Dowód szczerej przyjaźni Jonatana z Dawidem
1 Dawid zaś zbiegł z osiedla prorockiego w Ramie i przybywszy do Jonatana rzekł do niego: Cóż uczyniłem? Jaka jest moja wina i mój grzech wobec twojego ojca, że nastaje na moje życie?
2 A on mu odpowiedział: Bynajmniej! Nie zginiesz. Wiedz o tym, że mój ojciec nie podejmuje niczego — czy to wielkie, czy małe, nie wyjawiwszy mi tego; czemuż miałby mój ojciec kryć się z tym przede mną? Tak nie jest!
3 Na to odpowiedział jeszcze Dawid tymi słowy: Wie dobrze twój ojciec, żeś mi życzliwy, pomyśli więc: Niech nie wie o tym Jonatan, aby się nie martwił; ale jako żyje Pan i żyje dusza twoja, że tylko krok jest między mną a między śmiercią.
4 I odpowiedział Jonatan Dawidowi: Czego tylko życzy sobie dusza twoja, uczynię to dla ciebie.
5 Odpowiedział Dawid Jonatanowi: Oto jutro będzie nów, a ja zwykle zasiadam z królem do uczty. Pozwól mi zatem ukryć się w polu aż do wieczora dnia trzeciego.
6 Jeżeli twój ojciec będzie się dopytywał o mnie, odpowiesz mu: Dawid wyprosił sobie u mnie, aby mógł pobiec do swojego miasta, Betlejemu, gdyż tam cała rodzina składa doroczną ofiarę.
7 Jeżeli tedy powie: Dobrze, to twój sługa będzie bezpieczny; jeżeli natomiast wpadnie w gniew, to wiedz, że powziął złe postanowienie.
8 Wyświadcz tedy łaskę słudze swemu, gdyż związałeś się świętym przymierzem w Panu ze swoim sługą. Jeżeli jednak jest jakaś wina po mojej stronie, to ty mnie zabij, lecz po co masz mnie prowadzić do swego ojca?
9 Jonatan odpowiedział: Nie daj tego, Boże, abym ja miał wiedzieć, iż mój ojciec powziął złe postanowienie co do ciebie, a ja bym ci o tym nie doniósł.
10 A Dawid odpowiedział Jonatanowi: Niechby mi tylko kto doniósł, czy twój ojciec da ci twardą odpowiedź.
11 A Jonatan rzekł do Dawida: Chodź, wyjdźmy w pole. I wyszli obaj w pole.
12 Tam rzekł Jonatan do Dawida: Świadkiem niech będzie Pan, Bóg izraelski, że wybadam mojego ojca o tym czasie jutro lub pojutrze, a jeżeli dobrze stoi sprawa Dawida, to gdybym wtedy nie posłał do ciebie i nie powiadomił cię o tym,
13 Niech Pan odpłaci to Jonatanowi teraz i potem. Jeżeli spodoba się mojemu ojcu wyrządzić ci zło, to sam cię o tym powiadomię i odprawię cię tak, że odejdziesz bezpieczny, a Pan będzie z tobą, jak był z moim ojcem.
14 I nie tylko to; bo jeżeli jeszcze będę żył, to okaż mi przychylność w imię Pana, jeżeli zaś zginę,
15 To też nie zaprzestań darzyć swoją przychylnością mojego domu po wszystkie czasy. A gdy Pan wytępi wszystkich wrogów Dawida z powierzchni ziemi,
16 Niech nie będzie wytępione imię Jonatana obok domu Dawida, niech raczej dokona Pan odpłaty tylko na wrogach Dawida.
17 I Jonatan ponownie przysiągł Dawidowi na swoją miłość do niego, gdyż miłował go jak własne życie,
18 Mówiąc do niego: Jutro jest nów; zauważą, że cię nie ma, bo twoje miejsce będzie puste.
19 Pojutrze zaś jeszcze bardziej; przybądź wtedy na miejsce, gdzie się ukryłeś w dniu zamachu, i usiądź tam obok kupy kamieni.
20 Ja zaś wypuszczę trzy strzały w bok od niego, jakbym strzelał do celu.
21 Potem wyślę pacholę i powiem mu: Idź, znajdź strzały. Jeżeli powiem do pacholęcia: Strzały są tu bliżej od ciebie, przynieś je, to możesz przyjść, gdyż jesteś bezpieczny i nic ci nie grozi, jako żyje Pan.
22 Jeżeli zaś zawołam na pacholę: Oto strzały są tam dalej od ciebie, to uchodź, gdyż sam Pan cię odprawia.
23 Świadkiem zaś sprawy, którą omawialiśmy ja i ty, jest między nami Pan na wieki.
24 I Dawid ukrył się na polu; a gdy nastał nów, król zasiadł do wieczerzy, aby się posilić.
25 I siedział król na zwykłym swoim miejscu pod ścianą, Jonatan naprzeciw, Abner zaś usiadł obok Saula, a miejsce Dawida było puste.
26 Tego dnia Saul nie powiedział o tym ani słowa, gdyż sądził, że to przypadek, że może jest nieczysty, gdyż nie zdążył się oczyścić.
