Pan sędzią Izraela
1 Ach, jakże zachmurzył się Pan w swoim gniewie nad córką Syjońską,
z nieba na ziemię zrzucił wspaniałość Izraela
i nie pamiętał w dniu swojego gniewu o podnóżku swoich stóp.
2 Pan zniszczył bezlitośnie wszystkie niwy Jakuba,
w swojej zapalczywości zburzył twierdze córki Judzkiej,
rzucił o ziemię, zhańbił królestwo i jego książąt.
3 W żarze gniewu złamał wszelką siłę Izraela,
cofnął swoją prawicę, gdy nieprzyjaciel się zbliżał,
i rozpalił przeciwko Jakubowi ogień płonący, który dokoła pożera.
4 Naciągnął swój łuk jak nieprzyjaciel,
jego prawica jest podniesiona,
i zabił jak wróg wszystko, co jest rozkoszą dla oczu.
Na namiot córki Syjońskiej wylał swoją zapalczywość jak ogień.
5 Pan stał się jak wróg, zniszczył Izraela;
zniszczył wszystkie jego pałace,
rozwalił jego twierdze.
I pomnożył u córki Judzkiej smutek i narzekanie.
6 Dał przekopać plac świątynny jak ogród, swoją świątynię zniszczył,
Pan pogrążył w zapomnieniu święta i sabaty na Syjonie,
W zawziętym swoim, gniewie odrzucił króla i kapłana.
7 Pan wzgardził swoim ołtarzem,
obrzydził sobie swoją świątynię.
Wydał w ręce wroga mury jej zabudowań;
krzyczeli w przybytku Pana jak w dniu świątecznym.
8 Pan postanowił rozwalić mur córki Syjońskiej,
rozciągnął sznur, nie cofnął swej ręki przed zniszczeniem.
Okrył żałobą baszty i mur, razem chylą się do upadku.
9 Zapadły się w ziemię jej bramy,
zniszczył i połamał jej zawory,
jej król i książęta są u pogan,
pozbawieni zakonu,
a także jej prorocy nie miewają widzenia od Pana.
10 W milczeniu usiedli na ziemi starsi córki Syjońskiej,
posypali prochem swoją głowę,
przywdziali wory.
Panny Jeruzalemskie zwieszają ku ziemi swoje głowy.
11 Wypłakałam sobie moje oczy,
moje wnętrzności się burzą,
moja żółć rozlała się po ziemi z powodu zagłady córki mojego ludu,
gdy dzieci i niemowlęta omdlewały na ulicach miasta.
12 Mówią do swoich matek: Gdzie jest chleb i moszcz winny,
gdy na ulicach miasta mdleją jak śmiertelnie ranni,
gdy wyziewają ducha na łonach swych matek?
13 Co porównam z tobą, a do czego ciebie przyrównam, córko Jeruzalemska?
Do czego cię przyrównam, aby cię pocieszyć, dziewicza córko Syjońska?
Bo wielka jak morze jest twoja zagłada, któż cię uleczy?
14 Twoi wieszczkowie przepowiadali ci urojone i próżne rzeczy,
nie odsłaniali twojej winy, aby odmienić twój los,
lecz przepowiadali ci słowa złudne i zwodnicze.
15 Wszyscy przechodnie klaszczą nad tobą w dłonie,
gwiżdżą i potrząsają głowami nad córką Jeruzalemską, mówiąc:
Czy to ma być to miasto, które nazywają najpiękniejszym,
rozkoszą całej ziemi?
16 Wszyscy twoi nieprzyjaciele otworzyli na ciebie swoje usta,
gwiżdżą i zgrzytają zębami, mówiąc:
Zniszczyliśmy je.
Zaiste, ten to dzień, którego oczekiwaliśmy,
dożyliśmy go i oglądali!
17 Pan uczynił, co umyślił, spełnił swoje słowo,
to co już dawno zapowiadał, zburzył bezlitośnie.
Uradował nieprzyjaciół przez ciebie
i nad tobą wywyższył moc twoich wrogów.
18 Wołaj głośno do Pana, jęcz, córko Syjońska!
Wylewaj łzy jak strumień we dnie i w nocy!
Nie pozwalaj sobie na wytchnienie
niech nie odpoczywa twoja źrenica!
19 Wstań, narzekaj w nocy, na początku straży nocnych,
wylewaj jak wodę swoje serce przed obliczem Pana;
podnieś ku niemu swoje dłonie za duszę twoich dziatek,
które omdlewają z głodu na rogu każdej ulicy!
20 Spójrz, Panie, i patrz: Z kim tak postąpiłeś?
Czy kobiety mają jeść owoc swojego łona, wypieszczone niemowlęta?
Czy w świątyni Pana ma być zabijany kapłan i prorok?
21 Polegli w prochu ulicy chłopiec i starzec;
moje panny i moi młodzieńcy padli od miecza,
zabiłeś ich w dniu swojego gniewu,
skazałeś bezlitośnie na rzeź.
22 Zwołałeś ich jak na święto z moich sąsiednich wiosek,
lecz w dniu gniewu Pana nikt nie uszedł, nikt nie ocalał.
