Суддя Їфтах
1 Їфтах з Гілеаду був могутнім воїном. Він був сином жінки-розпусниці, хоч його батьком був ізраїльтянин Гілеад.
2 Але й законна дружина Гілеада народила йому синів. І коли сини Гілеада від його дружини повиростали, то прогнали Їфтаха з такими словами: Ти не матимеш долі в спадщині нашого батька, тому що ти народжений від іншої жінки!
3 Тому Їфтах утік від своїх братів, і поселився в краю Тов. Навколо Їфтаха збирались усякі негідники й звершували злочинні наскоки.
4 Так сталося, що за якийсь час аммонійські племена почали воювати з Ізраїлем.
5 Коли ж аммонійці стали нападати на Ізраїль, то гілеадські старійшини пішли в край Тов, аби запросити Їфтаха,
6 Вони сказали Їфтахові: Повернись, стань нашим вождем, і будемо разом воювати з аммонійськими племенами!
7 Але Їфтах відповів гілеадським старійшинам: Хіба то не ви мене зненавиділи, прогнавши мене з батьківського дому? Чому ж ви прийшли до мене тепер, коли ви зазнали утисків?
8 А гілеадські старійшини відповіли Їфтахові: Тому тепер ми й звертаємось до тебе, аби ти пішов з нами, та воював з аммонійськими племенами як наш вождь на чолі всіх мешканців Гілеаду!
9 Однак Їфтах перепитав гілеадських старійшин: Якщо ви повертаєте мене, щоб воювати з аммонійцями, і Господь видасть їх мені, то чи й після того я залишатимусь вашим вождем?
10 Господь нехай буде Свідком між нами, – запевнили гілеадські старійшини Їфтаха, – якщо ми не зробимо так, як ти кажеш!
11 Тож Їфтах пішов зі старійшинами Гілеаду, й народ настановив його над собою главою та вождем. Їфтах повторив усі свої слова перед Господом у Міцпі.
12 Після цього Їфтах направив до царя аммонійських племен послів зі словами: Що ти маєш проти мене, вдершись у мій край, аби воювати проти мене?
13 А цар аммонійських племен відповів послам Їфтаха: Тому що Ізраїль по дорозі з Єгипту захопив мої землі від Арнону й до Яббоку, – аж до самого Йордану. Тож поверни мені ті землі добровільно.
14 Але Їфтах знову відправив послів до аммонійського царя
15 з такими словами: Так говорить Їфтах: Не захоплював Ізраїль ні моавської землі, ні краю аммонійців!
16 Адже після свого виходу з Єгипту Ізраїль мандрував пустелею аж до Червоного моря і дійшов до Кадеша.
17 Звідти Ізраїль направив послів до едомського царя з проханням: Дозволь мені пройти через твою землю! Але цар Едому не хотів і слухати цього. Тоді він послав до моавського царя, але і той не погодився. Тому Ізраїль затримався в Кадеші.
18 Потім, мандруючи пустелею, він (Ізраїль ) обійшов едомський край та землю Моава, зі східного боку наблизившись до моавської землі, й отаборився з другого боку Арнону, не порушуючи при цьому кордонів Моаву, оскільки Арнон і був моавським кордоном.
19 Звідти Ізраїль відправив послів до аморейського царя Сіхона, що царював у Хешбоні, передати йому прохання Ізраїлю: Дозволь нам пройти через твою землю в наш край.
20 Але Сіхон не повірив Ізраїлю, що той хоче лише пройти його околицею. Тож Сіхон зібрав усе своє військо й, отаборившись в Ягці, почав воювати з Ізраїлем.
21 І Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сіхона й усе його військо в руки Ізраїлю, який їх розгромив. Тож Ізраїль оволодів усім краєм аморейців, котрі мешкали на тій землі.
22 Вони зайняли всю аморейську землю від Арнону і до Яббоку, від пустелі й аж до Йордану.
23 Невже тепер, коли Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморейців заради Свого народу Ізраїлю, ти зможеш знову оволодіти нею?
24 Хіба ти не володієш тим, що дав тобі у володіння твій бог Кемош? Тому все, що віддав нам Господь, наш Бог, – усім тим будемо володіти ми!
25 Хіба ти чимось кращий від моавського царя Валака, Ціппорового сина? Хіба він з’ясовував стосунки з Ізраїлем, або пробував його завоювати?
26 Отже, коли протягом трьохсот років проживав Ізраїль у Хешбоні та в належних до нього околицях, в Ароері та в належних до нього околицях, – тобто в усіх містах, що з обох боків Арнону, – чому ви протягом усього того часу не відбирали землі?
