David's Last Instructions to Solomon
1 When David was about to die, he called his son Solomon and gave him his last instructions: 2 “My time to die has come. Be confident and determined, 3 and do what the Lord your God orders you to do. Obey all his laws and commands, as written in the Law of Moses, so that wherever you go you may prosper in everything you do. 4 If you obey him, the Lord will keep the promise he made when he told me that my descendants would rule Israel as long as they were careful to obey his commands faithfully with all their heart and soul.
5 “There is something else. You remember what Joab did to me by killing the two commanders of Israel's armies, Abner son of Ner and Amasa son of Jether. You remember how he murdered them in time of peace as revenge for deaths they had caused in time of war. He killed innocent men, and now I bear the responsibility for what he did, and I suffer the consequences. 6 You know what to do; you must not let him die a natural death.
7 “But show kindness to the sons of Barzillai from Gilead and take care of them, because they were kind to me when I was fleeing from your brother Absalom.
8 “There is also Shimei son of Gera, from the town of Bahurim in Benjamin. He cursed me bitterly the day I went to Mahanaim, but when he met me at the Jordan River, I gave him my solemn promise in the name of the Lord that I would not have him killed. 9 But you must not let him go unpunished. You know what to do, and you must see to it that he is put to death.”
The Death of David
10 David died and was buried in David's City. 11 He had been king of Israel for forty years, ruling seven years in Hebron and thirty-three years in Jerusalem. 12 Solomon succeeded his father David as king, and his royal power was firmly established.
The Death of Adonijah
13 Then Adonijah, whose mother was Haggith, went to Bathsheba, who was Solomon's mother. “Is this a friendly visit?” she asked.
“It is,” he answered, 14 and then he added, “I have something to ask of you.”
“What is it?” she asked.
15 He answered, “You know that I should have become king and that everyone in Israel expected it. But it happened differently, and my brother became king because it was the Lord's will. 16 And now I have one request to make; please do not refuse me.”
“What is it?” Bathsheba asked.
17 He answered, “Please ask King Solomon—I know he won't refuse you—to let me have Abishag, the young woman from Shunem, as my wife.”
18 “Very well,” she answered. “I will speak to the king for you.”
19 So Bathsheba went to the king to speak to him on behalf of Adonijah. The king stood up to greet his mother and bowed to her. Then he sat on his throne and had another one brought in on which she sat at his right. 20 She said, “I have a small favor to ask of you; please do not refuse me.”
“What is it, mother?” he asked. “I will not refuse you.”
21 She answered, “Let your brother Adonijah have Abishag as his wife.”
22 “Why do you ask me to give Abishag to him?” the king asked. “You might as well ask me to give him the throne too. After all, he is my older brother, and Abiathar the priest and Joab are on his side!” 23 Then Solomon made a solemn promise in the Lord's name, “May God strike me dead if I don't make Adonijah pay with his life for asking this! 24 The Lord has firmly established me on the throne of my father David; he has kept his promise and given the kingdom to me and my descendants. I swear by the living Lord that Adonijah will die this very day!”
25 So King Solomon gave orders to Benaiah, who went out and killed Adonijah.
Abiathar's Banishment and Joab's Death
26 Then King Solomon said to Abiathar the priest, “Go to your country home in Anathoth. You deserve to die, but I will not have you put to death now, for you were in charge of the Lord's Covenant Box while you were with my father David, and you shared in all his troubles.” 27 Then Solomon dismissed Abiathar from serving as a priest of the Lord, and so made come true what the Lord had said in Shiloh about the priest Eli and his descendants.
28 Joab heard what had happened. (He had supported Adonijah, but not Absalom.) So he fled to the Tent of the Lord's presence and took hold of the corners of the altar. 29 When the news reached King Solomon that Joab had fled to the Tent and was by the altar, Solomon sent a messenger to Joab to ask him why he had fled to the altar. Joab answered that he had fled to the Lord because he was afraid of Solomon. So King Solomon sent Benaiah to kill Joab. 30 He went to the Tent of the Lord's presence and said to Joab, “The king orders you to come out.”
“No,” Joab answered. “I will die here.”
Benaiah went back to the king and told him what Joab had said.
31 “Do what Joab says,” Solomon answered. “Kill him and bury him. Then neither I nor any other of David's descendants will any longer be held responsible for what Joab did when he killed innocent men. 32 The Lord will punish Joab for those murders, which he committed without my father David's knowledge. Joab killed two innocent men who were better men than he: Abner, commander of the army of Israel, and Amasa, commander of the army of Judah. 33 The punishment for their murders will fall on Joab and on his descendants forever. But the Lord will always give success to David's descendants who sit on his throne.”
34 So Benaiah went to the Tent of the Lord's presence and killed Joab, and he was buried at his home in the open country. 35 The king made Benaiah commander of the army in Joab's place and put Zadok the priest in Abiathar's place.
