Podobieństwo o uczcie weselnej
1 A Jezus odpowiadając, mówił do nich znowu w podobieństwach tymi słowy:
2 Podobne jest Królestwo Niebios do pewnego króla, który sprawił wesele swemu synowi.
3 I posłał swe sługi, aby wezwali zaproszonych na wesele, ale ci nie chcieli przyjść.
4 Znowu posłał inne sługi, mówiąc: Powiedzcie zaproszonym: Oto ucztę moją przygotowałem, woły moje i bydło tuczne pobito, i wszystko jest gotowe, pójdźcie na wesele.
5 Ale oni, nie dbając o to, odeszli, jeden do własnej roli, drugi do swego handlu.
6 A pozostali, pochwyciwszy jego sługi, znieważyli i pozabijali ich.
7 I rozgniewał się król, a wysławszy swe wojska, wytracił owych morderców i miasto ich spalił.
8 Wtedy rzecze sługom swoim: Wesele wprawdzie jest gotowe, ale zaproszeni nie byli godni.
9 Idźcie przeto na rozstajne drogi, a kogokolwiek spotkacie, zaproście na wesele.
10 Słudzy ci wyszli na drogi, sprowadzili wszystkich, których napotkali: złych i dobrych, i sala weselna zapełniła się gośćmi.
11 A gdy wszedł król, aby przypatrzeć się gościom, ujrzał tam człowieka nie odzianego w szatę weselną.
12 I rzecze do niego: Przyjacielu, jak wszedłeś tutaj, nie mając szaty weselnej? A on oniemiał.
13 Wtedy król rzekł sługom: Zwiążcie mu nogi i ręce i wyrzućcie go do ciemności zewnętrznej; tam będzie płacz i zgrzytanie zębów.
14 Albowiem wielu jest wezwanych, ale mało wybranych.
O płaceniu podatków cesarzowi
(Mar. 12,13—17Łuk. 20,20—26)15 Wtedy faryzeusze, odszedłszy, naradzali się, jakby go usidlić słowem.
16 I wysłali do niego uczniów swoich wraz z Herodianami, którzy powiedzieli: Nauczycielu, wiemy, że jesteś szczery i drogi Bożej w prawdzie uczysz, i na nikim ci nie zależy, albowiem nie oglądasz się na osobę ludzką.
17 Powiedz nam przeto: Jak ci się zdaje? Czy należy płacić podatek cesarzowi, czy nie?
18 A Jezus, poznawszy ich złośliwość, rzekł: Czemu mnie kusicie, obłudnicy?
19 Pokażcie mi monetę podatkową; a oni przynieśli mu denar.
20 I rzecze im: Czyja to podobizna i czyj napis?
21 Powiadają: Cesarza. Wtedy mówi do nich: Oddawajcie więc, co jest cesarskiego, cesarzowi, a co Bożego, Bogu.
22 A gdy to usłyszeli, zdziwili się, po czym opuścili go i odeszli.
O zmartwychwstaniu
(Mar. 12,18—27Łuk. 20,27—40)23 W tym dniu przystąpili do niego saduceusze, którzy utrzymują, że nie ma zmartwychwstania, i zapytali go,
24 Mówiąc: Nauczycielu! Mojżesz powiedział: Jeśliby ktoś umarł bezdzietnie, poślubi brat jego wdowę po nim i wzbudzi potomstwo bratu swemu.
25 Było tedy u nas siedmiu braci; i pierwszy pojąwszy żonę, umarł, i nie mając potomstwa, zostawił żonę swoją bratu swemu.
26 Podobnie i drugi, i trzeci, aż do siódmego.
27 A w końcu po wszystkich zmarła i ta niewiasta.
28 Przy zmartwychwstaniu tedy któregoż z tych siedmiu żoną będzie? Wszak ją wszyscy mieli.
29 A Jezus odpowiadając, rzekł im: Błądzicie, nie znając Pism ani mocy Bożej.
30 Albowiem przy zmartwychwstaniu ani się żenić nie będą, ani za mąż wychodzić, lecz będą jak aniołowie w niebie.
31 A co do zmartwychwstania, czy nie czytaliście, co wam Bóg powiedział w słowach:
32 Jam jest Bóg Abrahama i Bóg Izaaka, i Bóg Jakuba! Bóg nie jest Bogiem umarłych, lecz żywych.
33 A lud, który to słyszał, zdumiewał się nad nauką jego.
O największym przykazaniu
(Mar. 12,28—34)34 Lecz gdy faryzeusze usłyszeli, że zamknął usta saduceuszom, zgromadzili się wokół niego,
35 A jeden z nich, znawca zakonu, wystawiając go na próbę, zapytał:
36 Nauczycielu, które przykazanie jest największe?
37 A On mu powiedział: Będziesz miłował Pana, Boga swego, z całego serca swego i z całej duszy swojej, i z całej myśli swojej.
