1 I decided to enjoy myself and find out what happiness is. But I found that this is useless, too. 2 I discovered that laughter is foolish, that pleasure does you no good. 3 Driven on by my desire for wisdom, I decided to cheer myself up with wine and have a good time. I thought that this might be the best way people can spend their short lives on earth.
4 I accomplished great things. I built myself houses and planted vineyards. 5 I planted gardens and orchards, with all kinds of fruit trees in them; 6 I dug ponds to irrigate them. 7 I bought many slaves, and there were slaves born in my household. I owned more livestock than anyone else who had ever lived in Jerusalem. 8 I also piled up silver and gold from the royal treasuries of the lands I ruled. Men and women sang to entertain me, and I had all the women a man could want.
9 Yes, I was great, greater than anyone else who had ever lived in Jerusalem, and my wisdom never failed me. 10 Anything I wanted, I got. I did not deny myself any pleasure. I was proud of everything I had worked for, and all this was my reward. 11 Then I thought about all that I had done and how hard I had worked doing it, and I realized that it didn't mean a thing. It was like chasing the wind—of no use at all. 12 After all, a king can only do what previous kings have done.
So I started thinking about what it meant to be wise or reckless or foolish. 13 Oh, I know, “Wisdom is better than foolishness, just as light is better than darkness. 14 The wise can see where they are going, and fools cannot.” But I also know that the same fate is waiting for us all. 15 I thought to myself, “What happens to fools is going to happen to me, too. So what have I gained from being so wise?” “Nothing,” I answered, “not a thing.” 16 No one remembers the wise, and no one remembers fools. In days to come, we will all be forgotten. We must all die—wise and foolish alike. 17 So life came to mean nothing to me, because everything in it had brought me nothing but trouble. It had all been useless; I had been chasing the wind.
18 Nothing that I had worked for and earned meant a thing to me, because I knew that I would have to leave it to my successor, 19 and he might be wise, or he might be foolish—who knows? Yet he will own everything I have worked for, everything my wisdom has earned for me in this world. It is all useless. 20 So I came to regret that I had worked so hard. 21 You work for something with all your wisdom, knowledge, and skill, and then you have to leave it all to someone who hasn't had to work for it. It is useless, and it isn't right! 22 You work and worry your way through life, and what do you have to show for it? 23 As long as you live, everything you do brings nothing but worry and heartache. Even at night your mind can't rest. It is all useless.
24 The best thing we can do is eat and drink and enjoy what we have earned. And yet, I realized that even this comes from God. 25 How else could you have anything to eat or enjoy yourself at all? 26 God gives wisdom, knowledge, and happiness to those who please him, but he makes sinners work, earning and saving, so that what they get can be given to those who please him. It is all useless. It is like chasing the wind.
Радощі життя марнотні
1 Я сказав самому собі: Ану ж я випробую себе радощами життя й подивлюсь, чи не буде це краще. Але і це виявилось марнотою.
2 Про сміх сказав: Безумство! А про радість: Яка з тебе користь?‥
3 Я тоді вирішив натішитись вином, але так, щоб моє мудре серце мною керувало. Я віддаватимусь глупоті, аж доки не побачу, у чому полягає людське щастя, і чого доброго люди мали би дотримуватись протягом свого короткого життя.
4 Я взявся за великі справи: збудував собі палаци, посадив собі виноградники;
5 розвів собі сади та гаї, насадивши в них багато всяких плодових дерев.
6 Я викопав собі ставки з водою, щоб зрошувати з їх допомогою дерева, що росли в садах і гаях.
7 Я придбав чимало рабів і рабинь; мав також потомствених невільників, що народилися і служили в моєму домі. В мене були великі стада худоби й отари овець, – більше від усіх, що були переді мною в Єрусалимі.
8 Я нагромадив собі дуже багато срібла та золота з особистих скарбів царів і їхніх країн. Я завів собі співаків і співачок, та втіху людських синів, – гарних жінок і наложниць.
9 Отже, я звеличувався все більше й більше, перевищивши всіх, що були переді мною в Єрусалимі. Та й моя мудрість завжди залишалась зі мною.
10 Таким чином, чого би мої очі не забажали, я ні в чому собі не відмовляв. Я не стримував свого серця від жодної втіхи, – моє серце веселилось усяким моїм трудом, і це було моєю нагородою за всю мою працю.
11 І коли я уважно подивився на всі свої справи, які звершили мої руки, і на весь свій труд, який я вклав у працю, аби все зробити, то нарешті дійшов висновку: і це все марнота та гонитва за вітром, – воно не дає жодної користі під сонцем.
Мудрість і глупота марнотні
12 Тоді я знову вирішив придивитись до мудрості, а також до глупоти та нерозсудливості, бо що буде чинити той, хто буде наступником царя, як не те, що вже раніше робилось?
13 І все ж я дійшов висновку, що мудрість настільки переважає нестачу розуму, як світло має перевагу над темрявою.
14 Бо якщо очі мудрого керуються розумом, що в голові, то немудрий ходить у темряві; але я зрозумів також інше : що трапляється з одним, стається і з іншим.
15 Тоді я сказав самому собі: що трапляється з нерозумним, те може спіткати також і мене, тож навіщо мені мудрість, якщо немає з неї користі? І я повторив самому собі: і це також марнота.
16 Адже забудуть про мудреця так само, як і про нерозумного, і то навіки вічні, оскільки в майбутньому забудуть про все, бо доведеться вмерти як мудрому, так і нерозумному.
Життя і праця людини марнотні
17 В результаті я зненавидів життя, і мені стало огидним усе, що діється під сонцем, оскільки все – марнота і гонитва за вітром.
18 Я зненавидів усі мої досягнення, які я звершив під сонцем, бо все накопичене мною важкою працею , перейде до людини, яка прийде після мене, –
19 і хто знає, буде він мудрий, чи нерозумний? Однак він володітиме всім тим, що я набув своїм трудом і мудрістю під сонцем. Але й це марнота також.
20 Тоді в моєму серці почали з’являтись сумніви і навіть відчай з приводу всіх моїх звершень, яких я досягнув під сонцем.
21 Адже не одна людина вкладає в свою працю всю свою мудрість, знання і старанність, а потім все переходить до іншої людини, яка не трудилась над усім цим. Ось у чому марнота й велике зло.
22 Бо що людина має з усієї своєї праці, з усіх її поривань і прагнень серця, якими вона керувалась під сонцем?
23 Адже буває, що все її життя сповнене страждань, а її діло – це розчарування, коли не було спокою її серцю навіть на постелі. І, справді , одна лише марнота…
24 Тому немає нічого кращого для людини як те, щоб мати їжу та воду, і бути задоволеною своєю працею. І це, як я переконався, походить з Божих рук.
25 Бо хто може їсти й насолоджуватись без Нього?
26 Адже Бог дає людині, яка Йому до вподоби, мудрість, пізнання і радість. Якщо ж людина грішить, Він (Бог ) додає турбот і бажання нагромаджувати й збирати, аби потім залишити тому, хто Богу до вподоби, хоч це також марнота й гонитва за вітром.