The Death of Shimei
36 Then the king sent for Shimei and said to him, “Build a house for yourself here in Jerusalem. Live in it and don't leave the city. 37 If you ever leave and go beyond Kidron Brook, you will certainly die—and you yourself will be to blame.”
38 “Very well, Your Majesty,” Shimei answered. “I will do what you say.” So he lived in Jerusalem a long time.
39 Three years later, however, two of Shimei's slaves ran away to the king of Gath, Achish son of Maacah. When Shimei heard that they were in Gath, 40 he saddled his donkey and went to King Achish in Gath, to find his slaves. He found them and brought them back home. 41 When Solomon heard what Shimei had done, 42 he sent for him and said, “I made you promise in the Lord's name not to leave Jerusalem. And I warned you that if you ever did, you would certainly die. Did you not agree to it and say that you would obey me? 43 Why, then, have you broken your promise and disobeyed my command? 44 You know very well all the wrong that you did to my father David. The Lord will punish you for it. 45 But he will bless me, and he will make David's kingdom secure forever.”
46 Then the king gave orders to Benaiah, who went out and killed Shimei. Solomon was now in complete control.
Давидів Заповіт Соломону
1 Коли наблизився час Давидові померти, він проголосив своєму синові Соломону Заповіт у таких словах:
2 Я відходжу в дорогу, призначену для всіх людей на землі. Тож будь сильним і покажи себе достойним мужем!
3 Вірно дотримуйся наказів Господа, свого Бога, й ходи Його дорогами, виконуючи Його Заповіді та Його постанови; пильнуй Його закони та Його свідчення, записані у законі Мойсея, аби тобі щастило в усьому, що робитимеш і скрізь де ти обертатимешся,
4 аби й Господь міг дотриматись Своєї обітниці, яку Він дав мені, говорячи: Якщо твої нащадки виконуватимуть свої обов’язки, й ходитимуть переді Мною в істині від щирого свого серця і від усієї своєї душі, то ніколи не забракне у тебе спадкоємця на троні Ізраїлю!
5 Ти також знаєш, що мені зробив Йоав, син Церуї, і як він повівся з двома військовими командирами Ізраїлю, – з Авнером, сином Нера, та Амасом, сином Єтера. Він підступно вбив їх, помстившись за кров, пролиту на війні, – і то в мирний час, – заплямувавши таким чином невинною кров’ю свій військовий пояс, що на його крижах, та своє взуття, що на його ногах.
6 Тож учини, як тобі підкаже твоя мудрість, але не допусти, щоб його сивина з миром зійшла в могилу.
7 Що ж до синів Барзіллая з Гілеаду, то вияви до них прихильність, аби вони були серед тих, котрі споживають їжу за твоїм столом, адже вони стали мені в пригоді, коли я втікав від твого брата Авесалома.
8 Є ще в тебе веніямінець Шімей, син Ґери з Бахуріма. Він злісно проклинав мене того дня, коли я йшов у Маханаїм. Проте він вийшов мені назустріч до Йордану, і я присягнув йому Господом, пообіцявши: Я не страчу тебе мечем!
9 Ти ж не залишай його непокараним; як мудрий чоловік, ти знатимеш, що з ним учинити, аби його сивина зійшла в могилу, зрошеною кров’ю…
Смерть і поховання Давида
10 Отже, Давид спочив зі своїми батьками; його поховали в Давидовому місті.
11 Загальний період царювання Давида над Ізраїлем становив сорок років. У Хевроні він царював сім років, а в Єрусалимі його правління тривало тридцять три роки.
12 Тож Соломон зійшов на трон свого батька Давида, і його владарювання було дуже міцним.
Соломон страчує Адонію
13 Якось Адонія, син Хаґґіти, прийшов до матері Соломона, Вірсавії. Коли вона запитала: Чи ти прийшов з миром? – він відповів: З миром! –
14 і додав: Маю до тебе справу. Вона ж сказала: Говори.
15 Тоді він промовив: Ти знаєш, що царство належало мені, й увесь Ізраїль сподівався, що я стану царем, однак все змінилось, і царство дісталось моєму братові, оскільки так було визначено Господом.
16 Зараз я маю до тебе одне прохання, – не відмов мені! Вона сказала йому: Говори!
17 Тоді він каже: Поговори з царем Соломоном, – адже він тобі не відмовить, – аби він віддав мені за дружину шунамійку Авішаґу!
18 Вірсавія відповіла: Добре, я поговорю з царем про тебе.
19 І коли Вірсавія прийшла до царя Соломона, аби поговорити з ним про Адонію, цар підвівся й пішов їй назустріч; вклонився матері, після чого знову сів на своєму престолі. Був також поставлений престол для матері царя, і вона сіла праворуч нього.
20 Після цього вона сказала: Я маю до тебе одне невелике прохання, лише не відмов мені! І цар відповів їй: Проси, моя мамо, я, напевно, не відмовлю тобі!
21 Тоді вона сказала: Нехай шунамійку Авішаґу віддадуть за дружину твоєму братові Адонії!
