The Covenant Box Is Brought to the Temple
(2 Chronicles 5.2—6.2)1 Then King Solomon summoned all the leaders of the tribes and clans of Israel to come to him in Jerusalem in order to take the Lord's Covenant Box from Zion, David's City, to the Temple. 2 They all assembled during the Festival of Shelters in the seventh month, in the month of Ethanim. 3 When all the leaders had gathered, the priests lifted the Covenant Box 4 and carried it to the Temple. The Levites and the priests also moved the Tent of the Lord's presence and all its equipment to the Temple. 5 King Solomon and all the people of Israel assembled in front of the Covenant Box and sacrificed a large number of sheep and cattle—too many to count. 6 Then the priests carried the Covenant Box into the Temple and put it in the Most Holy Place, beneath the winged creatures. 7 Their outstretched wings covered the box and the poles it was carried by. 8 The ends of the poles could be seen by anyone standing directly in front of the Most Holy Place, but from nowhere else. (The poles are still there today.) 9 There was nothing inside the Covenant Box except the two stone tablets which Moses had placed there at Mount Sinai, when the Lord made a covenant with the people of Israel as they were coming from Egypt.
10 As the priests were leaving the Temple, it was suddenly filled with a cloud 11 shining with the dazzling light of the Lord's presence, and they could not go back in to perform their duties. 12 Then Solomon prayed:
“You, Lord, have placed the sun in the sky,
yet you have chosen to live in clouds and darkness.
13 Now I have built a majestic temple for you,
a place for you to live in forever.”
Solomon's Address to the People
(2 Chronicles 6.3-11)14 As the people stood there, King Solomon turned to face them, and he asked God's blessing on them. 15 He said, “Praise the Lord God of Israel! He has kept the promise he made to my father David, when he told him, 16 ‘From the time I brought my people out of Egypt, I have not chosen any city in all the land of Israel in which a temple should be built where I would be worshiped. But I chose you, David, to rule my people.’”
17 And Solomon continued, “My father David planned to build a temple for the worship of the Lord God of Israel, 18 but the Lord said to him, ‘You were right in wanting to build a temple for me, 19 but you will never build it. It is your son, your own son, who will build my temple.’
20 “And now the Lord has kept his promise. I have succeeded my father as king of Israel, and I have built the Temple for the worship of the Lord God of Israel. 21 I have also provided a place in the Temple for the Covenant Box containing the stone tablets of the covenant which the Lord made with our ancestors when he brought them out of Egypt.”
Solomon's Prayer
(2 Chronicles 6.12-42)22 Then in the presence of the people Solomon went and stood in front of the altar, where he raised his arms 23 and prayed, “Lord God of Israel, there is no god like you in heaven above or on earth below! You keep your covenant with your people and show them your love when they live in wholehearted obedience to you. 24 You have kept the promise you made to my father David; today every word has been fulfilled. 25 And now, Lord God of Israel, I pray that you will also keep the other promise you made to my father when you told him that there would always be one of his descendants ruling as king of Israel, provided they obeyed you as carefully as he did. 26 So now, O God of Israel, let everything come true that you promised to my father David, your servant.
27 “But can you, O God, really live on earth? Not even all of heaven is large enough to hold you, so how can this Temple that I have built be large enough? 28 Lord my God, I am your servant. Listen to my prayer, and grant the requests I make to you today. 29 Watch over this Temple day and night, this place where you have chosen to be worshiped. Hear me when I face this Temple and pray. 30 Hear my prayers and the prayers of your people when they face this place and pray. In your home in heaven hear us and forgive us.
31 “When a person is accused of wronging another and is brought to your altar in this Temple to take an oath that he is innocent, 32 O Lord, listen in heaven and judge your servants. Punish the guilty one as he deserves, and acquit the one who is innocent.
33 “When your people Israel are defeated by their enemies because they have sinned against you, and then when they turn to you and come to this Temple, humbly praying to you for forgiveness, 34 listen to them in heaven. Forgive the sins of your people and bring them back to the land which you gave to their ancestors.
35 “When you hold back the rain because your people have sinned against you, and then when they repent and face this Temple, humbly praying to you, 36 listen to them in heaven. Forgive the sins of the king and of the people of Israel, and teach them to do what is right. Then, O Lord, send rain on this land of yours, which you gave to your people as a permanent possession.
