Podobieństwo o dzierżawcach winnicy
(Mat. 21,33—44Łuk. 20,9—18)1 I począł mówić do nich w podobieństwach: Pewien człowiek zasadził winnicę, ogrodził ją płotem, wkopał prasę, zbudował wieżę, potem ją wynajął wieśniakom i odjechał.
2 A we właściwym czasie posłał do wieśniaków sługę, aby pobrał od nich część plonów winnicy.
3 Lecz oni pojmali go, obili i odesłali z niczym.
4 I znów posłał do nich innego sługę, ale i tego zranili w głowę i zelżyli.
5 Posłał jeszcze innego; tego zabili i wielu innych, z których jednych obili, a drugich pozabijali.
6 Miał jeszcze jednego, syna umiłowanego; posłał go do nich na końcu, mówiąc: Uszanują syna mego.
7 Ale wieśniacy owi powiedzieli sobie: To jest dziedzic, nuże, zabijmy go, a dziedzictwo będzie nasze.
8 I pojmali go, zabili i wyrzucili go poza winnicę.
9 Co uczyni pan winnicy? Przybędzie i wytraci wieśniaków, a winnicę odda innym.
10 Czy nie czytaliście tego Pisma:
Kamień, który odrzucili budowniczowie,
stał się kamieniem węgielnym.
11 Pan to sprawił i to jest cudowne w oczach naszych.
12 I usiłowali go pojmać, ale bali się ludu; wiedzieli bowiem, że przeciwko nim wypowiedział to podobieństwo. I opuściwszy go, odeszli.
O płaceniu podatków cesarzowi
(Mat. 22,15—22Łuk. 20,20—26)13 I posłali do niego niektórych z faryzeuszów i Herodianów, aby go pochwycić w mowie.
14 Przyszli więc i rzekli do niego: Nauczycielu, wiemy, że jesteś szczery i na nikim ci nie zależy; nie oglądasz się bowiem na żadnego człowieka, ale po prawdzie nauczasz drogi Bożej; czy wolno płacić podatek cesarzowi, czy nie? Mamy płacić czy nie płacić?
15 A On przejrzawszy obłudę ich, rzekł do nich: Czemuż mnie kusicie? Przynieście mi denar, abym go obejrzał.
16 Tedy mu przynieśli. A On rzekł do nich: Czyj to wizerunek i napis? A oni mu odpowiedzieli: Cesarski.
17 Wtedy Jezus powiedział im: Oddawajcie, co jest cesarskiego, cesarzowi, a co jest Bożego, Bogu. I podziwiali go,
O zmartwychwstaniu
(Mat. 22,23—33Łuk. 20,27—40)18 I przyszli do niego saduceusze, którzy mówią, że nie ma zmartwychwstania, i pytali go, mówiąc:
19 Nauczycielu! Mojżesz napisał nam: Jeśliby czyjś brat umarł i pozostawił żonę, a nie pozostawił dziecka, wówczas brat jego winien pojąć ją za żonę i wzbudzić potomstwo bratu swemu.
20 Otóż, było siedmiu braci, pierwszy pojął żonę, a umierając nie pozostawił potomstwa.
21 Wtedy pojął ją drugi, ale i on umarł nie pozostawiwszy potomstwa. Tak samo i trzeci.
22 I tak pojęło ją siedmiu braci, i nie pozostawili potomstwa. W końcu, po wszystkich, zmarła także i ta niewiasta.
23 Przy zmartwychwstaniu, gdy powstaną z umarłych, którego z nich żoną będzie? Bo tych siedmiu miało ją za żonę.
24 Odpowiedział im Jezus: Czy nie dlatego błądzicie, że nie znacie Pism ani mocy Bożej?
25 Albowiem gdy powstaną z martwych, ani się żenić nie będą, ani za mąż wychodzić, lecz będą jako aniołowie w niebie.
26 A co do umarłych, że zostaną wskrzeszeni, czy nie czytaliście w księdze Mojżesza, jak to Bóg rzekł przy krzaku do niego: Jam jest Bóg Abrahama i Bóg Izaaka, i Bóg Jakuba?
