Йов: Чому Ти змагаєшся зі мною?
1 Обридло мені моє життя, тому я дам волю своїм наріканням і говоритиму, виливаючи гіркоту моєї душі.
2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! Поясни, чому Ти змагаєшся зі мною?
3 Невже Тобі подобається мене пригноблювати, нехтуючи творивом Своїх рук, а на раду нечестивих зливати світло?
4 Хіба в Тебе тілесні очі? Невже Ти дивишся, як людина?
5 Хіба Твій вік такий, як вік у людини, а Твої літа, як у смертного,
6 що Ти шукаєш моєї провини і намагаєшся викрити мій гріх?
7 Адже Ти знаєш, що я не винуватий, проте немає нікого, хто міг би врятувати з Твоїх рук.
8 Твої руки сформували мене і досконало мене утворили, а тепер Ти відвернувся від мене, щоб знищити?
9 Пригадай же, як Ти мене сформував з глини, а тепер хочеш мене обернути в порох?!
10 Хіба Ти не вилив мене, як молоко, і не згустив мене, наче на сир?
11 Ти мене одягнув шкірою і тілом, скріпив Ти мене кістками і жилами.
12 Життям і милосердям Ти мене наділив, турботливо оберігаєш мій дух.
13 Але дещо Ти все ж заховав у Своєму серці, – розумію, що така Твоя воля.
14 Ти стежиш за мною, і якщо я згрішу, Ти невинним мене не зробиш.
15 І якби я справді, згрішив, то горе мені! Та навіть якби я був правий, то не смів би підняти свою голову, оскільки я ситий ганьбою і сповнений власного горя.
16 Воно (горе ) щоразу зростає, а Ти, наче лев, на мене полюєш, аби виявити на мені Свою дивовижну велич і силу.
17 Ти виставляєш проти мене все нових свідків, Ти збільшуєш щодо мене Свій гнів, – наче військові загони спроваджуєш проти мене все нові атаки.
18 Тож для чого Ти мене вивів з материнського лона, – адже краще би я помер, і мене ніхто так не побачив,
19 як мене ніколи не було, позаяк з материнського лона я зразу був би покладений у могилу…
20 Знаю, що для мене залишилось небагато днів, тож залиши мене, щоб я хоч трохи повеселився,
21 перш ніж відійду туди , звідки вже не повернуся, – в землю мороку й смертної тіні;
22 в край непроглядної ночі, чорного мороку та холоду, де замість світла – темрява.
1 »¡Estoy cansado de esta vida!
Voy a dar rienda suelta a mi queja;
voy a hablar con toda la amargura de mi alma.
2 Le diré a Dios: “No me condenes.
Hazme saber qué tienes contra mí.
3 ¿Acaso está bien que me oprimas,
que desprecies esta creación de tus manos
y te pongas de parte de los impíos?
4 ¿Acaso ves con ojos humanos,
con los ojos de simples mortales?
5 ¿Acaso tus días son como los nuestros,
o vives tus años como un simple mortal?
6 ¿Para qué investigar mis faltas?
¿Para qué rebuscar en mi maldad?
7 »”Tú bien sabes que no soy un malvado,
y que nadie puede librarme de tus manos.
8 Tú, con tus propias manos me formaste;
¡me hiciste y me rehiciste!
9 Recuerda que fuiste tú quien me dio forma,
¿y ahora deshaces ese barro que moldeaste?
10 Me batiste, como si batieras leche,
y me hiciste cuajar, como queso.
11 Me recubriste con carne y piel,
y entretejiste mis huesos con mis nervios.
12 Me diste vida y me llenaste de amor;
con tus cuidados protegiste mi espíritu.
13 »”Pero hay cosas que tu corazón se guarda,
y que siempre tienes presentes.
14 Tú me vigilas, y si acaso he pecado,
no me declares limpio de mi maldad.
15 ¡Ay de mí, si hubiera pecado!
¡Pero soy inocente, y no puedo dar la cara!
¡Estoy cansado de verme deshonrado y afligido!
16 Recurres a tus maravillas y me acechas como león;
¡apenas levanto la cabeza, y tú me destruyes!
17 Arremetes contra mí, como ejército impetuoso,
¿pero qué pruebas tienes contra mí?
18 »”¿Por qué me dejaste nacer?
Si yo hubiera muerto, nadie me habría visto.
19 Quisiera no haber existido nunca,
y haber sido llevado del vientre a la sepultura.
20 ¿Acaso no tengo pocos días de vida?
¡Pues déjame tranquilo! ¡Dame un poco de consuelo,
21 antes que me vaya para nunca volver!
Me iré al reino de las sombras y la muerte,
22 al reino de la más profunda oscuridad,
donde la luz se parece a las tinieblas.”»