Nathan's Message to David
(1 Chronicles 17.1-15)
1 King David was settled in his palace, and the Lord kept him safe from all his enemies. 2 Then the king said to the prophet Nathan, “Here I am living in a house built of cedar, but God's Covenant Box is kept in a tent!”
3 Nathan answered, “Do whatever you have in mind, because the Lord is with you.” 4 But that night the Lord said to Nathan, 5 “Go and tell my servant David that I say to him, ‘You are not the one to build a temple for me to live in. 6 From the time I rescued the people of Israel from Egypt until now, I have never lived in a temple; I have traveled around living in a tent. 7 In all my traveling with the people of Israel I never asked any of the leaders that I appointed why they had not built me a temple made of cedar.’
8 “So tell my servant David that I, the Lord Almighty, say to him, ‘I took you from looking after sheep in the fields and made you the ruler of my people Israel. 9 I have been with you wherever you have gone, and I have defeated all your enemies as you advanced. I will make you as famous as the greatest leaders in the world. 10-11 I have chosen a place for my people Israel and have settled them there, where they will live without being oppressed any more. Ever since they entered this land, they have been attacked by violent people, but this will not happen again. I promise to keep you safe from all your enemies and to give you descendants. 12 When you die and are buried with your ancestors, I will make one of your sons king and will keep his kingdom strong. 13 He will be the one to build a temple for me, and I will make sure that his dynasty continues forever. 14 I will be his father, and he will be my son. When he does wrong, I will punish him as a father punishes his son. 15 But I will not withdraw my support from him as I did from Saul, whom I removed so that you could be king. 16 You will always have descendants, and I will make your kingdom last forever. Your dynasty will never end.’”
17 Nathan told David everything that God had revealed to him.
David's Prayer of Thanksgiving
(1 Chronicles 17.16-27)
18 Then King David went into the Tent of the Lord's presence, sat down and prayed, “Sovereign Lord, I am not worthy of what you have already done for me, nor is my family. 19 Yet now you are doing even more, Sovereign Lord; you have made promises about my descendants in the years to come. And you let a man see this, Sovereign Lord! 20 What more can I say to you! You know me, your servant. 21 It was your will and purpose to do this; you have done all these great things in order to instruct me. 22 How great you are, Sovereign Lord! There is none like you; we have always known that you alone are God. 23 There is no other nation on earth like Israel, whom you rescued from slavery to make them your own people. The great and wonderful things you did for them have spread your fame throughout the world. You drove out other nations and their gods as your people advanced, the people whom you set free from Egypt to be your own. 24 You have made Israel your own people forever, and you, Lord, have become their God.
25 “And now, Lord God, fulfill for all time the promise you made about me and my descendants, and do what you said you would. 26 Your fame will be great, and people will forever say, ‘The Lord Almighty is God over Israel.’ And you will preserve my dynasty for all time. 27 Lord Almighty, God of Israel! I have the courage to pray this prayer to you, because you have revealed all this to me, your servant, and have told me that you will make my descendants kings.
28 “And now, Sovereign Lord, you are God; you always keep your promises, and you have made this wonderful promise to me. 29 I ask you to bless my descendants so that they will continue to enjoy your favor. You, Sovereign Lord, have promised this, and your blessing will rest on my descendants forever.”
Божа обітниця Давидові
1 Якось, коли цар оселився у власному палаці, й Господь дав йому відпочинок від усіх його довколишніх ворогів, то
2 цар сказав до пророка Натана: Дивись, я мешкаю в кедровому палаці, а Божий Ковчег знаходиться посеред Намету…
3 Тоді Натан відповів цареві: Все, що маєш на серці, роби, адже Господь з тобою!
4 Але сталося так, що тієї ночі до Натана звернувся Господь з такими словами:
5 Йди та перекажи Моєму слузі Давидові, що говорить Господь: Хіба це ти мав би збудувати Мені Храм, аби Я там перебував?
6 Адже Я не мешкав у Храмі з того часу, як вивів Я Ізраїльських дітей з Єгипту, й до сьогодні, але Я мандрував, перебуваючи в Наметі.
