Вітання і підбадьорення
1 Павло, з Божої волі апостол Ісуса Христа, та брат Тимофій – до Божої Церкви в Коринті з усіма святими, які в усій Ахаї:
2 благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець співчуття і Бог усякої втіхи,
4 Який розраджує нас у всіх наших скорботах, аби і ми могли потішати тих, хто перебуває у різних скорботах, утіхою, якою Бог потішає нас самих.
5 Наскільки в нас множаться страждання Христа, настільки через Христа множиться і наша втіха.
6 Якщо терпимо, то це для вашої втіхи та спасіння; коли втішаємося, то це для вашої втіхи [та спасіння], що дає вам силу терпеливо переносити ті страждання, які й ми переносимо.
7 І наша надія щодо вас певна, бо знаємо, що ви є нашими співучасниками як у стражданнях, так і в радощах.
8 Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про наші труднощі, що трапилися [з нами] в Азії, бо нам було надзвичайно важко, понад силу, так що й не надіялися вже жити.
9 Але самі в собі ми мали присуд смерті, щоб не надіятися на себе самих, але на Бога, Який воскрешає мертвих,
10 Який і визволив нас від такої смерті, й визволить; на Нього ми надіємося, що й надалі визволятиме,
11 через сприяння вашої молитви за нас, щоби за дар, одержаний нами від багатьох, багато хто дякував за нас.
12 Наша похвала така: свідчення нашого сумління, що ми жили на світі, – особливо серед вас, – у простоті та Божій чистоті, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті.
Важливість співпраці та взаєморозуміння
13 І ми пишемо вам не що інше, як те, що читаєте і що розумієте; і я сподіваюся, що повністю зрозумієте,
14 як частково ви вже зрозуміли нас, що ми є для вас похвалою, як і ви для нас, у день Господа нашого Ісуса.
15 З цією певністю я хотів прибути до вас раніше, щоб ви вдруге мали благодать,
16 а від вас піти в Македонію, а з Македонії знову прийти до вас, щоб ви відпровадили мене до Юдеї.
17 Задумавши так, чи вчинив я щось легковажно? Або коли щось задумую, то тілесно задумую, щоб «так» було в мене «так», а «ні» – «ні»?
18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «ні».
19 Божий Син, Ісус Христос, Якого між вами проповідував я, Силуан і Тимофій, не був «так» і «ні»; у Ньому завжди було – «так»!
20 Бо скільки є Божих обітниць, то всі в Ньому – «так»! І в Ньому – «амінь»: для слави Бога через нас!
21 Той, Хто зміцнює нас з вами в Христі й Хто помазав нас, – це Бог.
22 Він дав нам печать, дарував завдаток Духа в наші серця.
23 Тож закликаю Бога за свідка моєї душі, що я щадив вас і не прийшов у Коринт дотепер.
24 Не тому, що хочемо панувати над вашою вірою, але разом співпрацюємо для вашої радості, адже у вірі ви стоїте твердо !
Saludo
1 Yo, Pablo, apóstol de Jesucristo por la voluntad de Dios, y el hermano Timoteo, saludamos a la iglesia de Dios que está en Corinto, con todos los santos que están en toda Acaya.
2 Que la gracia y la paz de Dios nuestro Padre, y del Señor Jesucristo, sean con todos ustedes.
Aflicciones de Pablo
3 Bendito sea el Dios y Padre de nuestro Señor Jesucristo, Padre de misericordias y Dios de toda consolación,
4 quien nos consuela en todas nuestras tribulaciones, para que también nosotros podamos consolar a los que están sufriendo, por medio de la consolación con que nosotros somos consolados por Dios.
5 Porque así como abundan en nosotros las aflicciones de Cristo, así también por el mismo Cristo abunda nuestra consolación.
6 Si nosotros sufrimos, es para que ustedes reciban consolación y salvación; si somos consolados, es para que ustedes reciban consuelo y puedan soportar como nosotros cuando pasen por los mismos sufrimientos.
7 Firme es nuestra esperanza respecto a ustedes, pues sabemos que así como participan en nuestras aflicciones, también participan en nuestra consolación.
8 Hermanos, no queremos que ustedes ignoren nada acerca de los sufrimientos que padecimos en Asia; porque fuimos abrumados de manera extraordinaria y más allá de nuestras fuerzas, de tal modo que hasta perdimos la esperanza de seguir con vida.
9 Pero la sentencia de muerte que pendía sobre nosotros fue para que no confiáramos en nosotros mismos, sino en Dios que resucita a los muertos;
10 y él nos libró, y nos libra, y aún tenemos la esperanza de que él seguirá librándonos de tal peligro de muerte,
11 si ustedes nos apoyan con sus oraciones por nosotros. Si muchos oran por nosotros, también serán muchos los que den gracias a Dios por el don concedido a nosotros por tantas oraciones.
Pablo pospone su visita a Corinto
12 Nuestro motivo de orgullo es el testimonio de nuestra conciencia ante Dios, que nos dice que en este mundo, y especialmente con ustedes, nos hemos comportado no con sabiduría humana, sino con la sencillez y la sinceridad que proviene de Dios.
13 Porque no les escribimos nada que no pudieran leer y entender, y espero que al final puedan comprenderlo todo,
14 así como ya en parte han entendido que pueden estar orgullosos de nosotros, y que nosotros estaremos orgullosos de ustedes en el día del Señor Jesús.
15 Seguro de esto, quise antes que nada ir a visitarlos, para que tuvieran una doble bendición;
16 es decir, quise visitarlos de camino a Macedonia, y visitarlos nuevamente a mi regreso, para que me ayudaran a continuar mi viaje a Judea.
17 Cuando quise hacer esto, ¿fue acaso algo decidido a la ligera? ¿Acaso lo que pienso hacer, lo pienso como toda la gente, que está lista para decir «Sí» y «No» al mismo tiempo?
18 Dios es testigo fiel de que nosotros no les decimos a ustedes «Sí» y «No» al mismo tiempo.
19 Porque Jesucristo, el Hijo de Dios, que Silvano, Timoteo y yo les hemos predicado, no ha sido «Sí» y «No»; sino que siempre ha sido «Sí» en él.
20 Porque todas las promesas de Dios en él son «Sí». Por eso, por medio de él también nosotros decimos «Amén», para la gloria de Dios.
21 Y es Dios el que nos confirma con ustedes en Cristo, y es Dios el que nos ha ungido,
22 y es Dios el que también nos ha marcado con su sello, y el que, como garantía, ha puesto al Espíritu en nuestros corazones.
23 Así que pongo a Dios por testigo de que, si aún no he pasado por Corinto, ha sido por consideración a ustedes.
24 No es nuestra intención dirigir la fe de ustedes, sino colaborar con ustedes para que tengan gozo, pues por la fe se mantienen firmes.