27 Я нічим проти тебе не провинився, тоді як ти здійснюєш проти мене злочин, оголошуючи мені війну. Нехай буде суддею Господь, Який сьогодні розсудить між Ізраїльтянами та аммонійськими племенами!
28 Однак аммонійський цар не прислухався до слів Їфтаха, з якими той звертався до нього.
Обітниця Їфтаха
29 Тоді на Їфтаха зійшов Господній Дух, – він перейшов Гілеад і володіння Манассії, прибув до гілеадської Міцпи, а вже від гілеадської Міцпи вирушив на аммонійців.
30 У той час Їфтах дав перед Господом обітницю в таких словах: Якщо Ти, Господи, дійсно, віддаси аммонійців у мої руки,
31 то коли я повертатимусь після перемоги над аммонійськими племенами, хто лише вийде з дверей мого дому мені назустріч, належатиме Господу, і я принесу його у всепалення.
32 Тож Їфтах виступив проти аммонійців, аби воювати з ними; Господь же віддав їх у його руки.
33 Він наніс їм дуже велику поразку, – від Ароера в напрямку до Мінніту, – захопивши двадцять міст, аж до самого Авель-Кераміму. Таким чином Ізраїльтяни підкорили собі аммонійські племена.
Донька Їфтаха
34 І коли Їфтах наблизився до свого дому в Міцпі, назустріч йому з бубнами й танцями вийшла його дочка. Вона ж у нього була одиначкою, – окрім неї, в нього не було ні сина, ні дочки.
35 Сталося непередбачене , – і тому коли він її побачив, то роздер свій одяг і закричав: Ой горе, донечко моя, ти нанесла мені непоправного удару, зробивши мене найнещаснішим, адже я дав Господу обітницю, і мушу її дотриматись!
36 А вона сказала йому: Таточку мій, раз ти дав таку обітницю Господу, то чини зі мною так, як ти сказав, адже Господь через тебе відплатив твоїм ворогам аммонійцям!
37 При цьому вона попросила свого батька: Перш ніж твоя обітниця буде здійснена, відпусти мене на два місяці, аби я пішла, і, мандруючи по горах разом зі своїми подругами, могла оплакати своє дівоцтво.
38 І він відповів: Іди! Тож він відпустив її на два місяці. Вона пішла зі своїми подругами й оплакувала своє дівоцтво на горах.
39 Після закінчення двох місяців вона повернулась до свого батька, й він виконав відносно неї свою обітницю, так що вона так і не пізнала мужа . І ввійшло в Ізраїлі у звичай таке:
40 щороку ізраїльські дівчата з Гілеаду відправляються на чотири дні оплакувати дочку Їфтаха.
Jefté
1 Jefté el galaadita era un hombre valiente y aguerrido, hijo de una ramera. Su padre se llamaba Galaad.
2 La mujer de Galaad tuvo otros hijos de este que, cuando crecieron, corrieron de su casa a Jefté, y lo amenazaron diciéndole:
«Tú no recibirás ninguna herencia de nuestro padre, porque no eres hijo de nuestra madre sino de otra mujer.»
3 Fue así como Jefté huyó de sus hermanos y se fue a vivir a la región de Tob. Allí se juntó con unos vagabundos, y ellos comenzaron a salir con él.
4 Tiempo después, los amonitas pelearon contra los israelitas,
5 y los ancianos de Galaad llamaron a Jefté, que vivía en Tob,
6 y le dijeron:
«Ven con nosotros para combatir a los amonitas. Tú serás nuestro jefe.»
7 Pero Jefté les respondió:
«Ustedes no me quieren. ¡Hasta me corrieron de la casa de mi padre! ¿Por qué vienen a pedirme ayuda, ahora que están en problemas?»
8 Y los ancianos le respondieron:
«Precisamente por eso, porque estamos en problemas, te pedimos que vengas y pelees con nosotros contra los amonitas. Tú serás el caudillo de todos los que vivimos en Galaad.»
9 Jefté les respondió:
«Ustedes me piden volver, para que pelee contra los amonitas. Y, si el Señor me da la victoria, ¿seré el caudillo de ustedes?»
10 Los ancianos de Galaad le respondieron:
«El Señor es nuestro testigo. Haremos lo que tú nos ordenes.»
11 Entonces Jefté se fue con los ancianos de Galaad, y el pueblo lo nombró su caudillo y jefe, pero en Mispá repitió ante el Señor todo lo que antes había dicho.
12 Luego, envió un mensaje al rey de los amonitas, en que le decía:
«¿Qué tienes tú contra mí? ¿Por qué quieres atacar mi tierra?»
