Joab Reprimands David
1 Joab was told that King David was weeping and mourning for Absalom. 2 And so the joy of victory was turned into sadness for all of David's troops that day, because they heard that the king was mourning for his son. 3 They went back into the city quietly, like soldiers who are ashamed because they are running away from battle. 4 The king covered his face and cried loudly, “O my son! My son Absalom! Absalom, my son!”
5 Joab went to the king's house and said to him, “Today you have humiliated your men—the men who saved your life and the lives of your sons and daughters and of your wives and concubines. 6 You oppose those who love you and support those who hate you! You have made it clear that your officers and men mean nothing to you. I can see that you would be quite happy if Absalom were alive today and all of us were dead. 7 Now go and reassure your men. I swear by the Lord's name that if you don't, not one of them will be with you by tomorrow morning. That would be the worst disaster you have suffered in all your life.” 8 Then the king got up, and went and sat near the city gate. His men heard that he was there, and they all gathered around him.
David Starts Back to Jerusalem
Meanwhile all the Israelites had fled to their own hometowns. 9 All over the country they started quarreling among themselves. “King David saved us from our enemies,” they said to one another. “He rescued us from the Philistines, but now he has fled from Absalom and left the country. 10 We anointed Absalom as our king, but he has been killed in battle. So why doesn't somebody try to bring King David back?”
11 The news of what the Israelites were saying reached King David. So he sent the priests Zadok and Abiathar to ask the leaders of Judah, “Why should you be the last to help bring the king back to his palace? 12 You are my relatives, my own flesh and blood; why should you be the last to bring me back?” 13 David also told them to say to Amasa, “You are my relative. From now on I am putting you in charge of the army in place of Joab. May God strike me dead if I don't!” 14 David's words won the complete loyalty of all the men of Judah, and they sent him word to return with all his officials.
15 On his way back the king was met at the Jordan River by the men of Judah, who had come to Gilgal to escort him across the river. 16 At the same time the Benjaminite Shimei son of Gera from Bahurim hurried to the Jordan to meet King David. 17 He had with him a thousand men from the tribe of Benjamin. And Ziba, the servant of Saul's family, also came with his fifteen sons and twenty servants, and they arrived at the Jordan before the king. 18 They crossed the river to escort the royal party across and to do whatever the king wanted.
David Shows Kindness to Shimei
As the king was getting ready to cross, Shimei threw himself down in front of him 19 and said, “Your Majesty, please forget the wrong I did that day you left Jerusalem. Don't hold it against me or think about it any more. 20 I know, sir, that I have sinned, and this is why I am the first one from the northern tribes to come and meet Your Majesty today.”
21 Abishai son of Zeruiah spoke up: “Shimei should be put to death because he cursed the one whom the Lord chose as king.”
22 But David said to Abishai and his brother Joab, “Who asked your opinion? Are you going to give me trouble? I am the one who is king of Israel now, and no Israelite will be put to death today.” 23 And he said to Shimei, “I give you my word that you will not be put to death.”
David Shows Kindness to Mephibosheth
24 Then Mephibosheth, Saul's grandson, came down to meet the king. He had not washed his feet, trimmed his beard, or washed his clothes from the time the king left Jerusalem until he returned victorious. 25 When Mephibosheth arrived from Jerusalem to meet the king, the king said to him, “Mephibosheth, you didn't go with me. Why not?”
26 He answered, “As you know, Your Majesty, I am crippled. I told my servant to saddle my donkey so that I could ride along with you, but he betrayed me. 27 He lied about me to Your Majesty, but you are like God's angel, so do what seems right to you. 28 All of my father's family deserved to be put to death by Your Majesty, but you gave me the right to eat at your table. I have no right to ask for any more favors from Your Majesty.”
29 The king answered, “You don't have to say anything more. I have decided that you and Ziba will share Saul's property.”
30 “Let Ziba have it all,” Mephibosheth answered. “It's enough for me that Your Majesty has come home safely.”
David Shows Kindness to Barzillai
31 Barzillai, from Gilead, had also come down from Rogelim to escort the king across the Jordan. 32 Barzillai was a very old man, eighty years old. He was very rich and had supplied the king with food while he was staying at Mahanaim. 33 The king said to him, “Come with me to Jerusalem, and I will take care of you.”
34 But Barzillai answered, “I don't have long to live; why should I go with Your Majesty to Jerusalem? 35 I am already eighty years old, and nothing gives me pleasure any more. I can't taste what I eat and drink, and I can't hear the voices of singers. I would only be a burden to Your Majesty. 36 I don't deserve such a great reward. So I will go just a little way with you beyond the Jordan. 37 Then let me go back home and die near my parents' grave. Here is my son Chimham, who will serve you; take him with you, Your Majesty, and do for him as you think best.”
38 The king answered, “I will take him with me and do for him whatever you want. And I will do for you anything you ask.” 39 Then David and all of his men crossed the Jordan. He kissed Barzillai and gave him his blessing, and Barzillai went back home.
