Переселення сім’ї Елімелеха до Моаву
1 У часи правління Суддів так сталось, що в країні настав голод. Тому один чоловік із Вифлеєма Юдейського пішов разом з дружиною і двома синами, аби оселитись на полях Моаву.
2 Ім’я того чоловіка Елімелех, а ім’я його дружини – Ноемі; їхніх двох синів звали Махлон і Кілйон. Вони були ефратяни з Вифлеєма Юдейського. Отже, прибули вони на моавські поля і там поселились.
3 Незабаром Елімелех, чоловік Ноемі, помер, і вона залишилася одна зі своїми двома синами.
4 Вони взяли собі за дружин моавійок; першу звали Орпа, а другу – Рут. Вони там прожили близько десяти років.
5 Коли ж згодом обидва сини, Махлон і Кілйон, померли також, Ноемі залишилася і без обох своїх синів й без свого чоловіка.
Ноемі та Рут повертаються до Вифлеєма
6 Коли ж на моавських полях вона почула, що Господь змилосердився над Своїм народом, і дав їм хліб, то вона разом зі своїми невістками вирушила з моавських полів,
7 і, залишивши свій дім, в якому проживала з двома своїми невістками, подалась на дорогу, що провадила в Юдейський край.
8 Прощаючись , Ноемі сказала двом своїм невісткам: Йдіть, і нехай кожна з вас повернеться в дім своєї матері! Нехай Господь виявить до вас милосердя, як і ви виявляли доброту щодо померлих і до мене.
9 Нехай Господь допоможе вам, кожній зокрема, знайти притулок у домі свого чоловіка. На прощання вона поцілувала їх, але вони підняли плач і заридали.
10 Вони їй говорили: Ні, ми підемо з тобою, до твого народу!
11 Але Ноемі наполягала: Повертайтесь, донечки мої! Для чого вам іти зі мною? Хіба я ще можу народити вам синів, які стали би для вас за чоловіків?
12 Поверніться ж, мої донечки, та йдіть, адже я вже надто похилого віку, аби знову вийти заміж. І хоч би навіть я вирішила, що є ще надія, й вийшла заміж і наступної ночі була би з чоловіком та народила синів,
13 то хіба ви чекали б, доки вони повиростають? Хіба це було би розумною підставою вам не виходити заміж? Ні, донечки мої, адже мені дуже прикро на душі за вас, що мене спіткала така доля від Господа!
14 Але вони знову, ще голосніше почали плакати. Нарешті Орпа все-таки попрощалась зі своєю свекрухою, тоді як Рут ще ближче пригорнулась до неї.
15 Тоді Ноемі їй сказала: Ось твоя своячка повернулася до свого народу і до своїх богів; повернись і ти за своєю своячкою!
16 Але Рут відповіла: Не вмовляй мене, щоб я тебе залишила, й відійшла від тебе. Адже куди підеш ти, туди піду і я; де житимеш ти, там і я проживатиму. Твій народ стане моїм народом, і твій Бог буде моїм Богом!
17 Де помреш ти, там помру і я, і там буду похована. І що би Господь не учинив зі мною, одна лише смерть розлучить мене з тобою!
18 Зрозумівши, що та наполягає на тому, щоб іти з нею, Ноемі перестала її вмовляти.
19 Так і йшли вони удвох, аж доки вони не прийшли до Вифлеєма. Коли ж вони ввійшли у Вифлеєм, сталося щось несподіване , – все місто про них загомоніло: Невже це Ноемі?
20 А вона їм говорила: Не називайте мене Ноемі, а називайте мене Марою , адже велику гіркоту визначив для мене Всемогутній.
21 Я пішла звідти багатою, але Господь повернув мене з порожніми руками . Тож навіщо називати мене Ноемі? Адже Господь упокорив мене, і Всемогутній завдав мені лихо .
22 Отже, повернулась Ноемі з моавських полів, а з нею її невістка, моавійка Рут. Вони прибули у Вифлеєм на початку жнив ячменю.