37 “When there is famine in the land or an epidemic or the crops are destroyed by scorching winds or swarms of locusts, or when your people are attacked by their enemies, or when there is disease or sickness among them, 38 listen to their prayers. If any of your people Israel, out of heartfelt sorrow, stretch out their hands in prayer toward this Temple, 39 hear their prayer. Listen to them in your home in heaven, forgive them, and help them. You alone know the thoughts of the human heart. Deal with each person as he deserves, 40 so that your people may obey you all the time they live in the land which you gave to our ancestors.
41-42 “When a foreigner who lives in a distant land hears of your fame and of the great things you have done for your people and comes to worship you and to pray at this Temple, 43 listen to his prayer. In heaven, where you live, hear him and do what he asks you to do, so that all the peoples of the world may know you and obey you, as your people Israel do. Then they will know that this Temple I have built is the place where you are to be worshiped.
44 “When you command your people to go into battle against their enemies and they pray to you, wherever they are, facing this city which you have chosen and this Temple which I have built for you, 45 listen to their prayers. Hear them in heaven and give them victory.
46 “When your people sin against you—and there is no one who does not sin—and in your anger you let their enemies defeat them and take them as prisoners to some other land, even if that land is far away, 47 listen to your people's prayers. If there in that land they repent and pray to you, confessing how sinful and wicked they have been, hear their prayers, O Lord. 48 If in that land they truly and sincerely repent and pray to you as they face toward this land which you gave to our ancestors, this city which you have chosen, and this Temple which I have built for you, 49 then listen to their prayers. In your home in heaven hear them and be merciful to them. 50 Forgive all their sins and their rebellion against you, and make their enemies treat them with kindness. 51 They are your own people, whom you brought out of Egypt, that blazing furnace.
52 “Sovereign Lord, may you always look with favor on your people Israel and their king, and hear their prayer whenever they call to you for help. 53 You chose them from all the peoples to be your own people, as you told them through your servant Moses when you brought our ancestors out of Egypt.”
The Final Prayer
54 After Solomon had finished praying to the Lord, he stood up in front of the altar, where he had been kneeling with uplifted hands. 55 In a loud voice he asked God's blessings on all the people assembled there. He said, 56 “Praise the Lord who has given his people peace, as he promised he would. He has kept all the generous promises he made through his servant Moses. 57 May the Lord our God be with us as he was with our ancestors; may he never leave us or abandon us; 58 may he make us obedient to him, so that we will always live as he wants us to live, keeping all the laws and commands he gave our ancestors. 59 May the Lord our God remember at all times this prayer and these petitions I have made to him. May he always be merciful to the people of Israel and to their king, according to their daily needs. 60 And so all the nations of the world will know that the Lord alone is God—there is no other. 61 May you, his people, always be faithful to the Lord our God, obeying all his laws and commands as you do today.”
The Dedication of the Temple
(2 Chronicles 7.4-10)62 Then King Solomon and all the people there offered sacrifices to the Lord. 63 He sacrificed 22,000 head of cattle and 120,000 sheep as fellowship offerings. And so the king and all the people dedicated the Temple. 64 That same day he also consecrated the central part of the courtyard, the area in front of the Temple, and then he offered there the sacrifices burned whole, the grain offerings, and the fat of the animals for the fellowship offerings. He did this because the bronze altar was too small for all these offerings.
65 There at the Temple, Solomon and all the people of Israel celebrated the Festival of Shelters for seven days. There was a huge crowd of people from as far away as Hamath Pass in the north and the Egyptian border in the south. 66 On the eighth day Solomon sent the people home. They all praised him and went home happy because of all the blessings that the Lord had given his servant David and his people Israel.
Перенесення Ковчегу Заповіту до Господнього Храму
1 Після цього Соломон скликав до себе, як до царя, в Єрусалим старійшин Ізраїлю, усіх голів племен та князів батьківських родин Ізраїльського народу, аби перенести Ковчег Господнього Заповіту з Міста Давида, тобто з Сіону.
2 Отже, зібрались на свято до царя Соломона всі Ізраїлеві мужі в місяці Етанім (це сьомий місяць року ).
