7 Послухайте Мене, ті, котрі знають, що таке справедливість, – народе, в серці якого Мій Закон! Не бійтеся наруги з боку людей, і їхнього лихослів’я не жахайтесь.
8 Поточить їх міль як одяг, і, як вовну, їх буде гризти черва. Моя ж праведність перебуватиме повіки, – як і Моє спасіння – з роду в рід!
9 Пробудись і підіймись, – зодягнися в силу, Господня правице! Встань, як у давні дні, – як у колишні часи. Хіба не Ти (Господня рука ) розбила Регава (Єгипет ), пронизавши морську потвору?
10 Хіба не Ти, Господи , Той, Котрий висушив море, – води великої безодні? Котрий проклав дорогу через морські глибини, по якій пройшли визволені?
11 Викуплені Господом повернуться, – прийдуть на Сіон з радістю і веселими вигуками. Вічна радість, як корона, буде на їхніх головах. Вони успадкують радість і веселий настрій, а біль і зітхання зникнуть.
12 Я, Я – Той, Котрий тебе потішає! Чому ж ти боїшся смертної людини, – людського сина, який в’яне , наче трава?
13 Чому ж ти забуваєш Господа, Свого Творця, Котрий розпростер небеса й влаштував землю, а постійно, день у день, тремтиш перед жорстокістю гнобителя, котрий має намір тебе знищити. Але де тепер той лютий гнобитель?
14 Незабаром невільник буде звільнений, – він не загине в могилі, й хліба йому не забракне.
15 Адже Я – Господь, твій Бог, Котрий збурює море, так що його хвилі ревуть, – Господь Саваот – Моє Ім’я!
16 Я вклав Свої слова в твої уста і тінню Своєї руки вкриваю тебе, – Я Той, що розпростер небеса і встановив землю, сказав Сіонові: Ти – Мій народ!
Чаша Божого гніву
17 Пробудись і підіймися, повстань, Єрусалиме, – ти, котрий з Господньої руки випив чашу Його гніву – вихилив сповна запаморочливий напій, випорожнивши до дна гіркий келих.
18 Адже з усіх народжених тобою дітей не було на кого покластись, – з усіх, кого ти виховав і зростив, нікому було взяти тебе за руку, і попровадити.
19 Так, подвійне лихо спіткало тебе, – хто тобі поспівчуває? Спустошення і розруха, голод і меч, – хто тебе потішить?
20 Твої знесилені діти лежали на кожному розі вулиць, як олені в тенетах, – вони зазнали Господнього гніву – докору твого Бога.
21 Тому-то послухай, нещасний і сп’янілий, хоч не від вина!
22 Так говорить твій Владика, Господь і твій Бог, Котрий вступається за Свій народ: Ось Я забираю з твоєї руки чашу запаморочливого напою, – й тобі вже не доведеться пити з чаші Мого гніву.
23 Я вкладу її (чашу гніву ) в руки твоїх гнобителів, котрі казали тобі: Лягай на землю, аби ми по тобі пройшлися, – ти підставляв свою спину на рівні з землею, робив її (спину ) вулицею для перехожих.