Tych, których pieściłam i wychowałam, wytępił mój wróg.
Божий гнів на Єрусалим
1 О, яким же мороком у Своєму гніві Господь вкрив дочку Сіону! Він з небес на землю скинув розкіш Ізраїлю, і навіть не згадав у день Свого гніву підніжок Свого престолу.
2 Господь нещадно знищив всі поселення Якова, – у Своєму обуренні Він зруйнував фортеці Юдиної дочки, – скинув на землю, зганьбивши, все царство і його можновладців.
3 У запалі Свого гніву знищив усю потугу Ізраїлю, – відвернув перед ворогом Свою правицю захисту, запаливши проти Якова, ніби полум’я вогню, що все навколо пожирає.
4 Він натягнув тятиву Свого лука, наче ворог, – зміцнив Свою правицю, немов противник, і знищив усе, що тішило мої очі. Його гнів спалахнув, як вогонь, і знищив намети дочки Сіону.
5 Господь уподібнився до ворога, що погубив Ізраїль, – зруйнував його фортеці, знищив його палаци, примноживши в дочки Юди голосіння та смуток.
6 Він розібрав Свою огорожу, – як навколо саду, спустошив Намет Своїх зборів, – Господь допустив, аби в Сіоні забули про свята й суботи. В запалі Свого гніву відкинув і царя, і священика.
7 Господь уневажнив Свого жертовника, зрікся Свого Святилища, передавши у руки ворогів мури його фортець. Було чути вигуки ворогів у Господньому Храмі, як у святкові дні.
8 Господь вирішив знищити стіни дочки Сіону. Він простягнув мірний шнур, не стримавши Своєї руки від руйнування, – вкрив жалобою башти і стіни, – вони разом хиляться до остаточного зруйнування.
9 Западаються в землю єрусалимські брами, – Він знищив і поламав їхні засуви. Його цар та можновладці нині серед чужих народів. Ніхто не навчає законів, а його пророки не отримують видінь від Господа.
10 Мовчки сидять на землі люди похилого віку Сіонської дочки. Посипавши порохом свої голови, вони одягнулись у веретища. А єрусалимські дівчата, схиливши низько свої голови, дивляться додолу.
Сльози пророка за Єрусалимом
11 Сліпнуть від сліз мої очі, перевертається все моє нутро, – серце розривається від болю , коли бачу, як гинуть дочки мого народу, і знемагають на міських майданах діти й навіть немовлята.
12 Своїх матерів вони зі сльозами просять: Дай їсти, дай пити! Знесилені, вони, наче поранені, вмирають на грудях своїх матерів на всіх майданах міста…
13 Що тобі сказати, або до чого тебе уподібнити, єрусалимська дочко? До чого тебе прирівняти, аби можна було тебе потішити, дівчино, – дочко Сіону? Адже твоє нещастя стало таким великим, як море! Хто в змозі тебе оздоровити?
14 Твої пророки провіщали тобі марноту й фальш, – вони не відкривали твого беззаконня, аби таким чином відвернути від тебе неволю. Їхні провіщення – порожнеча, що спричинила твоє вигнання.
15 Від здивування сплескують над тобою руками всі перехожі дорогою, – посвистують і хитають головами щодо дочки Єрусалима: Хіба це може бути те місто, про яке говорили: Вінець краси, радість усієї землі?!
16 Всі твої вороги відкривають проти тебе в знущанні свої роти, посвистують і скрегочуть зубами, говорячи: Нарешті ми його проковтнули, – настав день, якого ми так очікували! Ми таки дочекалися й самі побачили!
17 Господь здійснив те, що задумав, – Він виконав Своє провіщення, яким застерігав від давніх-давен, – нещадно знищив, дозволивши ворогові зловтішатись над тобою. Він зміцнив силою твоїх гнобителів.
18 Тож від усього серця волайте до Господа, мури Сіонської дочки, заливайтесь сльозами вдень і вночі! Не дозволяйте собі відпочинку, і нехай не висихають ваші очі.
Бідкання Сіонської дочки
19 Вставай, голоси вночі на початку кожної сторожі, – нехай до вмлівання твого серця ллються твої сльози перед Господом, – здіймай до Нього свої руки й молись про долю своїх дітей, знесилених голодом й вмираючих на розі кожної вулиці.
20 Зглянься, Господи, й подивися, на кого Ти спровадив таке горе! Невже жінки мають їсти плід свого лона, – вигодованих ними немовлят? Невже мають бути вбитими в Господній Святині священики й пророки?
21 Адже лежать мертвими на вулицях діти й люди похилого віку. Мої дівчата і мої юнаки полягли від меча, – Ти знищив їх у день Твого гніву, нещадно караючи усіх підряд…
22 Ти скликав, як на день свята, всі мої довколишні жахи. Тому в день Господнього гніву не залишилось нікого, хто міг би врятуватись, або втекти; всіх, кого я випестила й зростила, – бідкається Сіонська дочка, – усіх мій ворог вигубив.