Chwała Boga Stworzyciela
1 Błogosław, duszo moja, Panu!
Panie, Boże mój, jesteś bardzo wielki!
Przywdziałeś chwałę i majestat.
2 Przyodziewasz się światłością jak szatą,
Niebiosa rozciągasz jak kobierzec.
3 Budujesz na wodach swoje górne komnaty;
Czynisz obłoki rydwanem swoim,
Suniesz na skrzydłach wiatru.
4 Czynisz wiatry posłańcami swymi,
Ogień płonący sługami swymi.
5 Ugruntowałeś ziemię na stałych podstawach,
By się nie zachwiała na wieki wieczne.
6 Okryłeś ją głębią jak szatą,
Wody stanęły nad górami.
7 Ustąpiły, gdyś je zgromił,
Rozpierzchły się na głos grzmotu twego.
8 Podniosły się góry,
Opadły doliny na miejscach, któreś im wyznaczył.
9 Zakreśliłeś im granice, których przekroczyć nie mogą,
By znów nie okryły ziemi.
10 Wypuszczasz źródła w dolinach rzecznych,
Płyną między górami.
11 Napój dają wszystkim zwierzętom polnym,
Dzikie osły gaszą w nich pragnienie.
12 Nad nimi gnieździ się ptactwo niebieskie,
Świergoce pośród gałęzi.
13 Zraszasz góry z górnych swych komnat,
Ziemia nasyca się owocem, który stwarzasz.
14 Sprawiasz, że rośnie trawa dla bydła
I rośliny na użytek człowieka,
By dobywał chleb z ziemi
15 I wino, które rozwesela serce człowieka,
Oliwę, od której lśni się oblicze,
I chleb, co wzmacnia serce człowieka.
16 Obficie napojone są drzewa Pańskie,
Cedry Libanu, które posadził,
17 Na których ptaki budują gniazda,
Bocian na szczytach ich ma swój domek.
18 Góry wysokie są dla kozic,
Skały są schronieniem świstaków.
19 Uczyniłeś księżyc, aby pory oznaczał,
Słońce zna swój zachód.
20 Rozprzestrzeniasz mrok i nastaje noc:
Wtedy wychodzą wszystkie zwierzęta leśne.
21 Lwięta ryczą za łupem
I domagają się żeru od Boga.
22 Lecz gdy słońce wzejdzie, znikają
I kładą się w swych legowiskach.
23 Człowiek wychodzi do pracy swojej,
Do pracy swej aż do wieczora.
24 O, jak liczne są dzieła twoje, Panie!
Tyś wszystko mądrze uczynił:
Ziemia jest pełna dóbr twoich!
25 Oto morze — wielkie i szerokie,
Gdzie roi się od płazów bez liku,
Małych i wielkich zwierząt.
26 Okręty płyną po nim;
Lewiatan, którego stworzyłeś, aby w nim igrał.
27 Wszystko to oczekuje na ciebie,
Abyś im dał pokarm w swym czasie.
28 Gdy dajesz im, zbierają;
Gdy otwierasz rękę swoją, nasycają się dobrem.
29 Lecz gdy zakryjesz twarz swoją, trwożą się;
Gdy zabierasz im tchnienie, giną
I w proch się obracają.
30 Wydajesz tchnienie swoje, a stworzone bywają,
I odnawiasz oblicze ziemi.
31 Niech chwała Pana trwa na wieki,
Niech się raduje Pan dziełami swymi!
32 Gdy spojrzy na ziemię, ona drży,
Gdy dotknie gór, dymią.
33 Będę śpiewał Panu, pókim żyw,
Będę grał Bogu memu, póki jestem.
34 Oby mu miła była pieśń moja!
Ja radować się będę w Panu!
35 Niech znikną grzesznicy z ziemi
I niech już nie będzie bezbożnych.
Błogosław, duszo moja, Panu! Alleluja.
Псалом 104
1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти надзвичайно величний! Ти зодягнутий у славу і красу.
2 Ти облачаєшся в світло, як в одежу, і напинаєш небо, наче намет;
3 на водах будуєш Свої світлиці, а хмари робиш Своїми колісницями й рухаєшся на крилах вітрів.
4 Ти робиш вітри Своїми вісниками, а вогонь і полум’я – Своїми слугами.
5 Ти закріпив землю на її підвалинах, – вона навіки вічні не захитається.
6 Безоднею, наче плащем, Ти її вкрив. Навіть гори води покривають.
7 Ти лише пригрозиш, і вони біжать, – від гуркоту Твого грому втікають.
8 Вони (води ) підіймаються в гори й опускаються в долини – на місця, які Ти для них визначив.
9 Ти встановив границі, яких вони не можуть переступити, щоб повернутися й знову покрити землю.
10 Ти джерела спрямовуєш у потоки, які ріками протікають між пагорбами у долини.
11 Вони напувають усіх польових звірів у долинах, – дикі осли тамують свою спрагу.
12 На їх берегах гніздяться небесні птахи, подаючи з-поміж листя свої голоси.
13 Ти зі Своїх горішніх світлиць напуваєш гори, – плодами Твоїх діл насичується земля.
14 Ти вирощуєш траву для худоби й рослини на вжиток людини, та щоб земля давала свої плоди –
15 вино, що веселить серце людини, олію, від якої сяє обличчя, а також хліб, що дає силу людині .
16 Насичуються вологою дерева Господні – ліванські кедри, що Ти насадив.
17 На них пташки роблять свої гнізда, – лелека влаштовує своє гніздо на кипарисах .
18 Високі гори – притулок для диких кіз, скелі – сховище для борсуків .
19 Ти створив місяць, щоб визначати пори, – сонце знає час свого заходу.
20 Ти наводиш темряву і настає ніч, коли виходять усі лісові звірі.
21 Молоді леви ричать у пошуках здобичі, просячи у Бога для себе поживи.
22 Але сходить сонце, й вони повертаються і спочивають у своїх лігвищах.
23 Людина ж, навпаки – виходить, береться за своє діло, й працює аж до вечора.
24 Як же багато Твоїх діл, Господи! Ти все так мудро вчинив – земля сповнена Твоїм творінням.
25 На ній велике й безкрає море, в якому аж кишить усякої тварі – великої й малої.
26 Пливуть кораблі та левіятан, якого Ти створив, щоб йому в морі забавлятися.
27 Всі від Тебе чекають, що Ти даси їм їжу у відповідний час.
28 Даєш їм – вони нею живляться; відкриваєш руку Свою, – всі насичуються добром.
29 Коли ж відвертаєш Своє обличчя, їх охоплює страх. Віднімаєш їхнє дихання, вони гинуть і перетворюються в порох.
30 Пошлеш Своє дихання, вони будуть створені й Ти оновиш поверхню землі.
31 Нехай же Господня слава перебуває навіки, – хай Господь радіє ділами Своїми!
32 Від одного Твого погляду земля тремтить, а доторкнешся до гір, і вони почнуть диміти.
33 Тож співатиму Господеві протягом усього свого життя, – прославлятиму мого Бога, доки живу.
34 Нехай будуть приємними Йому і мої роздуми; я радітиму в Господі!
35 Нехай щезнуть нечестиві з землі, – хай не стане на ній беззаконників. Благослови, душе моя, Господа! Алілуя.