Переможна пісня Девори та Барака
1 Того дня Девора та Барак, син Авіноама, заспівали пісню такого змісту:
2 За те, що в Ізраїлі постають вожді , й народ добровільно підіймається на боротьбу, благословіте Господа!
3 Послухайте, царі, візьміть до уваги вельможі! Адже я співатиму Господу, я вихвалятиму Господа, Бога Ізраїлю!
4 Господи, коли Ти виходив із Сеіру, коли вирушав Ти з полів едомських, то здригалась земля, небеса проливались дощем, а хмари кропили водою.
5 Гори плавились від присутності Господа, – як отой Сінай перед Господом, Богом Ізраїлю.
6 За днів Шамґара, сина Аната, як і за днів Яїли, спорожніли дороги, так що подорожні, які ходили прямими дорогами, мусіли йти обхідними стежками.
7 Не стало селян в Ізраїлі, вони перевелись, аж поки не повстала я, Девора; адже я стала матір’ю в Ізраїлі!
8 Коли обрали собі нових богів, тоді почалась в брамах війна; хіба можна було перед тим побачити щит або спис у сорока тисяч Ізраїлю?!
9 Серце моє – з керівниками Ізраїлю, а також з добровольцями народу, – благословіте Господа!
10 Ви, котрі їздите на білих ослицях, котрі засідаєте на килимах, або проходжаєтесь дорогами, прославляйте, і то
11 голосніше від тих, котрі ділять здобич біля криниць, – скрізь сповіщайте про благодіяння Господні; благодіяння учинені для населення Ізраїлю. Після цього Господній народ подався до своїх брам.
12 Прокинься, прокинься, Деворо! Збудися, підіймись і заспівай пісню! Повстань, Бараку, й захоплюй у полон, поневолюй своїх бранців, Авіноамів сину!
13 Тоді й залишок приєднавсь до вельмож, – Господній народ пішов зі мною проти витязів!
14 Прийшли воїни з нащадків Єфрема, чиє коріння в краю Амалека; за тобою пішли веніямінці, приєднавшись до твоїх воїнів. Від Махіра прийшли провідники, а від племені Завулона ті, що володіють тростинами писарів.
15 З Деворою можновладці племені Іссахара, – нащадки Іссахара, разом з Бараком, в одному строю кинулись у долину. І лише загони нащадків Рувима у великих роздумах…
16 Для чого ти сидів без діла між двома кошарами, – хіба для того щоб вислуховувати мекання овець?! Так, у загонах нащадків Рувима – великі вагання…
17 Гілеад живе собі спокійно з іншого боку Йордану. А нащадки Дана чомусь перебувають на кораблях?! Покоління Асира замешкало собі на морському узбережжі, живе спокійно біля своїх заток.
18 І лише нащадки Завулона кинули виклик смерті, а з ними покоління Нефталима на плоскогір’ях полів.
19 Прийшли царі, й почалась битва, – ханаанські царі запекло воювали під Таанахом біля вод Меґіддо, але срібло так і не дісталось їм на здобич…
20 Навіть небесні зорі вступили у битву, – зі своїх орбіт воювали з Сісерою;
21 потік Кішон позмивав їх, стародавній потік, кішонський потік! Сповнись мужністю, душе моя!
22 Доноситься тупіт кінських копит від шаленого бігу, – від швидкої їзди їхніх вершників!
23 Прокляніть Мероз , – сказав Господній ангел, – неодмінно прокляніть його мешканців через те, що вони не прийшли на допомогу Господу! Не прийшли допомогти Господу в боротьбі з ворожими воїнами!
24 Благословенна з-поміж жінок Яїл, дружина кенейця Хевера, – серед інших жінок у наметах вона особливо буде благословенною.
25 Він попросив води, а вона дала молока, – у чаші витязів піднесла йому вершки.
26 Свою ліву руку простягнула до кілка, а в свою правицю взяла молоток робітника! Вона молотком вдарила Сісеру й розбила йому голову, – наскрізь пробила його скроню.
27 Він звалився до її ніг, – впав і лежить; до її ніг схилився і впав! На тому місці, куди поточився, нещасний і помер…
28 Виглядає у вікно і голосить за віконними ґратами матір Сісери. Чому бариться з прибуттям його (сина ) колісниця? Чому не чути тупотіння його коней?
29 Відповідають їй досвідчені жінки-княгині, – та й вона сама себе потішає:
30 Напевно вони натрапили й ділять здобич: по одній дівчині, а то й по дві на кожного воїна; а частка Сісери, – різнокольорова одежа, як здобич. А для нас зі здобичі – по дві гаптовані різнобарвні тканини, аби пов’язати довкола шиї…
31 Такий кінець усіх Твоїх ворогів, Господи! А ті, котрі Тебе люблять, уподібняться сонцю, коли воно сходить в усій своїй силі!‥ Після цього край мав спокій сорок років.
Cántico de Débora y de Barac
1 Aquel día Débora y Barac hijo de Abinoán, celebraron así su victoria:
2 «¡Alabemos al Señor!