27 Lecz następnego dnia po nowiu, gdy miejsce Dawida było puste, rzekł Saul do Jonatana, swego syna: Dlaczego syn Isajego nie przyszedł ani wczoraj, ani dzisiaj na wieczerzę?
28 Jonatan odpowiedział Saulowi: Dawid prosił mnie bardzo, aby mu pozwolić pójść do Betlejemu,
29 Mówiąc: Zwolnij mnie, proszę, gdyż składamy ofiarę rodzinną w tym mieście; kazali mi przyjść bracia moi; otóż teraz, jeżeli znalazłem łaskę w twoich oczach, pozwól, że udam się tam i odwiedzę moich braci. Dlatego nie przyszedł do stołu królewskiego.
30 I wybuchnął Saul gniewem na Jonatana, i rzekł do niego: Synu przewrotnej i przekornej niewiasty! Dobrze wiem, że się przyjaźnisz z synem Isajego ku swojej hańbie i hańbie łona twojej matki.
31 Gdyż dopóki żyje syn Isajego na ziemi, nie ostoisz się ani ty, ani twoje królestwo. Poślij więc zaraz i dostaw mi go, gdyż zasłużył na śmierć.
32 A Jonatan odpowiedział Saulowi, swemu ojcu, tymi słowy: Dlaczego ma być zabity? Co uczynił?
33 Wtedy Saul rzucił w niego włócznię, aby go przebić; poznał tedy Jonatan, że postanowieniem jego ojca było zabić Dawida.
34 Wstał więc Jonatan od stołu w gniewie i nie jadł drugiego dnia po nowiu posiłku, gdyż martwił się o Dawida oraz że jego ojciec go znieważył.
35 A rankiem wyszedł Jonatan na pole o czasie umówionym z Dawidem, a pacholę z nim.
36 I rzekł do swojego pacholęcia: Biegnij i znajdź strzały, które ja wypuszczę. Pacholę pobiegło, a on wypuścił strzałę tak, że je minęła.
37 A gdy pacholę przyszło do miejsca, gdzie była strzała wypuszczona przez Jonatana, zawołał Jonatan za pacholęciem: Czy strzała nie jest dalej za tobą?
38 I zawołał Jonatan na pacholę: Szybko, pośpiesz się, nie stój. I pacholę Jonatana podniosło strzałę i przyszło do swego pana.
39 Lecz pacholę nic nie wiedziało, a tylko Jonatan i Dawid wiedzieli, o co chodzi.
40 I oddał Jonatan swój oręż pacholęciu, które miał z sobą, i rzekł do niego: Idź, odnieś to do miasta.
41 A gdy pacholę odeszło, Dawid wstał i wyszedł spoza kupy kamieni, padł twarzą do ziemi i złożył trzy pokłony, po czym pocałowali się wzajemnie i wspólnie płakali, aż Dawid zaczął szlochać.
42 Wreszcie rzekł Jonatan do Dawida: Idź w pokoju! Cośmy sobie obaj poprzysięgli w imię Pana, tego świadkiem będzie Pan między mną i między tobą, między potomstwem moim i między potomstwem twoim na wieki.
Угода Йонатана з Давидом
1 Тим часом Давид утік з Найота, що біля Рами, прийшов до Йонатана й запитав: Що я такого зробив, й у чому моя провина? Чим я згрішив проти твого батька, що він знову хоче мене вбити?
2 Той же відповів йому: У жодному разі ти не помреш! Адже мій батько, що би не робив, – щось велике, чи мале, – нічого не робить не повідомивши заздалегідь мене. Тож чому мій батько мав би приховувати від мене цю справу? Такого не може бути!
3 Але Давид, присягаючись, переконував: Твій батько добре знає, що ти доброзичливо ставишся до мене, тому й вирішив: Нехай про це не знає Йонатан, аби він не засмутився! Але як живий Господь і як живий ти, присягаюсь , що між мною і смертю лише один крок!
4 Тоді Йонатан відповів Давидові: Чого лише побажаєш, я зроблю для тебе!
5 І Давид попросив Йонатана: Ось завтра свято новомісяччя, і я зобов’язаний сидіти за столом поруч з царем! Тому відпусти мене, щоб я заховався на полі аж до вечора третього дня!
6 Якщо твій батько почне розпитувати про мене, то ти скажи: Давид у мене відпросився, аби побігти у своє місто Вифлеєм, оскільки там уся родина приносить щорічну жертву.
7 Якщо ж він просто скаже: Добре! – то це означатиме, що твій слуга в безпеці; але якщо він запалає гнівом, то знай, що в нього злочинні наміри.
8 Тож зроби таку ласку своєму слузі, адже ти зв’язав себе Господнім Заповітом зі своїм слугою! Але якщо на мені якась провина, то вбий мене ти! Для чого маєш мене вести до свого батька?
9 І Йонатан відповів: У жодному разі таке не може статися з тобою, щоб я справді дізнався, що у мого батька злі щодо тебе наміри, а тобі я про це не повідомив!
10 Тоді Давид запитав у Йонатана: Хто мене повідомить, про злочинні наміри твого батька?