38 To jest największe i pierwsze przykazanie.
39 A drugie podobne temu: Będziesz miłował bliźniego swego jak siebie samego.
40 Na tych dwóch przykazaniach opiera się cały zakon i prorocy.
Chrystus Synem Bożym
(Mar. 12,35—37Łuk. 20,41—44)41 A gdy się zeszli faryzeusze, zapytał ich Jezus,
42 Mówiąc: Co sądzicie o Chrystusie? Czyim jest synem? Mówią mu: Dawidowym.
43 Rzecze im: Jakże więc Dawid w natchnieniu Ducha nazywa go Panem, gdy mówi:
44 Rzekł Pan Panu memu:
Siądź po prawicy mojej,
aż położę nieprzyjaciół twoich pod nogi twoje.
45 Jeśli więc Dawid nazywa go Panem, jakże może być synem jego?
46 I nikt nie mógł mu odpowiedzieć ani słowa, ani też już nikt od owego dnia nie odważył się go pytać.
Притча про весілля царського сина
1 У відповідь Ісус знову заговорив до них у притчах, кажучи:
2 Схоже Царство Небесне на одного чоловіка – царя, який справив весілля своєму синові.
3 Він послав своїх рабів покликати запрошених на весілля, але ті не захотіли прийти.
4 Тоді знову послав інших рабів, кажучи: Скажіть запрошеним: Ось, я приготував мій бенкет; моїх волів і годовану худобу зарізано, і все готове; приходьте на весілля!
5 А вони, знехтувавши, відійшли: один – на своє поле, другий – на свій торг;
6 інші ж, схопивши його рабів, познущалися над ними й повбивали.
7 Цар розгнівався, послав своє військо, вигубив убивців і спалив їхнє місто.
8 Тоді каже своїм рабам: Оскільки весілля готове, а запрошені виявилися недостойними,
9 то йдіть на роздоріжжя і кого тільки зустрінете, кличте на весілля.
10 Вийшовши на дороги, ті раби зібрали всіх, кого знайшли, – і злих, і добрих; і наповнилася весільна світлиця гістьми.
11 Цар прийшов подивитися на тих, які зібралися, і побачив чоловіка, не вбраного у весільний одяг,
12 і каже йому: Друже, як ти ввійшов сюди без весільного одягу? Той же мовчав.
13 Тоді сказав цар слугам: Зв’яжіть йому ноги й руки та викиньте в зовнішню темряву: там буде плач і скрегіт зубів.
14 Адже багато запрошених, та мало вибраних!
Кесареве – кесареві, а Боже – Богові!
15 Тоді фарисеї пішли і зібрали раду, щоби зловити Його на слові.
16 І послали до Нього своїх учнів з іродіянами , кажучи: Учителю, знаємо, що Ти є праведний, правдиво навчаєш Божої дороги і не зважаєш ні на кого, бо не дивишся на обличчя людей.
17 Тож скажи нам, як Ти вважаєш: чи належить давати податок кесареві, чи ні?
18 Знаючи їхнє лукавство, Ісус сказав: Навіщо випробовуєте Мене, лицеміри?
19 Покажіть Мені податкову монету! Вони принесли Йому динарій .
20 А Він каже їм: Чий це образ і напис?
21 Відповідають: Кесаря! Тоді Він каже їм: То кесареве віддайте кесареві, а Боже – Богові!
22 Почувши це, ті здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
Ісус говорить про воскресіння мертвих
23 Того дня підійшли до Нього садукеї, які твердять, що не існує воскресіння, і запитали Його,
24 кажучи: Учителю, Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то нехай його брат візьме його дружину і воскресить нащадків брата свого.
25 Було у нас семеро братів: і перший, одружившись, помер, не маючи дітей, залишив свою дружину своєму братові;
26 так само другий і третій – аж до сьомого.
27 Після всіх померла й жінка.
28 Тож котрого із семи буде вона дружиною у воскресінні? Адже всі мали її!
29 У відповідь Ісус сказав їм: Помиляєтеся, не знаючи ані Писання, ані сили Божої,
30 бо по воскресінні не одружуються і не виходять заміж, а є мов ангели на небі.
31 Щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Слова Божого, яке говорить:
32 Я є Богом Авраама, Богом Ісаака, Богом Якова, – Богом не мертвих, а живих.
33 І почувши це, люди були в захопленні з Його вчення.
Найбільша заповідь
34 А фарисеї, почувши, що Він закрив уста садукеям, зібралися разом,
35 і один з них, законовчитель, запитав, випробовуючи Його:
36 Учителю, яка заповідь найбільша в Законі?
37 Він же сказав йому: Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою!
38 Це – перша і найбільша заповідь.
39 Друга – подібна до неї: Любитимеш свого ближнього, як самого себе!
40 На цих двох заповідях тримається весь Закон і Пророки.
Чий Син Христос?
41 Коли зібралися фарисеї, Ісус запитав їх, кажучи:
42 Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син? Вони Йому відказали: Давидів.
43 Він каже їм: То як же Давид у Дусі називає Його Господом, говорячи:
44 Промовив Господь до мого Господа: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги?
45 Отже, якщо Давид називає Його Господом, як Він може бути йому сином?
46 І ніхто не міг відповісти Йому ні слова, тож від того дня ніхто більше не наважувався Його запитувати.