3 І коли прибули всі старійшини Ізраїлю, священики підняли Ковчег,
4 і перенесли Господній Ковчег, а також Намет Зборів разом з усіма святими предметами, що були в Наметі. Несли їх священики та левіти.
5 А цар Соломон і вся Ізраїльська громада, яка зібралась біля нього, перед Ковчегом, приносили в жертву овець і волів у такій великій кількості, що не можна було ані порахувати, ані визначити загальне число.
6 Отже, священики внесли Ковчег Господнього Заповіту на його місце у внутрішнє Святилище Храму, – в Святе Святих, під крила херувимів.
7 Адже херувими мали розпростерті крила над приготовленим місцем для Ковчега, і таким чином, ці херувими зверху вкривали Ковчег та його держаки.
8 Проте держаки були настільки довгими, що їхні кінці було видно зі Святого перед Святим Святих, хоча ззовні їх не було видно. Вони там залишаються й до сьогодні.
9 У Ковчезі не було нічого, крім двох кам’яних скрижалей, які поклав туди Мойсей на Хориві, – коли Господь уклав з Ізраїльським народом Заповіт, – після їхнього виходу з єгипетського краю.
Звернення Соломона до Ізраїльської громади
10 Так сталося, що коли священики виходили зі Святилища, то Господній Храм сповнила хмара,
11 так що священики не змогли там перебувати й звершувати служіння, оскільки Господня слава заповнила Господній Храм.
12 Тоді Соломон промовив: Господь заповів, що пробуватиме в мороці…
13 Отже, я збудував цей Храм, Господи , на оселю для Тебе, – для Твого місцеперебування навіки.
14 Після цього, повернувшись до всієї Ізраїльської громади, цар поблагословив усю Ізраїльську громаду, яка стояла,
15 проголосивши: Благословенний Господь, Бог Ізраїлю, Котрий силою Своєю виконав те, що пообіцяв Своїми устами моєму батькові Давиду, коли говорив:
16 З того часу, як Я вивів Мій народ, Ізраїль, з Єгипту, Я не обрав з-посеред усіх Ізраїльських племен жодного міста, аби там був збудований Храм, в якому пробувало би Моє Ім’я. Але обрав Я Давида, щоб він був на чолі Мого народу Ізраїлю.
17 Тоді мій батько Давид задумав збудувати Храм Імені Господа, Бога Ізраїлю.
18 Проте Господь сказав моєму батькові Давидові: Те, що спало тобі на думку, про необхідність збудувати Дім для Мого Імені, то це добре. Ти також маєш бажання здійснити задумане.
19 Однак ти не будуватимеш Храм, а твій син, який народиться від тебе, – він збудує Храм Моєму Імені.
20 Ось тепер Господь виконав Своє слово, яке обіцяв, – Я зайняв місце мого батька Давида, та зійшов на престол Ізраїлю, – як і заповів Господь, – і я збудував дім Імені Господа, Бога Ізраїлю.
21 Я також приготував у ньому місце для Ковчега, в якому знаходиться Господній Заповіт, який Він уклав з нашими прабатьками, коли Він їх виводив з єгипетського краю.
Молитва Соломона при освяченні Храму
22 Після цього Соломон став перед Господнім жертовником, й у присутності всієї Ізраїльської громади простягнув свої руки до неба,
23 і сказав: Господи, Боже Ізраїлю! Немає такого Бога, як Ти, ні на небі вгорі, ані на землі внизу, Котрий дотримується Заповіту і виявляє милосердя щодо Своїх слуг, котрі служать Тобі від щирого серця;
24 Котрий дотримався того, що обіцяв Своєму слузі, а моєму батькові Давидові. Що Ти раніше Своїми устами проголосив, те сьогодні Своєю рукою Ти здійснив.
25 Тепер же, Господи, Боже Ізраїлю, виконай для Свого слуги Давида, мого батька, і те, що Ти йому пообіцяв, сказавши: Ніколи не переведеться в твоїм поколінні переді Мною той, котрий сидітиме на престолі Ізраїлю, якщо тільки твої нащадки будуть дотримуватись належної їм дороги, і ходитимуть переді Мною так, як ходив переді Мною ти!
26 Тому тепер, Боже Ізраїлю, благаю, дотримайся Своєї обітниці, яку Ти проголосив моєму батькові, а Своєму слузі Давидові!