27 Bóg nie jest Bogiem umarłych, lecz żywych. Jesteście w wielkim błędzie.
O największym przykazaniu
(Mat. 22,34—40)28 I przystąpił jeden z uczonych w Piśmie, który słyszał, jak oni rozprawiali, a wiedząc, że dobrze im odpowiedział, zapytał go: Które przykazanie jest pierwsze ze wszystkich?
29 Jezus odpowiedział: Pierwsze przykazanie jest to: Słuchaj, Izraelu! Pan, Bóg nasz, Pan jeden jest.
30 Będziesz tedy miłował Pana, Boga swego, z całego serca swego i z całej duszy swojej, i z całej myśli swojej, i z całej siły swojej.
31 A drugie jest to: Będziesz miłował bliźniego swego jak siebie samego. Innego przykazania, większego ponad te, nie masz.
32 I rzekł do niego uczony w Piśmie: Dobrze, Nauczycielu! Prawdę powiedziałeś, że Bóg jest jeden i że nie masz innego oprócz niego;
33 I że jego miłować z całego serca i z całej myśli, i z całej siły, a bliźniego miłować jak siebie samego, to znaczy więcej niż wszystkie całopalenia i ofiary.
34 A Jezus, widząc, że on rozsądnie odpowiedział, rzekł mu: Niedaleki jesteś od Królestwa Bożego. I nikt nie śmiał go już więcej pytać.
Chrystus Synem Bożym
(Mat. 22,41—46Łuk. 20,41—44)35 A Jezus, nauczając w świątyni, odezwał się i rzekł: Jakże to uczeni w Piśmie mogą mówić, że Chrystus jest synem Dawida?
36 Wszak sam Dawid powiedział w Duchu Świętym:
Rzekł Pan do Pana mego:
Siądź po prawicy mojej,
aż położę nieprzyjaciół twoich podnóżkiem stóp twoich?
37 Sam Dawid nazywa go Panem, skądże więc jest synem jego? A wielkie mnóstwo ludu chętnie go słuchało.
Ostrzeżenie przed uczonymi w Piśmie
(Mat. 23,1—36Łuk. 11,37—54Łuk. 20,45—47)38 I mówił w nauczaniu swoim: Wystrzegajcie się uczonych w Piśmie, którzy chętnie chodzą w długich szatach i lubią pozdrowienia na rynkach
39 I pierwsze krzesła w synagogach, i pierwsze miejsca na ucztach;
40 Którzy pożerają domy wdów i dla pozoru długo się modlą; tych spotka szczególnie surowy wyrok.
Wdowi grosz
(Łuk. 21,1—4)41 A usiadłszy naprzeciwko skarbnicy, przypatrywał się, jak lud wrzucał pieniądze do skarbnicy i jak wielu bogaczy dużo wrzucało.
42 Przyszła też jedna uboga wdowa i wrzuciła dwie drobne monety, to jest tyle, co jeden grosz.
43 I przywoławszy uczniów swoich, rzekł im: Zaprawdę powiadam wam, ta uboga wdowa wrzuciła więcej do skarbnicy niż wszyscy, którzy wrzucali.
44 Bo wszyscy wrzucali z tego, co im zbywało, ale ta ze swego ubóstwa wrzuciła wszystko, co miała, całe swoje utrzymanie.
Притча про злочинних винарів
1 Ісус почав промовляти до них у притчах. Один чоловік насадив виноградник, зробив огорожу, зладнав давильню , збудував башту і, передавши все винарям, від’їхав.
2 У певний час він послав раба до винарів узяти від винарів частину з врожаю виноградника.
3 А вони, схопивши його, побили й відіслали ні з чим.
4 І він знову послав до них іншого раба, – і цьому побили голову та зневажили.
5 І він послав ще одного, а того вони вбили. Отак і інших: деяких били, інших убивали.
6 Ще мав він єдиного улюбленого сина. Нарешті він послав його до них, вважаючи: Мого сина вони пошанують!
7 Але ті винарі вирішили між собою: Це ж спадкоємець! Давайте його вб’ємо – і спадщина буде наша!
8 І, схопивши, вони вбили його й викинули з виноградника.
9 Отже, що зробить господар виноградника? Він прийде і вигубить винарів, а виноградник віддасть іншим.
