Job uważa się za niewinnego
1 Job zaś odpowiedział i rzekł:
2 O, gdyby tak dokładnie zważono moją udrękę
i włożono na szale całe moje cierpienie,
3 To byłoby ono cięższe niż piasek morski.
Dlatego nierozważne są moje słowa.
4 Gdyż strzały Wszechmocnego tkwią we mnie,
mój duch pije ich jad,
strach przed Bogiem ogarnia mnie.
5 Czy dziki osioł ryczy, gdy ma trawę,
albo czy wół ryczy, gdy ma paszę?
6 Czy można jeść to, co jest bez soli i mdłe,
albo czy ma jakiś smak białko jaja?
7 Czego się dotknąć wzdrygałem,
to jest teraz moim cierpkim pokarmem.
8 Oby się spełniło moje życzenie
i Bóg zaspokoił moje pragnienie!
9 Oby Bóg zechciał mnie zmiażdżyć,
oby podniósł ręce i przeciął nić mego życia!
10 Miałbym jeszcze tę pociechę
i skakałbym z radości mimo srogich cierpień,
że się nie zaparłem słów Świętego.
11 Skąd wezmę siłę, abym jeszcze wytrwał?
Do jakiego kresu mam cierpliwie czekać?
12 Czy moja moc jest twarda jak skała
albo czy moje ciało jest ze spiżu?
13 Zaiste, nie ma dla mnie pomocy
i ratunku jestem pozbawiony.
Job uskarża się na brak życzliwości przyjaciół
14 Strapionemu należy się życzliwość od przyjaciela,
choćby nawet zaniechał bojaźni Bożej.
15 Moi bracia okazali się zawodni jak potok,
jak łożyska potoków, które występują z brzegów.
16 Toczą mętną wodę lodową,
w której na dnie kryje się śnieg.
17 W porze letniej znikają,
wysychają w upale bez śladu.
18 Wiją się drogi ich biegu,
parują w puste powietrze i giną.
19 Karawany temańskie wyglądają ich,
koczownicy sabejscy mają w nich nadzieję.
20 Ale zawiedli się w zaufaniu,
gdy przyszli do nich, oszukali się.
21 Tak i wy staliście się dla mnie niczym,
widzicie zgrozę i lękacie się.
22 Czy powiedziałem: Przynoście mi ofiary,
a ze swego mienia składajcie mi dary,
23 Wybawcie z mocy nieprzyjaciela,
wykupcie z ręki ciemięzców?
Job domaga się dowodów winy
24 Pouczcie mnie, a zamilknę,
wytłumaczcie mi, w czym zbłądziłem!
25 O, jakże przykre są słowa prawdy!
Ale czego dowodzi wasza nagana?
26 Czy chcecie ganić moje słowa?
Przecież słowa zrozpaczonego idą na wiatr.
27 Nawet o sierotę rzucalibyście losy
i przehandlowalibyście własnego przyjaciela.
28 Lecz teraz, proszę, raczcie się zwrócić do mnie,
nie będę wam w twarz kłamał!
29 O, zawróćcie, nie bądźcie niesprawiedliwi!
Zawróćcie, jeszcze poznacie moją niewinność!
30 Czy jest jaka nieprawość na moim języku?
Czy moje podniebienie nie wyczuje tego, co zdrożne?
Йов: Нещасний може очікувати на милосердя від свого друга
1 Відповідаючи Йов сказав:
2 О, якби, справді можна було зважити мої страждання, а всі мої нещастя разом покласти на вагу,
3 то вони були би важчі за морський пісок, – тому й нерозважливими здаються мої слова.
4 Адже в мене встромлені стріли Вседержителя, і їхню отруту мусить пити моя душа. Божі жахи спрямовані проти мене.
5 Хіба реве дикий осел, маючи траву? Хіба реве віл, коли ясла повні паші?
6 Хіба їдять несмачну їжу без солі? І чи є якийсь смак у соку портулака ?
7 До чого я відмовлявся навіть доторкнутись, те тепер стало для мене гіркою їжею.
8 О, якби сповнилось моє бажання, і якби Бог здійснив моє прагнення!
9 Якби ж то Бог зволив мене розчавити, – простягнув Свою руку і вбив мене!
10 Це було б для мене якоюсь потіхою, й відрадою в моїх нещадних муках, позаяк я не зрікся слів Святого.
11 Але де взяти сили, щоб витерпіти? І який мій кінець, заради чого варто жити?
12 Хіба я з каменю, щоб мати силу все витерпіти? Хіба моє тіло мідне?
13 Невже немає для мене допомоги, і я позбавлений усякого порятунку?
14 Нещасний може очікувати на якесь милосердя від свого друга, навіть якщо цей друг втратив страх перед Вседержителем.
15 Мої ж брати виявились зрадливі, наче весняні потоки, немов струмки, що в полі протікають.
16 Вони темніші від криги, під якою ховається сніг;
17 але з часом ці струмки міліють, і в літню спеку щезають, – зникають, як би їх і не було.
18 Їхні звивисті дороги пролягають аж до пустелі й там пропадають.
19 Їх шукають теманські каравани, на них покладають надію мандрівники з Шеви, –
20 проте їхні сподівання виявляються оманливими, щойно вони туди приходять.
21 Такими й ви стали для мене, – побачили мій жахливий вигляд і злякалися.
22 Хіба я будь-коли просив: Дайте мені, – з ваших достатків заплатіть за мене,
23 або врятуйте мене з рук ворога, чи викупіть мене з рук гнобителів?‥
24 Підскажіть мені, і я замовкну, скажіть, у чому моя помилка!
25 Справді, болючими бувають справедливі слова, але чого варті оті ваші докори?
26 Для чого вигадуєте ви слова для докорів, а слова відчаю страждальця пускаються за вітром?
27 Адже ви навіть щодо сироти кидали би жереб і продали би власного друга.
28 Тож нині, благаю, згляньтесь наді мною, адже в такому стані я не скажу вам у вічі неправди.
29 Тож відступіться й не будьте несправедливі, прислухайтесь до моєї правоти.
30 Хіба є якесь лукавство в мене на язику? Хіба я вже втратив смак й не розпізнаю нещастя?