Пророк Ілля передбачає посуху
1 Якось тішбієць (з Тішби) Ілля, мешканець Гілеада, промовив до Ахава: Як живий Господь, Бог Ізраїлю, Якому я служу, в найближчі роки не буде ні роси, ні дощу! Хіба що за моїм словом!
2 І було до нього Господнє слово такого змісту:
3 Йди звідсіля, і подайся на схід. Сховайся біля потоку Керіт, що неподалік Йордану.
4 Відтепер буде так: ти питимеш з того потоку воду, а крукам Я наказав, аби тебе там годували.
5 Отже, він пішов і вчинив за словом Господа. Прийшовши туди, він замешкав біля потоку Керіт, що неподалік Йордану.
6 Круки приносили йому щодня хліб і м’ясо вранці, а також хліб та м’ясо ввечері, а воду він пив з потоку.
Ілля у Сарептської вдови
7 Проте з часом так сталося, що потік висох, оскільки в краю не було дощу.
8 Тоді було до нього Господнє слово такого змісту:
9 Вставай і йди в Сарепту, що в Сидонському краю, і замешкай там. Адже Я наказав тамтешній вдовиці, аби тебе годувала!
10 Отже, він устав й пішов у Сарепту. Коли він входив у браму міста, то побачив там жінку-вдовицю, що збирала дрова. Він озвався до неї, й попросив: Принеси мені трохи води в глечику, щоб напитись!
11 Коли вона зібралась іти, він знову кликнув до неї й промовив: Візьми, будь ласка, для мене також шматок хліба!
12 Але вона відповіла: Як живий Господь, Бог твій, не маю спеченого хліба, а лише пригорщу борошна в діжці й трошки олії в глечику. Оце я зібрала кілька хворостинок, – піду й спечу хлібину собі та моєму синові. Ми це з’їмо й помремо.
13 Але Ілля сказав їй: Не переживай, йди і роби, як ти сказала, але спочатку спечи з того борошна невеличку хлібину й принеси мені, а потім зробиш собі та своєму синові.
14 Адже так говорить Господь, Бог Ізраїлю: Борошно в твоїй діжці не закінчиться, і олія в глечику не вичерпається аж до того часу, доки Господь пошле на землю дощ!
15 Тож вона пішла й зробила, як сказав Ілля. Таким чином вони мали, що їсти, – вона і він та вся родинабагато днів.
16 Борошно в діжці не закінчувалось; так само й олії в глечику не ставало менше, як і провістив Господь у Своєму слові через Іллю.
Ілля повертає до життя сина вдови
17 Невдовзі після цього так сталось, що захворів син тієї жінки, господині дому; його хвороба все більше ускладнювалась, так що він перестав дихати.
18 Тоді вона промовила до Іллі: Що ти мені наробив, чоловіче Божий? Невже ти для того прийшов до мене, щоб нагадати мені про мої гріхи й довести до смерті мого сина?
19 Але Ілля сказав їй: Дай мені твого сина. Він узяв його з її колін, поніс його у горішню світлицю, де він мешкав, й поклав його на своє ліжко.
20 Потім він помолився до Господа такими словами: Господи, мій Боже! Невже на цю вдовицю, в якої я замешкав, Ти вирішив навести горе, позбавивши життя її сина?
21 Він тричі простягався над дитиною, не перестаючи благати Господа, й говорив: Господи, Боже мій, нехай же повернеться дихання життя до цього хлопчика!
22 І Господь вислухав прохання Іллі, повернувши життя хлопчині, й він ожив.
23 Після цього Ілля взяв хлопчика, й приніс його з горішньої світлиці донизу, в дім, й, передаючи його матері, Ілля сказав: Дивись, твій син живий.
24 А жінка промовила до Іллі: Тепер я зрозуміла, що ти й справді є Божим чоловіком, і Господнє слово в твоїх устах правдиве!
Elías predice la sequía
1 Elías, un tisbita que vivía en Galaad, fue a decirle a Ajab:
«Vive el Señor, Dios de Israel, en cuya presencia estoy, que en los años que vienen no va a llover, y ni siquiera va a caer rocío, a menos que yo lo diga.»
2 Además, la palabra del Señor vino a Elías y le dijo:
3 «Sal de este lugar y vete al oriente; escóndete allí, cerca del arroyo de Querit, frente al río Jordán.
4 Saciarás tu sed en el arroyo, y ya he mandado a los cuervos que te lleven de comer.»
5 Elías fue obediente a la palabra del Señor, y se fue a vivir cerca del arroyo de Querit, frente al río Jordán.
6 Los cuervos llegaban por la mañana y por la tarde, y le llevaban pan y carne, y él bebía agua del arroyo.
7 Pero después de algunos días el arroyo se secó, porque no había llovido sobre la tierra.
Elías y la viuda de Sarepta
8 La palabra del Señor vino a Elías y le dijo:
9 «Deja este lugar y vete a vivir por algún tiempo en Sarepta de Sidón. Ya he dispuesto que una viuda que allí vive te dé de comer.»
10 Elías abandonó ese lugar y partió a Sarepta. Cuando llegó a la entrada de la ciudad, vio a una mujer que recogía leña. Era viuda. Elías la llamó y le dijo:
«Te ruego que me des a beber un vaso de agua.»
11 Ya iba la mujer por el agua, cuando Elías la llamó y le dijo:
«También te ruego que me traigas un poco de pan.»
12 Pero ella le respondió:
«Te juro por el Señor, tu Dios, que no he cocido pan. Solo me queda un poco de harina en la tinaja, y unas gotas de aceite en una vasija. Con los leños que me viste recoger, voy a cocer el último pan para mi hijo y para mí. Después de comerlo, nos dejaremos morir.»
13 Pero Elías le dijo:
«No tengas miedo. Ve y haz lo que quieres hacer, pero antes cuece una pequeña torta bajo el rescoldo, y tráemela; después cocerás pan para ti y para tu hijo.
14 El Señor, el Dios de Israel, me ha dicho: “No va a faltar harina en la tinaja, ni va a disminuir el aceite de la vasija, hasta el día en que el Señor haga llover sobre la tierra.”»
15 La viuda hizo lo que Elías le dijo, y los tres comieron durante muchos días.
16 Y tal y como el Señor se lo prometió a Elías, no faltó harina en la tinaja ni bajó de nivel el aceite en la vasija.
17 Pero, un día, el hijo de la viuda cayó gravemente enfermo y se murió.
18 Entonces ella le dijo al profeta:
«¿Qué tengo yo que ver contigo, varón de Dios? ¿Has venido a hacerme recordar mis pecados, y a hacer que mi hijo se muera?»
19 Y Elías le dijo:
«Déjame ver a tu hijo.»
Y se lo quitó de los brazos, y lo llevó al lugar donde él dormía, y lo recostó sobre su cama;
20 luego, clamó al Señor y le dijo:
«Señor, mi Dios, ¿acaso a la viuda que me hospedó en su casa, y que me dio de comer, vas a afligirla dejando morir a su hijo?»
21 Dicho esto, se tendió sobre el niño tres veces, mientras clamaba al Señor con estas palabras:
«Señor y Dios mío, te ruego que le devuelvas la vida a este niño.»
22 El Señor oyó su petición, y el alma del niño volvió a su cuerpo, y el niño recobró la vida.
23 Entonces el profeta tomó al niño y lo llevó con su madre, y le dijo:
«Mira, ¡tu hijo está vivo!»
24 Entonces la mujer le dijo:
«Hoy he comprobado que tú eres un varón de Dios, y que en tus labios la palabra del Señor se hace verdad.»