Judah and Israel Argue over the King
40 When the king had crossed, escorted by all the people of Judah and half the people of Israel, he went on to Gilgal, and Chimham went with him. 41 Then all the Israelites went to the king and said to him, “Your Majesty, why did our brothers, the men of Judah, think they had the right to take you away and escort you, your family, and your men across the Jordan?”
42 The men of Judah answered, “We did it because the king is one of us. So why should this make you angry? He hasn't paid for our food nor has he given us anything.”
43 The Israelites replied, “We have ten times as many claims on King David as you have, even if he is one of you. Why do you look down on us? Don't forget that we were the first to talk about bringing the king back!”
But the men of Judah were more violent in making their claims than the men of Israel.
Жалоба за Авесаломом
1 Цар розгублено затремтів. Він піднявся у верхню світлицю над брамою і заголосив. Рухаючись по кімнаті, він постійно повторював: Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я вмер замість тебе! Авесаломе, сину мій, сину мій!
2 Йоава повідомили, що цар плаче та голосить за Авесаломом.
3 Тож радість перемоги того дня перетворилась у жалобу для всього війська, оскільки всім стало відомо, що цар тужить за своїм сином!
4 Повертаючись у той день після битви у свої міста, воїни входили крадькома, як прокрадаються солдати, котрі відчувають сором, як ніби вони втекли з поля бою.
5 А в той час, затуливши своє обличчя руками, цар у повний голос кричав: Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, мій синку, сину мій!
Йоав докоряє Давиду
6 Тоді Йоав увійшов у царську кімнату, і сказав: Ти нині знеславив усіх твоїх воїнів, котрі сьогодні врятували твоє життя, життя твоїх синів і твоїх дочок, а зрештою й життя твоїх жінок та життя твоїх наложниць!
7 Напевно, ти любиш тих, котрі тебе ненавидять, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти сьогодні показав, що твої воєначальники й твої воїни для тебе нічого не значать. Я тепер зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні загинули, то це ти вважав би правильним!
8 Тож устань, вийди й щиро звернися з підбадьоренням до своїх воїнів, бо присягаюсь Господом, якщо негайно ти не вийдеш, то протягом ночі з тобою не залишиться жодного чоловіка! А це обернеться найгіршим лихом за всі нещастя, які доводилось тобі переживати від твоєї молодості й дотепер!
Повернення Давида до Єрусалима
9 Після цих слів цар устав, і зайняв своє місце у брамі, а всьому військові повідомили, говорячи: Нарешті цар сидить на своєму місці у брамі! Тоді усе військо вишикувалось перед царем, в той час як Ізраїльтяни-заколотники розбіглись до своїх поселень.
10 Так сталося, що весь народ в усіх Ізраїлевих племенах почав ремствувати, говорячи: Цар нас рятував з рук наших ворогів; він нас спас із рук филистимців, а тепер він у вигнанні з краю через Авесалома;
11 Авесалом, якого ми помазали царем над нами, загинув у битві, – тож тепер чому ви зволікаєте й не повертаєте царя?
12 Дізнавшись про це , цар Давид послав до священиків Садока та Авіятара, таке звернення: Поговоріть зі старійшинами Юди і запитайте їх: Чому ви повинні виявитись останніми з тих, котрі хочуть повернути царя в його палац, адже розмови всього Ізраїлю доходять до царя, та до його родини?!
13 Ви є моїми братами, моєю кісткою та моїм тілом, тож чому ви маєте бути останніми щодо повернення царя?
14 Скажіть також Амасі: Хіба ти не моя кість і моє тіло? Нехай покарає мене Бог і ще додасть, якщо ти не будеш у мене воєначальником війська в усі дні замість Йоава!
15 Таким чином він схилив нащадків Юди, – всіх до одного чоловіка. Тож вони послали до царя сказати: Повертайся назад з усіма своїми слугами!
16 Повертаючись, цар прибув до Йордану. Юдеї ж вийшли в Ґілґал, аби зустріти його і переправити царя через Йордан.
17 З юдеями, назустріч з царем Давидом, поспішив і веніямінець Шімей, син Ґери, з Бахуріма.
18 З ним було тисяча веніямінців, у тому числі й Ціва, колишній слуга родини Саула, разом зі своїми п’ятнадцятьма синами та з двадцятьма своїми слугами. Вони перейшли по інший бік Йордану ще до приходу царя.
Милосердя Давида до Шімея
19 А перейшли брід з метою переправити родину царя, і таким чином послужити йому. Перед тим як цар мав переправитись через Йордан, Шімей, син Ґери, впав перед царем,
20 і сказав цареві: Нехай мій володар не вважає мене винуватим і не пам’ятає тієї провини, яку твій слуга вчинив у той день, коли мій володар, цар, виходив з Єрусалима, і нехай цар не бере того близько до свого серця!
