Йов: Чому Ти змагаєшся зі мною?
1 Обридло мені моє життя, тому я дам волю своїм наріканням і говоритиму, виливаючи гіркоту моєї душі.
2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! Поясни, чому Ти змагаєшся зі мною?
3 Невже Тобі подобається мене пригноблювати, нехтуючи творивом Своїх рук, а на раду нечестивих зливати світло?
4 Хіба в Тебе тілесні очі? Невже Ти дивишся, як людина?
5 Хіба Твій вік такий, як вік у людини, а Твої літа, як у смертного,
6 що Ти шукаєш моєї провини і намагаєшся викрити мій гріх?
7 Адже Ти знаєш, що я не винуватий, проте немає нікого, хто міг би врятувати з Твоїх рук.
8 Твої руки сформували мене і досконало мене утворили, а тепер Ти відвернувся від мене, щоб знищити?
9 Пригадай же, як Ти мене сформував з глини, а тепер хочеш мене обернути в порох?!
10 Хіба Ти не вилив мене, як молоко, і не згустив мене, наче на сир?
11 Ти мене одягнув шкірою і тілом, скріпив Ти мене кістками і жилами.
12 Життям і милосердям Ти мене наділив, турботливо оберігаєш мій дух.
13 Але дещо Ти все ж заховав у Своєму серці, – розумію, що така Твоя воля.
14 Ти стежиш за мною, і якщо я згрішу, Ти невинним мене не зробиш.
15 І якби я справді, згрішив, то горе мені! Та навіть якби я був правий, то не смів би підняти свою голову, оскільки я ситий ганьбою і сповнений власного горя.
16 Воно (горе ) щоразу зростає, а Ти, наче лев, на мене полюєш, аби виявити на мені Свою дивовижну велич і силу.
17 Ти виставляєш проти мене все нових свідків, Ти збільшуєш щодо мене Свій гнів, – наче військові загони спроваджуєш проти мене все нові атаки.
18 Тож для чого Ти мене вивів з материнського лона, – адже краще би я помер, і мене ніхто так не побачив,
19 як мене ніколи не було, позаяк з материнського лона я зразу був би покладений у могилу…
20 Знаю, що для мене залишилось небагато днів, тож залиши мене, щоб я хоч трохи повеселився,
21 перш ніж відійду туди , звідки вже не повернуся, – в землю мороку й смертної тіні;
22 в край непроглядної ночі, чорного мороку та холоду, де замість світла – темрява.
1 I am tired of living.
Listen to my bitter complaint.
2 Don't condemn me, God.
Tell me! What is the charge against me?
3 Is it right for you to be so cruel?
To despise what you yourself have made?
And then to smile on the schemes of wicked people?
4 Do you see things as we do?
5 Is your life as short as ours?
6 Then why do you track down all my sins
and hunt down every fault I have?
7 You know that I am not guilty,
that no one can save me from you.
8 Your hands formed and shaped me,
and now those same hands destroy me.
9 Remember that you made me from clay;
are you going to crush me back to dust?
10 You gave my father strength to beget me;
you made me grow in my mother's womb.
11 You formed my body with bones and sinews
and covered the bones with muscles and skin.
12 You have given me life and constant love,
and your care has kept me alive.
13 But now I know that all that time
you were secretly planning to harm me.
14 You were watching to see if I would sin,
so that you could refuse to forgive me.
15 As soon as I sin, I'm in trouble with you,
but when I do right, I get no credit.
I am miserable and covered with shame.
16 If I have any success at all,
you hunt me down like a lion;
to hurt me you even work miracles.
17 You always have some witness against me;
your anger toward me grows and grows;
you always plan some new attack.
18 Why, God, did you let me be born?
I should have died before anyone saw me.
19 To go from the womb straight to the grave
would have been as good as never existing.
20 Isn't my life almost over? Leave me alone!
Let me enjoy the time I have left.
21 I am going soon and will never come back—
going to a land that is dark and gloomy,
22 a land of darkness, shadows, and confusion,
where the light itself is darkness.