Перші слова Йова: Він проклинає день свого народження
1 Першим почав говорити Йов, проклинаючи той день, коли він народився.
2 Ось слова Йова:
3 Нехай би не було того дня, коли я народився, як і тієї ночі, коли сказали: Зачалась людина!
4 Нехай би той день став темрявою, і щоб Бог з висоти про нього не згадував, і нехай би над ним ніколи не засяяло світло.
5 Нехай би його оповила темрява і смерті тінь, нехай би над ним нависла темна хмара, і нехай би світло дня перетворилось на темряву.
6 Нехай би та ніч була огорнута мороком й нехай би не числилась серед днів року, і нехай не ввійшла б у число місяців!
7 Нехай би та ніч була безплідною, щоб не почулись у ній вигуки радості!
8 Нехай би проклинали її ті, котрі проклинають день, і готові розбудити левіятана .
9 Нехай би тієї ночі померкли в темряві зорі і щоби вона не сподівалась на світанок, і нехай би не побачила мерехтіння світанку
10 за те, що не замкнула виходу з лона моєї матері , і не приховала горя від моїх очей.
11 Чому я не помер у лоні, або не загинув відразу, як вийшов з лона?
12 Навіщо прийняли мене коліна? Навіщо мене пригорнули до грудей, щоб я ссав молоко?
13 Тепер я лежав би й спочивав, спав би і мав би спокій
14 нарівні з царями та мудрецями землі, які споруджують собі гробниці , що з часом також перетворяться в руїни;
15 або з можновладцями, котрі накопичували золото, або наповнювали свої палаци сріблом…
16 Чому я не був похований, як недоношений викидень, – як немовля, яке ніколи не бачило світла?
17 Там нечестивці, що перестали творити злочини; там спочивають знеможені силами.
18 Там же мають спокій ув’язнені, й не чують голосу наглядача.
19 Малий і великий там рівні , а раби звільнені від своїх панів.
20 Для чого дано світло нещасним, і життя тим, котрим гірко на душі, –
21 тим, котрі чекають смерті, а вона не приходить, хоча її шукають більше, ніж захованих скарбів?
22 Вони були би дуже раді та веселились, якби побачили власну могилу.
23 Для чого життя людині, для якої Бог закрив дорогу і навколо якої одні лише глухі кути?
24 Адже мій стогін став моєю їжею для мене, і, наче вода, розливаються мої скарги.
25 Адже те, чого я найбільше боявся, навідало мене, і те, що викликало в мене тремтіння, нагрянуло на мене.
26 Я ще не заспокоївся й не відійшов від одного, як прийшло нове нещастя.
Job's Complaint to God
1 Finally Job broke the silence and cursed the day on which he had been born.
Job
2-3 O God, put a curse on the day I was born;
put a curse on the night when I was conceived!
4 Turn that day into darkness, God.
Never again remember that day;
never again let light shine on it.
5 Make it a day of gloom and thick darkness;
cover it with clouds, and blot out the sun.
6 Blot that night out of the year,
and never let it be counted again;
7 make it a barren, joyless night.
8 Tell the sorcerers to curse that day,
those who know how to control Leviathan.
9 Keep the morning star from shining;
give that night no hope of dawn.
10 Curse that night for letting me be born,
for exposing me to trouble and grief.
11 I wish I had died in my mother's womb
or died the moment I was born.
12 Why did my mother hold me on her knees?
Why did she feed me at her breast?
13 If I had died then, I would be at rest now,
14 sleeping like the kings and rulers
who rebuilt ancient palaces.
15 Then I would be sleeping like princes
who filled their houses with gold and silver,
16 or sleeping like a stillborn child.
17 In the grave wicked people stop their evil,
and tired workers find rest at last.
18 Even prisoners enjoy peace,
free from shouts and harsh commands.
19 Everyone is there, the famous and the unknown,
and slaves at last are free.
20 Why let people go on living in misery?
Why give light to those in grief
21 They wait for death, but it never comes;
they prefer a grave to any treasure.
22 They are not happy till they are dead and buried;
23 God keeps their future hidden
and hems them in on every side.
24 Instead of eating, I mourn,
and I can never stop groaning.
25 Everything I fear and dread comes true.
26 I have no peace, no rest,
and my troubles never end.