Псалом 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти надзвичайно величний! Ти зодягнутий у славу і красу.
2 Ти облачаєшся в світло, як в одежу, і напинаєш небо, наче намет;
3 на водах будуєш Свої світлиці, а хмари робиш Своїми колісницями й рухаєшся на крилах вітрів.
4 Ти робиш вітри Своїми вісниками, а вогонь і полум’я – Своїми слугами.
5 Ти закріпив землю на її підвалинах, – вона навіки вічні не захитається.
6 Безоднею, наче плащем, Ти її вкрив. Навіть гори води покривають.
7 Ти лише пригрозиш, і вони біжать, – від гуркоту Твого грому втікають.
8 Вони (води ) підіймаються в гори й опускаються в долини – на місця, які Ти для них визначив.
9 Ти встановив границі, яких вони не можуть переступити, щоб повернутися й знову покрити землю.
10 Ти джерела спрямовуєш у потоки, які ріками протікають між пагорбами у долини.
11 Вони напувають усіх польових звірів у долинах, – дикі осли тамують свою спрагу.
12 На їх берегах гніздяться небесні птахи, подаючи з-поміж листя свої голоси.
13 Ти зі Своїх горішніх світлиць напуваєш гори, – плодами Твоїх діл насичується земля.
14 Ти вирощуєш траву для худоби й рослини на вжиток людини, та щоб земля давала свої плоди –
15 вино, що веселить серце людини, олію, від якої сяє обличчя, а також хліб, що дає силу людині .
16 Насичуються вологою дерева Господні – ліванські кедри, що Ти насадив.
17 На них пташки роблять свої гнізда, – лелека влаштовує своє гніздо на кипарисах .
18 Високі гори – притулок для диких кіз, скелі – сховище для борсуків .
19 Ти створив місяць, щоб визначати пори, – сонце знає час свого заходу.
20 Ти наводиш темряву і настає ніч, коли виходять усі лісові звірі.
21 Молоді леви ричать у пошуках здобичі, просячи у Бога для себе поживи.
22 Але сходить сонце, й вони повертаються і спочивають у своїх лігвищах.
23 Людина ж, навпаки – виходить, береться за своє діло, й працює аж до вечора.
24 Як же багато Твоїх діл, Господи! Ти все так мудро вчинив – земля сповнена Твоїм творінням.
25 На ній велике й безкрає море, в якому аж кишить усякої тварі – великої й малої.
26 Пливуть кораблі та левіятан, якого Ти створив, щоб йому в морі забавлятися.
27 Всі від Тебе чекають, що Ти даси їм їжу у відповідний час.
28 Даєш їм – вони нею живляться; відкриваєш руку Свою, – всі насичуються добром.
29 Коли ж відвертаєш Своє обличчя, їх охоплює страх. Віднімаєш їхнє дихання, вони гинуть і перетворюються в порох.
30 Пошлеш Своє дихання, вони будуть створені й Ти оновиш поверхню землі.
31 Нехай же Господня слава перебуває навіки, – хай Господь радіє ділами Своїми!
32 Від одного Твого погляду земля тремтить, а доторкнешся до гір, і вони почнуть диміти.
33 Тож співатиму Господеві протягом усього свого життя, – прославлятиму мого Бога, доки живу.
34 Нехай будуть приємними Йому і мої роздуми; я радітиму в Господі!
35 Нехай щезнуть нечестиві з землі, – хай не стане на ній беззаконників. Благослови, душе моя, Господа! Алілуя.
Dios cuida de su creación
1 ¡Bendice, alma mía, al Señor!
¡Cuán grande eres, Señor mi Dios!
¡Estás rodeado de gloria y de esplendor!
2 ¡Te has revestido de luz, como de una vestidura!
¡Extiendes los cielos como una cortina!
3 ¡Dispones tus mansiones sobre las aguas!
¡Las nubes son tu lujoso carruaje,
y te transportas sobre las alas del viento!
4 ¡Los vientos son tus mensajeros!
¡Las llamas de fuego están a tu servicio!
5 Tú afirmaste la tierra sobre sus cimientos,
y de allí nada la moverá.
6 ¡Con las aguas del abismo la cubriste!
Las aguas se detuvieron sobre los montes,
7 pero las reprendiste, y huyeron;
al escuchar tu voz, bajaron presurosas.
8 Subieron a los montes, bajaron por los valles,
al sitio que les habías destinado.
9 Les pusiste un límite, que no debían cruzar,
para que no volvieran a cubrir la tierra.
10 Tú llenas las fuentes con los arroyos
que corren ligeros entre los montes;
11 allí apagan su sed los animales salvajes;
allí los asnos monteses mitigan su sed.
12 En sus riberas anidan las aves del cielo,
y entre las ramas se escuchan sus trinos.
13 Desde las alturas riegas los montes,
y la tierra se sacia con el fruto de tus obras.
14 Haces crecer la hierba para los ganados,
y las plantas que el hombre cultiva
para sacar de la tierra el pan que come
15 y el vino que le alegra el corazón,
el aceite que da brillo a su rostro,
y el pan que sustenta su vida.
16 Se llenan de savia los árboles del Señor,
los cedros del Líbano que él mismo plantó.
17 En sus ramas anidan las aves;
en las hayas hacen su nido las cigüeñas;
18 en las altas montañas retozan las cabras monteses;
en las peñas se resguardan los damanes.
19 Tú hiciste la luna para medir los tiempos;
el sol sabe cuándo debe ocultarse.
20 Dejas caer las sombras, y anochece;
y entonces corretean los animales salvajes.
21 Rugen los leones que van tras su presa,
y reclaman la comida que Dios les provee.
22 Cuando sale el sol, corren a sus cuevas
y satisfechos se tienden a descansar.
23 Sale entonces el hombre a sus labores,
y trabaja hasta que cae la noche.
24 ¡Tus obras, Señor, son innumerables!
¡Todas las hiciste con gran sabiduría!
¡La tierra está llena de tus criaturas!
25 ¡Vean el vasto mar! ¡Contemplen su grandeza!
En él se mueven incontables seres vivos,
lo mismo grandes que pequeños.
26 Allí navegan las grandes naves;
allí está Leviatán, que creaste para jugar con él.
27 Todos los seres esperan de ti
que a su tiempo les des de comer.
28 Si abres tu mano y les das su pan,
ellos lo toman y quedan satisfechos.
29 Si te escondes de ellos, se desconciertan;
si les retiras su espíritu, mueren y vuelven al polvo.
30 Pero si envías tu espíritu, vuelven a la vida,
y así renuevas la faz de la tierra.
31 ¡Sea tu gloria eterna, Señor!
¡Que te regocijen las obras que has hecho!
32 Si miras la tierra, esta tiembla;
si tocas los montes, estos echan humo.
33 Señor, ¡toda mi vida te cantaré!
Dios mío, ¡yo te cantaré salmos mientras viva!
34 Señor, dígnate agradarte de mis pensamientos,
pues yo hallo en ti mi alegría.
35 Que sean borrados de la tierra los malvados;
¡que dejen de existir los malhechores!
¡Bendice, alma mía, al Señor!
¡Aleluya!