27 Але ж, хіба, й справді, Богу мешкати на землі? Адже небеса і небеса небес не в стані Тебе вмістити, то що вже говорити про цей Храм, який збудував я?!
28 Господи, Боже мій, прийми до уваги молитву Свого слуги та його благання! Вислухай волання та прохання, які Твій слуга сьогодні заносить до Тебе!
29 Нехай Твої очі будуть відкриті над цим Храмом уночі й удень, – над тим місцем, про яке Ти сказав: Там буде Моє Ім’я! – і завжди вислуховуй молитви, які Твій слуга підноситиме з цього місця.
30 Прислухайся до благань Твого слуги, а також до Твого народу, Ізраїлю! Коли вони молитимуться на цьому місці, – Ти почуй на місці Свого перебування в небесах, вислухай і помилуй!
31 Якщо хтось згрішить проти свого ближнього, і вимагатимуть від нього присяги, аби він присягнувся, і з цією метою прийдуть до Твого жертовника у цьому Храмі,
32 то Ти вислухай з небес ту присягу , і розсуди Своїх слуг, – віддай по заслузі злочинцю, обернувши зло на його ж голову, а невинного виправдай, – віддаючи йому за його правотою.
33 Коли Твій народ, Ізраїль, зазнає поразки від ворога, через те що згрішить проти Тебе, але знову навернеться до Тебе, прикликаючи Твоє Ім’я, будуть молитися, благаючи Тебе в цьому Храмі,
34 то Ти почуй їх на небесах, прости гріх Твого Ізраїльського народу і поверни їх у край, який Ти дав їхнім батькам.
35 І якщо закриється небо, і не буде дощу через те, що згрішили проти Тебе, але потім помоляться на цьому місці, прикликаючи Твоє Ім’я, й навернуться, розкаявшись у своїх гріхах, та упокоряться перед Тобою,
36 то Ти вислухай на небесах і прости гріх Твоїх слуг та всього Твого народу, Ізраїлю. Вкажи їм на добру дорогу, якою мають ходити, й пошли дощ на Свою землю, яку Ти дав Твоєму народові як спадщину.
37 А якщо настане в країні голод, або вдарить моровиця чи не стане хліба через посуху та іржу ; або якщо нагряне сарана, або гусінь; коли гнобитиме народ його ворог в якомусь з його поселень, або трапиться інше нещастя чи хвороба,
38 тоді всяку молитву, кожне благання, яке висловлюватиме будь-яка людина, чи весь Твій народ, Ізраїль, – усіх, хто лише відчує душевний біль і піднесе свої руки до цього Храму, –
39 то Ти вислухай на небесах, у місці Твого перебування, й прости; учини, віддаючи кожному за його вчинками, адже Ти знаєш серце кожної людини, оскільки лише Тобі Одному відомі навіть думки всіх людських дітей,
40 аби мали перед Тобою страх по всі дні свого життя на тій землі, яку Ти дав нашим прабатькам.
41 Так само й чужинець, який не походить з Твого народу, Ізраїлю, а прийшов з далеких країв задля Твого Імені,
42 оскільки почув про Твоє величне Ім’я, про Твою потужну силу й простягнуту правицю. Коли він прийде, і буде молитися в цьому Храмі,
43 то Ти вислухай з небес, з місця Твого перебування, і вчини все те, про що проситиме Тебе чужинець, аби таким чином усі народи землі пізнали Твоє Ім’я і мали страх перед Тобою так, як Твій народ, Ізраїль. Нехай вони зрозуміють, що саме в цьому Храмі, який я збудував, закликається Твоє Ім’я.
44 А коли Твій народ вирушить на війну проти свого ворога тим шляхом, яким Ти їх посилатимеш, і помоляться Господу в напрямку міста, яке Ти обрав, і Храму, який я збудував для Твого Імені,
45 то Ти почуй на небесах їхню молитву та їхнє благання, і вчини за Своєю справедливістю.