7 Протягом усього часу, коли Я подорожував разом з усіма Ізраїлевими нащадками, хіба Я питав хоча б одного з провідників племен Ізраїлю, котрим Я доручав пасти Мій народ Ізраїль, говорячи: Чому це ви не спорудите Мені кедрового Дому?
8 А тепер скажи Моєму слузі Давидові: Так говорить Господь Саваот! Я взяв тебе з пасовиська від отар, щоб ти був провідником Мого народу Ізраїлю.
9 Я був з тобою скрізь, куди ти ходив; Я нищив перед тобою усіх твоїх ворогів, і Я учинив славетним твоє ім’я, на рівні великих імен на землі.
10 Я визначу місце Моєму народові Ізраїлю; наче сад, насаджу його, аби він там безпечно мешкав, так що ніхто більше не турбуватиме його, а злочинці надалі не гнобитимуть його, як було раніше, –
11 у ті часи, коли Я призначав суддів над Моїм народом, Ізраїлем. Я дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів. Господь провіщає тобі, що саме Господь збудує тобі дім.
12 А коли сповняться твої дні, й ти спочинеш разом зі своїми батьками, то Я підійму після тебе твого нащадка, який походитиме з твого лона, й закріплю його царство.
13 Він збудує Храм для Мого Імені, а Я зміцню престол його царства навіки.
14 Я буду йому Отцем, а він буде Мені сином; а якщо він провиниться, то покараю його лозиною, як заведено серед людей, або стусанами людських дітей,
15 але Свого милосердя не відійму від нього, як Я відняв його від Саула, якого Я відкинув перед тобою.
16 А твій рід, і твоє царство буде непорушним переді Мною навіки; твій престол стоятиме вічно.
17 Коли Натан переказав Давидові докладно всі почуті ним слова у своєму видінні,
Молитва Давида
18 то цар Давид пішов, сів перед Господом, і сказав: Хто я такий, мій Владико Господи, і що таке мій рід, що Ти провадив мене аж досі?
19 Але й цього видалось у твоїх очах, мій Владико Господи, замало; адже Ти простягнув також Свої обітниці на дім (рід ) Свого слуги в далекому майбутньому. Такий у Тебе, мій Владико Господи, задум щодо людини!
20 То що міг би ще додати слуга Давид, адже Ти краще знаєш Свого слугу, мій Владико Господи!
21 Ти вчинив за Своїм словом, і за бажанням Свого серця Ти відкрив усю цю велич Твоєму слузі.
22 Дійсно, Ти величний, мій Владико Господи, адже більше немає такого, як Ти, бо немає Бога, окрім Тебе, серед усіх, про кого ми чули власними вухами!
23 Хіба є якийсь інший народ на землі такий, як Твій народ, Ізраїль, – єдиний народ , до якого прийшов Бог, аби його викупити Собі, як народ, й прославити тим Своє Ім’я. Ти учинив задля Свого краю величні та страшні речі, прогнавши інші народи з їхніми богами з-перед Твого народу, котрий Ти Собі викупив (визволив ) з Єгипту.
24 Ти Собі визначив Свій народ Ізраїль, як Твій народ навіки, і Ти, Господи, є їхнім Богом!
25 Тепер же, Господи Боже, затверди навіки слово, яке Ти сказав про Свого слугу та про його рід (дім ), і зроби, як Ти сказав!
26 Нехай Твоє Ім’я буде великим повіки, щоб говорили: Господь Саваот – Бог над Ізраїлем! А рід (дім ) Твого слуги Давида буде твердо стояти перед Тобою.
27 Оскільки Ти, Господи Саваоте, Боже Ізраїлю, дозволив почути Твоєму слузі, мовляв: Збудую тобі дім, тому Твій слуга набрався сміливості, й звернувся до Тебе з цією молитвою.
28 Отже, мій Владико Господи, Ти є Бог, і Твої слова – істина! Ти все це сказав Своєму слузі йому на добро.
29 Тепер же, за Своїм благоволінням, почни благословляти дім (рід ) Твого слуги, аби він повіки стояв перед Тобою! Адже Ти, мій Владико Господи, сказав це, і якщо Ти благословиш, то буде благословенним дім Твого слуги повіки!