22 Відповідаючи, цар Соломон сказав своїй матері: Чому ти просиш для Адонії лише шунамійку Авішаґу? Тож проси для нього також і царство, адже він є моїм братом, до того ж старшим за мене, і на його боці священик Авіятар, та Йоав, син Церуї!
23 Після цього присягнувся цар Соломон Господом, заявивши: Нехай так, чи інакше учинить зі мною Бог, та ще й додасть, якщо Адонія за свої слова не поплатиться життям!
24 Тож сьогодні, як живий Господь, Котрий мене зміцнив і посадив мене на троні мого батька Давида, і Який, за Своєю обітницею, підтримав мій дім (рід ), – Адонія має померти!
25 Цар Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, і той стратив його. Отже, Адонія помер.
Соломон позбавляє Авіятара гідності священника та відіслав його у Анатот
26 А священикові Авіятару цар звелів: Відправляйся в Анатот на свою родинну посілість, адже ти також заслуговуєш смерті. Проте сьогодні ти не будеш страчений, оскільки ти носив Ковчег Владики Господа перед моїм батьком Давидом, і страждав так само, як страждав мій батько!
27 І Соломон позбавив Авіятара гідності Господнього священика. Так виконалось слово Господа, яке Він провістив у Шіло щодо родини Ілія.
Покарання Йоава за його криваві злочини
28 Коли про все це дізнався Йоав, – адже Йоав також був прибічником Адонії, хоча й раніше виступав проти Авесалома, – то Йоав утік до Господнього Намету, та вхопився за роги жертовника.
29 Цареві Соломонові донесли, що Йоав сховався у Господньому Наметі, і він перебуває біля жертовника! Тоді Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, з наказом: Іди і страть його!
30 Беная прийшов до Господнього Намету, й сказав Йоаву: Цар наказує тобі вийти. Але той відповів: Не вийду, а хочу померти тут! І Беная передав його слова цареві, розповівши: Ось що сказав Йоав, і так мені відповів.
31 Тоді цар сказав йому: Вчини за його словом, – убий його і поховай його! Таким чином знімеш з мене і з роду мого батька провину за кров, яку без причини пролив Йоав!
32 І нехай Господь поверне його кров на його власну голову, адже він стратив двох мужів, справедливіших і кращих, ніж він сам. Він убив їх мечем без відома мого батька Давида, – Авнера, сина Нера, полководця Ізраїльського війська, й Амасу, сина Єтера, полководця Юдиного війська .
33 Нехай їхня кров впаде на голову Йоава та на голови його нащадків в усі часи, а Давид та його нащадки, його дім (рід ) і його престол, нехай мають мир від Господа навіки!
34 Тож Беная, син Єгояди, пішов до Йоава, вразив його, і той помер. Поховали Йоава в його домі (маєтку ) в пустелі .
35 Замість Йоава головнокомандувачем війська Ізраїлю цар призначив Бенаю, сина Єгояди, а священика Садока цар поставив замість Авіятара.
Милість Соломона, непослух Шімея та його страта
36 Тоді цар послав, аби покликали Шімея, і наказав йому: Збудуй собі дім у Єрусалимі, живи в ньому й не виходь звідти нікуди!
37 Запам’ятай: того дня, коли ти вийдеш звідти та перейдеш потік Кедрон, то неодмінно помреш, і твоя кров буде на твоїй голові!
38 Шімей відповів цареві: Добре! Як ти наказав, мій володарю, царю, так твій слуга чинитиме. Отже, Шімей мешкав у Єрусалимі довгий час.
39 Але так сталося після трьох років, що втекли два раби Шімея до ґатського царя Ахіша, сина Маахи. Шімея повідомили про це, говорячи: Твої раби з’явились у Ґаті.
40 Тому Шімей зібрався, осідлав свого осла й вирушив у Ґат до Ахіша, аби відшукати своїх рабів. Шімей пішов і спровадив своїх рабів з Ґата.
41 Коли Соломона повідомили про те, що Шімей виходив з Єрусалима до Ґата і повернувся, цар
42 послав аби покликали Шімея і сказав йому: Хіба я не заприсяг тебе Господом, і не застеріг тебе, говорячи: Запам’ятай, що того дня, коли ти звідти вийдеш, ти неодмінно помреш? Ти ж мені відповів: Добре! В тому, що ти сказав , я буду слухняним!
43 Але чому ти не дотримався присяги, даної перед Господом, і наказу, що я тобі дав?
44 Далі цар сказав до Шімея: Ти, напевно, пам’ятаєш і усвідомлюєш своїм серцем усе те зло, яке ти вчинив моєму батькові Давидові! Нехай Господь поверне твоє зло на твою голову.
45 А цар Соломон хай буде благословенний, як і престол Давида непорушно стоятиме перед Господом навіки!
46 Цар наказав Бенаї, синові Єгояди, і той пішов, вразив Шімея, і він помер. Так зміцнювалась царська влада в руках Соломона.