46 І якщо вони згрішать проти Тебе, – адже немає людини, яка не грішила б, – і Ти, розгнівавшись на них, віддаси їх у ворожі руки, так що їх візьмуть у полон та відведуть полонених у ворожий край, – далекий чи близький, –
47 і коли вони, в чужій країні, де перебуватимуть у полоні, усвідомивши гріх, навернуться і помоляться до Тебе в краю свого поневолення, й скажуть: Ми згрішили, діяли беззаконно, і тому винуваті перед Тобою !
48 Якщо вони навернуться до Тебе всім своїм серцем й усією своєю душею в краю їхніх ворогів, котрі їх полонили, й будуть молитись до Тебе, повернувшись у напрямку своєї землі, яку Ти дав їхнім батькам, – у бік міста, яке Ти обрав, і Храму, який я збудував для Твого Імені, –
49 тоді Ти вислухай в небесах, – там, де Ти перебуваєш, – їхню молитву та їхнє благання й учини з ними по справедливості.
50 Прости тоді Твоєму народові, що згрішив проти Тебе, – всі їхні провини, які вони заподіяли проти Тебе, – і нехай вони відчують прихильність з боку тих, хто їх тримає в полоні: нехай вони змилосердяться над ними.
51 Адже вони – Твій народ і Твоя спадщина, яку Ти вивів з Єгипту, з середини плавильної печі.
52 Нехай Твої очі будуть відкриті до благання Твого слуги й до благання всього Твого Ізраїльського народу, аби Ти чув їх щоразу, коли тільки вони кликатимуть до Тебе.
53 Адже Ти обрав їх Собі у власність з усіх народів землі, як Ти й обіцяв через Твого слугу Мойсея, коли Ти, наш Владико, Господи, виводив наших прабатьків з Єгипту.
Соломон благословляє всю Ізраїльську громаду
54 Після того як Соломон закінчив молитися до Господа, висловивши у молитві всі прохання, то він устав зі свого місця, де він, схилившись, стояв на колінах перед Господнім жертовником із простягнутими до неба руками,
55 він, стоячи, голосно поблагословив усю Ізраїльську громаду такими словами:
56 Благословенний Господь, Який дав Своєму народові, Ізраїлю, спокій в усьому, як Він обіцяв! Здійснилась кожна обітниця з усіх Його добрих обітниць, які Він дав через Свого слугу Мойсея.
57 Тож нехай Господь, наш Бог, буде з нами, як Він був з нашими прабатьками! Нехай Він і надалі не залишає нас і не відкидає нас.
58 Нехай Він прихилить наші серця до Себе, аби ми ходили лише Його дорогами, дотримуючись усіх Його Заповідей, Його настанов та Його законів, які Він заповів нашим прабатькам!
59 І нехай ці мої слова, які я в молитві висловив перед Господом, будуть близькими до Господа, нашого Бога, вдень і вночі, аби день у день чинити правосуддя щодо Свого слуги, та правосуддя щодо Свого народу, Ізраїлю,
60 аби всі народи на землі зрозуміли, що Господь, Він – Бог, і немає іншого бога .
61 Так само і ваші серця нехай будуть щирі щодо Господа, нашого Бога, аби нам ходити за Його постановами та виконувати Його Заповіді так, як сьогодні.
Освячення Храму
62 Після цього цар з усім Ізраїлем принесли жертви перед Господом.
63 Соломон у мирну (подячну ) жертву, яку він звершив для Господа, приніс двадцять дві тисячі волів і сто двадцять тисяч овець. Так цар з усіма Ізраїльтянами освятили Господній Храм.
64 Того ж дня цар освятив середину двору, що перед Господнім Храмом, принісши там жертви всепалення, хлібні жертви й жир мирних (подячних ) жертв , оскільки мідний жертовник, що перед Господом, був надто малим, щоб умістити всі жертви всепалення, хлібні жертви та жир мирних жертв .
65 Це був час, коли Соломон влаштував урочисте свято разом з усім Ізраїлем. На цьому величезному зібранні народу були представники від входу міста Хамата й до Єгипетського Потоку (Нілу ). Веселились перед Господом, нашим Богом, упродовж семи днів, а потім ще сім днів, – разом чотирнадцять днів.
66 А на другий восьмий день Соломон розпустив народ. Люди поблагословили царя, та й розійшлись по своїх домівках, радісні й від душі задоволені усім тим добром, яке Господь учинив для Свого слуги Давида та для всього Ізраїлю, Його народу.