Skarga Joba na zesłane przez Boga udręki
1 Obrzydło mi życie,
toteż puszczę wodze mojej skardze
i będę mówił w goryczy mojej duszy.
2 Powiem Bogu: Nie potępiaj mnie!
Objaw mi, dlaczego ze mną spór wiedziesz!
3 Czy masz z tego korzyść,
że uciskasz,
że gardzisz tworem swoich rąk,
a użyczasz światła radzie bezbożnych?
4 Czy masz oczy cielesne?
Czy widzisz, jak ludzie widzą?
5 Czy twoje dni są jak dni człowieka
albo twoje lata jak lata ludzkie,
6 Że szukasz mojej winy
i dociekasz mojego grzechu?
7 Chociaż wiesz, że jestem niewinny
i nikt nie wyrwie mnie z twojej ręki?
8 Twoje ręce ukształtowały mnie misternie i uczyniły,
a teraz odwróciłeś się, aby mnie zniszczyć.
9 Pomnij, że uformowałeś mnie jak glinę
i miałbyś mnie znowu w proch obrócić?
10 Czy nie wylałeś mnie jak mleko
i nie sprawiłeś, że stężałem jak ser?
11 Przyoblekłeś mnie skórą i ciałem
i pospinałeś mnie kośćmi i ścięgnami.
12 Życiem i łaską obdarzyłeś mnie,
a twoja opieka strzegła mego ducha.
13 A chociaż skryłeś to w swoim sercu,
wiem, że taka była twoja wola:
14 Pilnować mnie, czy grzeszę,
i nie przepuścić mi winy.
15 Gdybym naprawdę zgrzeszył — biada mi!
A choćbym miał i słuszność, to i tak nie podnosiłbym głowy,
syty hańby i pełen nędzy.
16 A gdyby chciała się podnieść,
polowałbyś na mnie jak lew,
aby okazać nade mną straszliwą moc.
17 Stawiałbyś coraz to nowych świadków przeciwko mnie,
wzmagałbyś swoją zawziętość na mnie,
prowadziłbyś nowe ataki przeciwko mnie.
18 Dlaczego wywiodłeś mnie z łona matki?
Bodajbym był skonał, nim mnie ujrzało oko!
19 I byłbym, jakby mnie nie było —
z łona matki zaniesiony wprost do grobu.
20 Pozostało mi niewiele dni, wkrótce one ustaną,
odstąp ode mnie, abym nabrał trochę otuchy,
21 Zanim odejdę tam, skąd już nie wrócę,
do krainy mroków i śmiertelnych cieni,
22 Do krainy, gdzie jest ponuro jak w nocy,
do krainy cienia śmierci,
gdzie wszystko jest czarne jak ciemna noc.
Йов: Чому Ти змагаєшся зі мною?
1 Обридло мені моє життя, тому я дам волю своїм наріканням і говоритиму, виливаючи гіркоту моєї душі.
2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! Поясни, чому Ти змагаєшся зі мною?
3 Невже Тобі подобається мене пригноблювати, нехтуючи творивом Своїх рук, а на раду нечестивих зливати світло?
4 Хіба в Тебе тілесні очі? Невже Ти дивишся, як людина?
5 Хіба Твій вік такий, як вік у людини, а Твої літа, як у смертного,
6 що Ти шукаєш моєї провини і намагаєшся викрити мій гріх?
7 Адже Ти знаєш, що я не винуватий, проте немає нікого, хто міг би врятувати з Твоїх рук.
8 Твої руки сформували мене і досконало мене утворили, а тепер Ти відвернувся від мене, щоб знищити?
9 Пригадай же, як Ти мене сформував з глини, а тепер хочеш мене обернути в порох?!
10 Хіба Ти не вилив мене, як молоко, і не згустив мене, наче на сир?
11 Ти мене одягнув шкірою і тілом, скріпив Ти мене кістками і жилами.
12 Життям і милосердям Ти мене наділив, турботливо оберігаєш мій дух.
13 Але дещо Ти все ж заховав у Своєму серці, – розумію, що така Твоя воля.
14 Ти стежиш за мною, і якщо я згрішу, Ти невинним мене не зробиш.
15 І якби я справді, згрішив, то горе мені! Та навіть якби я був правий, то не смів би підняти свою голову, оскільки я ситий ганьбою і сповнений власного горя.
16 Воно (горе ) щоразу зростає, а Ти, наче лев, на мене полюєш, аби виявити на мені Свою дивовижну велич і силу.
17 Ти виставляєш проти мене все нових свідків, Ти збільшуєш щодо мене Свій гнів, – наче військові загони спроваджуєш проти мене все нові атаки.
18 Тож для чого Ти мене вивів з материнського лона, – адже краще би я помер, і мене ніхто так не побачив,
19 як мене ніколи не було, позаяк з материнського лона я зразу був би покладений у могилу…
20 Знаю, що для мене залишилось небагато днів, тож залиши мене, щоб я хоч трохи повеселився,
21 перш ніж відійду туди , звідки вже не повернуся, – в землю мороку й смертної тіні;
22 в край непроглядної ночі, чорного мороку та холоду, де замість світла – темрява.