10 Хіба не читали ви цього Писання: Камінь, що його відкинули будівничі, наріжним каменем став!
11 Від Господа сталося це, і воно є дивним в очах наших!
12 І вони шукали нагоди Його схопити, бо зрозуміли, що цю притчу сказав Він про них, але боялися юрби. Тож, залишивши Його, відійшли.
Кесареве – кесареві, а Боже – Богові
13 І вони послали до Нього деяких з фарисеїв та іродіян, щоб ті впіймали Його на слові.
14 Ті підійшли та й кажуть Йому: Вчителю, знаємо, що Ти справедливий, ні на кого не зважаєш, на людське обличчя не дивишся, а правдиво навчаєш доріг Божих. Чи годиться давати податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?
15 Він же, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: Чому ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені динарій, щоб Я його побачив.
16 І вони принесли. А Він каже їм: Чий це образ і напис? І вони відповіли Йому: Кесаря.
17 Тоді Ісус сказав їм: Кесареве віддайте кесареві, а Боже – Богові! І вони дивувалися з Нього.
Питання про воскресіння з мертвих
18 І прийшли до Нього садукеї , – ті, які кажуть, нібито немає воскресіння, – і запитують Його, кажучи:
19 Учителю, Мойсей написав нам, що коли в когось помре брат і залишить дружину, а дітей не залишить, то нехай візьме брат дружину померлого та й відновить потомство своєму братові.
20 Було сім братів. Перший узяв дружину, але помер, не залишивши дітей.
21 Другий узяв її, і він помер, не залишивши дітей; і третій також.
22 І [взяли її] так семеро, – і не залишили по собі потомства. Після всіх померла й жінка.
23 У воскресінні, коли вони воскреснуть, кому з них буде вона дружиною? Адже семеро її мали за дружину!
24 Ісус сказав їм: Хіба не тому ви помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ні Божої сили?
25 Адже коли воскреснуть із мертвих, то не одружуються і не виходять заміж, але є такими, як ангели на небі.
26 А про мертвих, які воскресають, хіба ви не читали в книгах Мойсея про те, що сказав йому Бог біля куща: Я – Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова?
27 Він – Бог не мертвих, а живих! [Отже], ви дуже помиляєтеся!
Дві найбільші заповіді
28 А один із книжників, почувши їхню суперечку і побачивши, як добре Він їм відповів, підійшов і запитав Його: Яка заповідь є першою з усіх?
29 Ісус відповів: Перша є: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог – єдиний Господь.
30 І ще: Любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою. [Це перша заповідь].
31 [І друга, подібна до неї]: Любитимеш свого ближнього, як самого себе! Іншої, більшої заповіді від цих немає.
32 І сказав Йому книжник: Добре, Учителю, по правді відповів Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього,
33 і що любити Його всім серцем, усім розумом, [усією душею], усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, – це більше за всякі всепалення та жертви.
34 А Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: Ти недалеко від Божого Царства! І ніхто не наважувався Його більше запитувати.
Чий Син Христос?
35 І у відповідь Ісус, навчаючи в храмі, сказав: Як можуть книжники говорити, що Христос є Син Давидів?
36 Сам Давид промовив під впливом Святого Духа: Промовив Господь до мого Господа: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги.
37 Сам Давид називає Його Господом, то як же Він може бути його сином? І багато людей слухали Його з насолодою.
Стережіться книжників
38 І Він казав у навчанні Своєму: Стережіться книжників, які люблять проходжуватися в довгих шатах, приймати вітання на майданах,
39 перші місця в синагогах та почесні місця на бенкетах;
40 які поглинають доми вдовиць, але довго напоказ моляться, – вони дістануть найсуворіший присуд!
Дар вдови – найбільший
41 Сівши напроти скарбниці, Він дивився, як люди кидають мідяки до скарбниці. Численні багатії вкидали чимало.
42 І підійшла одна бідна вдова, і вкинула дві лепти, тобто кодрант .
43 І, покликавши Своїх учнів, Він сказав їм: Запевняю вас, що ця бідна вдова вкинула більше за всіх тих, які кидали тут до скарбниці,
44 бо всі кидали з надлишку, а вона дала зі своєї убогості все, що мала, весь свій прожиток.