Rut y Noemí
1 En los días en que los jueces gobernaban en Israel, hubo mucha hambre en la tierra, y un hombre de Belén de Judá emigró a los campos de Moab, junto con su mujer y sus dos hijos.
2 Ese hombre se llamaba Elimelec, y su mujer, Noemí; sus hijos se llamaban Majlón y Quelión, y habían nacido en Efrata, de Belén de Judá. Cuando llegaron a los campos de Moab, se quedaron a vivir allí.
3 Pero murió Elimelec, marido de Noemí, y ella se quedó sola con sus dos hijos.
4 Más tarde, ellos se casaron con unas moabitas, una de las cuales se llamaba Orfa, y la otra Rut, y se quedaron a vivir en Moab durante unos diez años.
5 Pero también murieron Majlón y Quelión, y Noemí se quedó desamparada, sin marido ni hijos.
6 Cuando Noemí se enteró de que el Señor había bendecido a su pueblo y que el hambre había terminado, decidió abandonar Moab junto con sus nueras.
7 Las tres mujeres salieron de donde habían vivido, y emprendieron el camino de vuelta a la tierra de Judá.
8 Pero Noemí les dijo a sus dos nueras:
«Es mejor que regresen a la casa de su madre. Que el Señor las trate con misericordia, tal y como ustedes nos trataron a mis hijos y a mí.
9 Que el Señor les conceda hallar reposo, cada una en casa de su propio marido.»
Luego las despidió con un beso, pero ellas se pusieron a llorar a voz en cuello
10 y le dijeron:
«Las dos nos queremos ir contigo a tu pueblo.»
11 Pero Noemí respondió:
«Regresen a su pueblo, hijas mías. No tiene caso que vengan conmigo, pues ya no tengo más hijos que puedan ser sus maridos.
12 ¡Váyanse, hijas mías! Yo ya estoy vieja para tener marido. Y aun cuando abrigara esa esperanza, y esta noche estuviera con un hombre y volviera a tener hijos,
13 ¿habrían de quedarse ustedes sin casar, por causa de ellos? ¡No, hijas mías! Mi amargura es mayor que la de ustedes, porque el Señor se ha puesto en mi contra.»
14 Pero ellas seguían llorando a voz en cuello. Y Orfa se despidió de su suegra con un beso, pero Rut se quedó con ella.
15 Entonces Noemí dijo:
«Mira a tu cuñada. Ya regresa a su pueblo, con sus dioses. ¡Regrésate también tú!»
16 Pero Rut le respondió:
«¡No me pidas que te deje y me aparte de ti!
A dondequiera que tú vayas, iré yo;
dondequiera que tú vivas, viviré.
Tu pueblo será mi pueblo, y tu Dios será mi Dios.
17 Donde tú mueras, moriré yo,
y allí quiero que me sepulten.
Que el Señor me castigue, y más aún,
si acaso llego a dejarte sola.
¡Solo la muerte nos podrá separar!»
18 Y como Noemí vio que Rut estaba resuelta a ir con ella, no dijo más.
19 Y así, las dos siguieron caminando juntas hasta llegar a Belén. Y en cuanto entraron a la ciudad, hubo gran agitación entre toda la gente por causa de ellas, pues decían:
«¿Qué, no es esta Noemí?»
20 Pero ella les respondió:
«Ya no me llamen Noemí. Llámenme Mara. Ciertamente, grande es la amargura que me ha hecho vivir el Todopoderoso.
21 Yo salí de aquí con las manos llenas, pero él me ha hecho volver con las manos vacías. ¿Por qué llamarme Noemí, si el Señor se ha puesto en mi contra, y mis aflicciones vienen del Todopoderoso?»
22 Fue así como Noemí volvió de Moab, acompañada de Rut, su nuera moabita. Llegaron a Belén cuando comenzaba la cosecha de la cebada.