¡Los caudillos de Israel encabezaron al pueblo,
y el pueblo libremente se dispuso a luchar!
3 »Ustedes, reyes y príncipes,
escuchen bien lo que voy a decir:
¡Yo quiero, sí, yo quiero cantarle al Señor!
¡Quiero cantarle salmos al Señor y Dios de Israel!
4 »Cuando tú, Señor, saliste de Seír,
cuando avanzaste desde los campos de Edom,
la tierra se estremeció;
las nubes en los cielos se llenaron de lluvia;
5 ¡en tu presencia, Señor y Dios de Israel,
temblaron los montes como el Sinaí!
6 »En los días de Samgar hijo de Anat,
que fueron los días de Yael,
los caminos se quedaron abandonados,
los viajeros se apartaron por atajos escabrosos,
7 los poblados israelitas quedaron abandonados,
hasta que yo, Débora, me llené de valor
y como madre me puse al frente de Israel.
8 »Los israelitas escogieron nuevos dioses;
la guerra estaba a las puertas de la ciudad,
pero no había un solo escudo, ni una lanza,
entre los cuarenta mil hombres de Israel.
9 Mi corazón está con ustedes, jefes de Israel,
porque libremente se dispusieron a luchar.
»¡Alabemos al Señor!
10 »¡Proclamen esto, ustedes,
los jefes que montan asnas blancas
y en sillas tapizadas recorren los caminos!
11 ¡Anuncien los triunfos del Señor,
obtenidos en las aldeas de Israel!
¡Díganlo a voz en cuello en los abrevaderos,
entre la gente que da de beber a los guerreros!
¡El ejército del Señor avanza hacia las puertas!
12 »¡Despierta, Débora, despierta!
¡Despierta y canta! ¡Tu deber es cantar!
Y tú, Barac hijo de Abinoán,
¡levántate y llévate a tus cautivos!
13 »Y el resto de los nobles se puso en marcha;
el pueblo del Señor avanzó en pos de mí
para luchar contra los poderosos.
14 De Efraín vinieron los habitantes de Amalec;
a ti, Benjamín, te siguieron tus guerreros;
de Maquir acudieron sus príncipes,
y de Zabulón vinieron sus gobernantes.
15 Los caudillos de Isacar estaban con Débora,
y bajaron al valle para apoyar a Barac.
Entre las familias de Rubén se hallaban
hombres de corazón resuelto.
16 »Y tú, ¿por qué te quedaste en los rediles,
escuchando los balidos del rebaño,
si entre las familias de Rubén
hay hombres de corazón resuelto?
17 »Galaad se quedó al otro lado del Jordán,
y Dan se mantuvo al lado de las naves.
Aser se quedó tranquilo en la playa,
y no se apartó de sus puertos.
18 Pero el ejército de Zabulón y Neftalí
arriesgó su vida luchando en los altos montes.
19 »Fueron muchos los reyes que vinieron a pelear:
A Tanac, junto a las aguas de Meguido,
vinieron y pelearon los reyes de Canaán,
pero no lograron llevarse ningún tesoro.
20 Desde los cielos pelearon las estrellas;
¡desde sus órbitas pelearon contra Sísara!
21 ¡Se los llevó el caudaloso torrente!
¡Sí, el antiguo torrente Cisón los arrastró!
»¡Alma mía, sigue adelante con poder!
22 »Resonaron entonces los cascos de los corceles,
que golpeaban el suelo a galope tendido.
23 Y el ángel del Señor exclamó:
“¡Maldigan a Meroz, sí, maldíganlo!
¡Maldigan con dureza a sus habitantes
por no acudir al llamado del Señor
ni acudir en ayuda de sus valientes!”
24 »¡Bendita sea sobre todas las mujeres
Yael, la mujer de Jéber el quenita!
¡Bendita sea en su casa sobre todas las mujeres!
25 Sísara pidió agua, y ella le dio leche;
le dio crema en tazón de nobles.
26 Con una mano tomó la estaca,
y con la otra el mazo de trabajo,
y golpeó a Sísara en la cabeza;
¡de un golpe le atravesó las sienes!
27 Sísara cayó encorvado, y quedó tendido;
¡cayó fulminado a los pies de Yael!
¡Allí donde se encorvó, allí se quedó!
28 »La madre de Sísara se asomaba a la ventana;
su voz podía escucharse entre las celosías:
“¿Por qué tarda tanto el carro de mi hijo?
¿Por qué no se oyen las ruedas de sus carros?”
29 Con mucho tacto, sus damas respondían,
y aun ella trataba de convencerse:
30 “Seguramente estarán repartiéndose el botín.
Una o dos doncellas para cada soldado;
para Sísara, las vestiduras bordadas de colores;
para los jefes de los que tomaron el botín,
las telas bordadas por ambos lados.”
31 »¡Así perezcan, Señor, todos tus enemigos!
¡Y que los que te aman irradien luz,
como el sol cuando sale en todo su esplendor!»
Después de esto, hubo paz en la tierra durante cuarenta años.