Straszny los ludności oblężonego miasta
1 Ach! Jak sczerniało złoto, ten kruszec szlachetny!
Święte kamienie porozrzucane po rogach wszystkich ulic.
2 Szlachetni synowie Syjonu cenni jak szczere złoto,
oto poczytani są za dzbany gliniane, toczone ręką garncarza!
3 Nawet szakale podsuwają sutki, gdy karmią swoje młode,
a córka mojego ludu jest okrutna, jak strusie na pustyni.
4 Język niemowlęcia przylgnął z pragnienia do podniebienia,
dzieci prosiły o chleb, lecz nikt im go nie podał.
5 Ci, co jadali wyszukane potrawy, omdleli na ulicach;
a ci, co byli chowani w purpurze, położyli się na śmietniskach.
6 Wina córki mojego ludu była większa niż grzech Sodomy
w okamgnieniu wywróconej, bez udziału rąk ludzkich.
7 Jej książęta byli jaśniejsi niż śnieg, bielsi niż mleko,
ich ciała rumieńsze niż korale, ich wygląd jak szafir.
8 Ale teraz są czarniejsi niż sadza, nie do poznania na ulicach.
Zmarszczyła się skóra na ich kościach,
wyschła jak drewno.
9 Szczęśliwsi pobici od miecza niż ci, co umierali z głodu;
opadli z sił, trawieni głodem, bo brak plonów polnych.
10 Tkliwe zwykle kobiety własnymi rękami gotowały swoje dzieci;
te służyły im za pokarm w czasie zagłady córki mojego ludu.
11 Pan dopełnił swojej popędliwości,
wylał żar swojego gniewu
i wzniecił na Syjonie ogień, który pochłonął jego podwaliny.
12 Nie wierzyli królowie ziemscy ani wszyscy mieszkańcy świata,
że gnębiciel i wróg wejdzie w bramy Jeruzalemu.
13 Lecz stało się to z powodu grzechów jego proroków, win jego kapłanów,
którzy przelewali w nim krew sprawiedliwych.
14 Błąkali się jak ślepi po ulicach,
splamieni krwią tak,
że nie można było dotknąć ich szat.
15 „Z drogi! Nieczysty idzie!” wołano przed nimi.
„Z drogi! Nie dotykajcie się!” Jeżeli dalej chcą się wałęsać, nie mogą tu dłużej przebywać.
16 Sam Pan rozproszył ich między narodami, nie chce już na nich patrzeć;
dla kapłanów nie ma szacunku ani dla starców litości.
17 Nasze oczy daremnie wypatrywały i wyczekiwały pomocy;
z naszej strażnicy wypatrywaliśmy narodu, który by przybył z pomocą.
18 Śledzono nas na każdym kroku, tak że nie można było chodzić po naszych placach.
Zbliżał się nasz koniec, dni nasze się dopełniały.
Tak, nadszedł nasz kres.
19 Nasi prześladowcy byli szybsi niż orły pod niebem.
Ścigali nas na górach, czatowali na nas na pustyni.
20 Pomazaniec Pana, który był naszym tchnieniem życiowym,
został schwytany w ich dołach,
ten, o którym myśleliśmy, że w jego cieniu będziemy żyć między narodami.
Edomitów spotka kara
21 Wesel się i raduj, córko Edomska,
która mieszkasz w krainie Us.
Także do ciebie przyjdzie kubek: upijesz się i obnażysz.
22 Kończy się twoja wina, córko Syjońska. On już nigdy nie skaże cię na wygnanie.
Ukarze twoją winę, córko Edomska,
odsłoni twoje grzechy.
Знищення Сіону
1 Як потьмяніло золото! Змінилось золото найкраще! Коштовне святе каміння розкидане на всіх роздоріжжях вулиць!
2 Шляхетні сини Сіону, яких можна прирівняти до щирого золота, – тепер їх оцінюють як глиняний посуд, – діло рук гончаря.
3 Навіть шакали підставляють груди, коли годують своїх малят. Дочка ж мого народу стала жорстокою, наче страусиха в пустелі.
4 У немовляти від спраги язик прилипає до його піднебіння, – діти просять хліба, але нікому його їм дати.
5 Ті, що споживали вишукані страви, гинуть від голоду на вулицях міст, – ті, що одягались у кармазин, тепер риються в смітниках!
6 Провина дочки мого народу виявилась більшою, ніж гріх Содома, який був знищений в одну мить, – і то без втручання людських рук.
7 Його (народу ) можновладці на вигляд були чистіші від снігу й біліші за молоко, – їхні тіла були рум’яніші від коралів, а їхній вигляд сяяв, наче сапфіри.
8 Тепер же їхній вигляд чорніший за сажу, – їх не впізнають на вулиці. – здається, що їхня шкіра прилипла до їхніх кісток, висохла, стала схожою на дерево.
9 Ті, що гинуть від меча, щасливіші від тих, що вмирають з голоду. Адже голодні відходять у муках, поволі, вражені голодом через відсутність плодів на полі.
10 Жалісливі від природи, жінки своїми руками варили власних дітей, аби вижити в час загибелі дочки мого народу.
11 Сповнений великого обурення, Господь вилив Свій палкий гнів, запаливши ним вогонь на Сіоні, який знищив його до підвалин.
12 Не вірили царі землі, – як і всі мешканці світу, – що ворог і гнобитель зможе ввійти в єрусалимські ворота.
13 Але все це сталось через гріхи його фальшивих пророків, – через провини його лукавих священиків, котрі проливали в ньому (Єрусалимі ) кров праведників.
14 Вони, наче сліпі, тепер блукають вулицями, – заплямовані кров’ю так, що неможливо доторкнутися до їхнього одягу.
15 Геть з дороги! Йде нечистий! – кричать їм услід. – Геть, втікайте, не доторкайтесь! Вони ховаються, блукають поміж народами, але й там їм кажуть: Не смійте в нас поселятись!
16 Сам Господь розпорошив їх, не бажаючи надалі на них дивитись, оскільки вони не поважали щирих священиків, не мали милосердя до людей похилого віку.
17 Ми прогледіли свої очі, надаремноочікуючи на допомогу. Зі сторожової башти ми хотіли побачити народ, який так і не міг нас врятувати.
18 Вороги підстерігали нас на кожному кроці, так що ми не могли вже ходити по наших майданах. Отже, наблизився наш кінець, сповнились наші дні! Нас чекає загибель!‥
19 Наші вороги швидші за орлів у небесах. Вони нас переслідували скрізь, – ганялися за нами по горах, влаштовували засідки в пустелі.
20 Господній помазаник, наш цар , який нас надихав, схоплений та вкинутий у ворожу яму, тоді як ми мріяли і говорили: У його тіні будемо жити серед інших народів спокійно.
21 Радій і веселися, дочко Едому, що нині проживаєш у краю Уц, але знай, що й тебе не мине ця чаша, – ти сп’янієш і оголишся.
22 А твоє покарання за вчинене тобою беззаконня, дочко Сіону, скінчиться. Ти вже ніколи не будеш приречена на неволю! Твої ж провини, дочко Едому, – всі твої гріхи Господь відкриє і покарає.