13 Al mensaje de Jefté, el rey respondió:
«Cuando Israel vino de Egipto, se adueñó de mi tierra, que va desde Arnón hasta Jaboc y el Jordán. Eso es lo que peleo. Devuélveme esa tierra, y viviremos en paz.»
14 Jefté volvió a enviar mensajeros al rey de los amonitas,
15 y le dijo:
«Yo, Jefté, te digo: Israel no se adueñó de la tierra de Moab, ni de la tierra de los amonitas.
16 Cuando el pueblo de Israel salió de Egipto y cruzó el desierto hasta el Mar Rojo, llegó a Cadés.
17 Entonces el pueblo de Israel envió mensajeros al rey de Edom, y le pidió permiso para pasar por su territorio; pero el rey de Edom no los escuchó. También pidió permiso al rey de Moab, pero él tampoco les permitió pasar, así que Israel se quedó en Cadés.
18 Después, anduvo por el desierto y rodeó las tierras de Edom y de Moab por el oriente, y luego acampó al otro lado del río Arnón, pero no entró en territorio de Moab, pues en Arnón empezaba su territorio.
19 Además, Israel envió mensajeros a Sijón, el rey de los amorreos y de Jesbón, y le dijo: “Te ruego que me dejes pasar por tu territorio, para llegar a mi destino.”
20 Pero a Sijón no le inspiró confianza Israel, y tampoco lo dejó pasar por su territorio, sino que reunió a su ejército, acampó en Yahás, y peleó contra Israel.
21 Pero el Señor, Dios de Israel, entregó a Sijón y a todo su ejército en manos del pueblo de Israel, y estos se apoderaron de toda la tierra de los amorreos.
22 Tomaron también el territorio de los amorreos, desde Arnón hasta Jaboc, y desde el desierto hasta el Jordán.
23 ¿Y ahora tú pretendes apoderarte de ese territorio?
24 Si tu dios Quemos te diera algo, ¿no sería tuyo? De igual manera, todo lo que el Señor nuestro Dios nos entregó, nos pertenece.
25 ¿En qué eres mejor que Balac hijo de Sipor, rey de Moab? ¿Tuvo algún problema contra Israel, para que le hiciera la guerra?
26 Durante trescientos años Israel ha habitado en Jesbón y Aroer y en todas las ciudades del territorio de Arnón. ¿Por qué nunca antes han reclamado esa tierra?
27 De modo que yo no he pecado contra ti, pero tú sí haces mal al querer pelear contra mí. Que el Señor, que es el Juez, juzgue entre los israelitas y los amonitas.»
28 Pero como el rey de los amonitas no quiso entender las razones de Jefté,
29 el espíritu del Señor vino sobre Jefté, y este recorrió Galaad y Manasés y Mispá de Galaad, para luchar contra los amonitas.
30 Allí Jefté hizo un juramento al Señor, y le dijo:
«Si me das la victoria sobre los amonitas,
31 cuando yo regrese de la batalla te ofreceré en holocausto a quien primero salga a recibirme.»
32 Luego, Jefté avanzó contra los amonitas y peleó contra ellos, y con la ayuda del Señor los venció:
33 los destruyó por completo, y conquistó Aroer hasta Minit, y sus veinte ciudades, hasta los llanos de las viñas. Así fue como los israelitas sometieron a los amonitas.
34 Cuando Jefté volvió a su casa en Mispá, su hija salió a recibirlo con panderos y danzas. Jefté no tenía más hijos, sino que ella era su única hija,
35 así que al momento de verla rasgó sus vestiduras y rompió en llanto:
«¡Ay, hija mía! ¡Qué desgracia la mía! ¡Y tú eres la causa de mi dolor, por la promesa que le hice al Señor! ¡Y no me puedo retractar!»
36 Pero ella le respondió:
«Padre mío, si le has dado tu palabra al Señor, cumple tu promesa, pues él te usó para vengarte de tus enemigos, los amonitas.»
37 Y le hizo una petición a su padre:
«Concédeme dos meses para ir por los montes, con mis amigas. Déjame llorar por mi virginidad.»
38 Y Jefté le concedió los dos meses, y la dejó ir. Entonces ella salió con sus compañeras, y recorrieron los montes lamentando que moriría virgen.
39 Pasados los dos meses, ella volvió con su padre para que este cumpliera su promesa al Señor. Ella nunca tuvo relaciones con un hombre.
40 A partir de entonces fue costumbre en Israel que, cada año, todas las doncellas de Israel lloraran durante cuatro días por la hija de Jefté el galaadita.