11 І Йонатан запропонував Давидові: Давай вийдемо в поле! Коли ж вони обидва вийшли в поле,
12 Йонатан промовив до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлю, що завтра у цей час, чи післязавтра, я вивідаю в батька, доброзичливий він до Давида, чи ні, й зразу тобі про це повідомлю.
13 І нехай Господь відплатить Йонатанові, та ще й додасть, якщо я довідаюсь, що мій батько хоче заподіяти тобі зло, а я не повідомлю тебе про це, аби ти міг спокійно втекти, і щоб Господь був з тобою, як Він був з моїм батьком.
14 Але також і ти присягнися , що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за Господнім милосердям. Якщо ж я помру,
15 то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки, – і навіть тоді, коли Господь знищить з поверхні землі всіх ворогів Давида.
16 Отже, Йонатан поновив угоду з родом Давида, сказавши: нехай Господь відплатить усім ворогам Давида.
17 Йонатан знову заприсягнувся Давидові у своїй любові до нього, тому що любив його, як власне життя.
18 Нарешті Йонатан сказав йому: Завтра, дійсно, свято новомісяччя, і помітять твою відсутність, оскільки побачать, що твоє місце порожнє.
19 Тому післязавтра обов’язково приходь на те місце, де ти ховався після замаху на тебе перший раз, і сховайся за скелею Азель.
20 А я випущу три стріли в той бік, ніби вправляючись у стрільбі в ціль.
21 Потім я пошлю слугу з наказом : Йди й знайди стріли. Якщо я скажу слузі, гукаючи: стріли з цього боку, позаду тебе, тож принеси їх! – то можеш прийти, оскільки тобі нічого не загрожує, як живий Господь!
22 Але якщо я крикну слузі: Біжи, адже стріли там, далі від тебе! – то втікай, тому що тебе відсилає Сам Господь.
23 Що ж до справи, про яку ми говорили, – я і ти, – то Господь – Свідок між мною й тобою навіки!
24 Отже, Давид сховався в полі. Коли ж настало свято новомісяччя, то цар сів до столу вечеряти.
25 Цар сидів на своєму звичному місці біля стіни, а Йонатан навпроти нього, Авнер сидів поруч із Саулом, а місце Давида залишалось порожнім.
26 Того дня Саул не сказав ані слова, вирішивши, що це випадковість, – можливо Давид нечистий, і просто не встиг очиститись.
27 Однак, коли наступного дня новомісяччя місце Давида було знову порожнім, то Саул запитав свого сина Йонатана: Чому це син Єссея не прийшов до столу ні вчора, ні сьогодні?
28 Йонатан відповів Саулові: Давид дуже просив мене дозволити йому піти до Вифлеєма,
29 мовляв: Відпусти мене, оскільки в нас у місті звичай приносити родинну жертву, й мої брати просили мене прийти . Отже, якщо твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів! Тому він і не прийшов до царського столу.
30 Тож Саул запалав гнівом на Йонатана, й сказав йому: О ти, сину зрадливої негідної жінки! Хіба я не знаю, що ти заприятелював із сином Єссея заради власної ганьби та на сором своєї матері?
31 Адже протягом усього часу, поки живе на землі син Єссея, не зможеш міцно утвердитись ні ти, ні твоє царство. Тому зараз же пошли, й нехай приведуть його до мене, тому що він приречений на смерть!
32 Але, відповідаючи, Йонатан запитав свого батька Саула: За що він має померти, що він таке вчинив?
33 Та у відповідь Саул замахнувся й кинув на нього списа, щоб вбити його. Лише тоді Йонатан зрозумів, що його батько, справді, вирішив убити Давида.
34 Тож Йонатан з обуренням у гніві підхопився із-за столу, й другого дня новомісяччя нічого не їв через тугу за Давидом та образу на свого батька.
Прощання Йонатана та Давида
35 Як і було умовлено, рано-вранці наступного дня Йонатан вийшов у поле на зустріч з Давидом; з ним був юнак – його слуга.
36 Тож він сказав своєму слузі: Біжи й підбирай стріли, які я випускатиму. І слуга побіг, а він випустив стрілу так, що вона перелетіла через нього.
37 А коли слуга пішов на те місце, куди Йонатан випустив стрілу, то Йонатан закричав йому вслід і сказав: Хіба ж стріла не знаходиться далі за тобою?
38 І знову Йонатан услід слуги заволав: Швидше! Негайно поспішай і не зупиняйся! Тож слуга Йонатана, зібравши стріли, прийшов до свого володаря.
39 Але слуга ні про що не відав, а лише Йонатан і Давид знали, про що йдеться.
40 Після цього Йонатан віддав свою зброю, яку мав , своєму слузі, й сказав йому: Йди, віднеси до міста!
41 І коли слуга відійшов, то Давид вийшов з південного боку скелі, впав долілиць, і тричі вклонився. Потім вони поцілували один одного, й розридались, хоч Давид плакав довше.
42 Нарешті Йонатан промовив до Давида: Іди з миром, і в чому ми обидва присягались в ім’я Господнє, то нехай Господь буде запорукою між мною і тобою, а також між моїми нащадками, та між твоїми нащадками повіки!