21 Адже твій слуга усвідомлює, який гріх я учинив, тому я сьогодні прийшов першим з усього Йосифового племені, аби зустріти мого володаря, царя.
22 Тоді син Церуї, Авішай, у відповідь сказав: Хіба Шімей не заслуговує смерті за те, що він проклинав Господнього помазаника?!
23 Але Давид сказав: Що мені з вами робити, сини Церуїни, адже ви зараз поводитесь як мої противники! Сьогодні не повинно загинути жодної людини в Ізраїлі. Невже я мав би забути, що відтепер я знову цар над Ізраїлем?
24 І, звертаючись до Шімея, цар сказав: Ти не помреш! І цар у цьому йому заприсягнувся.
Зустріч Давида із Мефівошетом
25 Назустріч із царем прийшов і Мефівошет, онук Саула. З того часу як цар пішов з Єрусалима і до його щасливого повернення, він не мив своїх ніг, не підстригав своєї бороди, і не прав свого одягу.
26 Так сталося, що коли нині він прийшов з Єрусалима для зустрічі з царем, то цар запитав його: Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?
27 А той відповів: Володарю мій, царю! Мене обманув мій слуга! Адже твій слуга сказав йому : Засідлай мені осла , я сяду на нього, та поїду з царем! – адже тобі відомо, що твій слуга кульгавий.
28 Він же очорнив твого слугу перед моїм володарем царем, тоді як мій володар, цар є як Божий ангел! Тож тепер роби, що вважаєш правильним.
29 Хоч уся родина мого батька не могла очікувати нічого від мого володаря, царя, як тільки приречення на смерть, ти помістив твого слугу між тими, котрі споживають їжу за твоїм столом, – тож яке я маю право ще чогось для себе вимагати від царя?
30 А цар відповів йому: Для чого усі ці розмови? Ось моє рішення: Ти і Ціва маєте поділити між собою поля Саула !
31 Але Мефівошет відповів цареві: Нехай він хоч і все забирає, – головне, що мій володар, цар, щасливо повернувся до свого дому!
Давид віддячує Барзіллаю
32 Так само й гілеадець Барзіллай прийшов з Роґеліма, й пішов з царем до Йордану, аби переправити його через Йордан.
33 Барзіллай був людиною дуже похилого віку, оскільки прожив вісімдесят років. Як досить заможна людина, він забезпечував царя харчами, коли той жив у Маханаїмі.
34 Цар сказав Барзіллаю: Йди, будь ласка, зі мною, – тепер я потурбуюсь про тебе в Єрусалимі.
35 Але Барзіллай відповів цареві: Скільки років життя мені ще залишилось , аби мені йти з царем у Єрусалим?!
36 Мені тепер вже вісімдесят. Хіба я здатний ще відрізняти добре від поганого? Хіба твій слуга ще відчуватиме смак їжі та пиття? Хіба я зумію ще насолоджуватись мелодіями співаків і співачок? Для чого твій слуга надалі мав би бути тягарем для мого володаря, царя?!
37 Ще трошки твій слуга проведе царя за Йорданом, – проте, за що цар мав би віддячувати мені такою нагородою?
38 Краще дозволь твоєму слузі повернутись, аби я міг померти в своєму родинному місті неподалік гробу мого батька та моєї матері. А от мій син, твій слуга Кімгам, – нехай він піде далі з моїм володарем, царем; учини йому те, що вважаєш за краще!
39 І цар відповів: Гаразд, нехай зі мною йде Кімгам, і я зроблю для нього все, що ти вважаєш за краще, – все, що тільки побажаєш, я зроблю заради тебе…
40 Отже, спочатку перейшов Йордан весь озброєний народ, після чого перейшов і цар. Потім цар поцілував Барзіллая і, прощаючись , поблагословив його; таким чином, той повернувся у свою місцевість.
41 Далі цар вирушив у Ґілґал. З ним йшов і Кімгам; за царем рухалось також усе Юдейське військо та половина воїнів Ізраїлю.
Суперечка Юдеїв з Ізраїльтянами
42 Незабаром прийшли до царя і всі інші Ізраїльтяни. Вони запитали царя: Чому це наші брати, мужі Юди, крадькома переправили царя з його родиною і всіма людьми Давида через Йордан?
43 На це всі Юдеї відповіли Ізраїльтянам: А тому, що цар нам близький родич. Тож чому ви через це гніваєтесь на нас? Хіба цар нас чимось пригощав, чи ми отримали від нього якісь подарунки?
44 І все ж Ізраїльтяни сказали Юдеям: Нас у царстві є десять частин, а тому й Давид – більше наш, ніж ваш! Навіщо ви так зневажили нас? Хіба ж не від нас вийшло перше слово, щоб повернути нашого царя? Але докази (аргументи ) Юдеїв були сильнішими, ніж аргументи Ізраїльтян.