Job ubolewa nad krótkim trwaniem życia
1 Człowiek urodzony z niewiasty żyje krótko i jest pełen niepokoju.
2 Wyrasta jak kwiat i więdnie;
ucieka jak cień i nie ostaje się.
3 Aleć jeszcze nad takim masz otwarte oczy
i pozywasz mnie przed siebie na sąd.
4 Jak może czysty pochodzić od nieczystego?
Nie ma ani jednego.
5 Gdy jednak jego dni są ustalone,
a liczba jego miesięcy postanowiona u ciebie,
gdy Ty wyznaczyłeś mu kres, którego nie może przekroczyć,
6 Odwróć od niego swój wzrok,
niech odpocznie, niech jak najemnik nacieszy się swoim dniem.
7 Drzewo może mieć nadzieję;
choć jest ścięte, znowu się odradza,
a jego pędy rosną dalej,
8 Chociaż jego korzeń zestarzeje się w ziemi
i jego pień obumiera w prochu,
9 To jednak, gdy poczuje wilgoć,
puszcza pędy i gałęzie jak świeża sadzonka.
10 Lecz gdy człowiek skona, leży bezwładny;
a gdy człowiek wyzionie ducha, gdzie jest potem?
11 Jak ubywa wód z morza,
jak strumień opada i wysycha,
12 Tak człowiek, gdy się położy, nie wstanie;
dopóki niebo nie przeminie, nie ocuci się
i nie obudzi się ze swojego snu.
13 Obyś mnie ukrył w krainie umarłych,
schował mnie, aż uśmierzy się twój gniew,
wyznaczył mi kres, a potem wspomniał na mnie!
14 Gdy człowiek umiera, czy znowu ożyje?
Przez wszystkie dni mojej służby będę oczekiwał,
aż nadejdzie zmiana.
15 Wtedy będziesz wołał, a ja ci odpowiem,
będziesz tęsknił za tworem swoich rąk.
16 Lecz teraz liczysz moje kroki,
pilnujesz mojego grzechu.
17 Mój występek jest zapieczętowany w woreczku,
a moja wina powleczona barwą.
Ludzkie nadzieje są złudne
18 Zaprawdę, jak obsuwająca się góra pęka,
a skała przesuwa się ze swego miejsca,
19 Jak woda drąży kamienie, a ulewa spłukuje glebę,
tak Ty wniwecz obracasz nadzieję człowieka.
20 Bierzesz na zawsze nad nim górę — i odchodzi;
zmieniasz jego oblicze — i odprawiasz go.
21 Jego dzieci zdobywają szacunek — lecz on o tym nie wie;
gdy żyją w poniżeniu, on na to nie zważa.
Póki życia, póty cierpienia
22 Dopóki ma ciało, odczuwa ból,
dopóki jest w nim tchnienie, smuci się.
Йов: Людина короткий свій вік проводить у тривозі
1 Людина, що народжена від жінки, короткий свій вік проводить у тривозі.
2 Вона виходить, як квітка, і в’яне, – вона втікає, наче тінь, і не зупиняється…
3 І от на таку особу Ти відкриваєш очі, й тягнеш на суд із Собою?
4 Хіба може чистий походити від нечистого? Та у жодному разі, ніхто!
5 Але якщо йому визначено вік, так що число його днів та місяців Тобі відомо, якщо Ти накреслив його межу, якої він не може переступити, –
6 то відвернись від нього, – й нехай відпочине, нехай натішиться, як той наймит, прожитим днем.
7 Адже навіть дерево має надію, – якщо буде зрубане, то воно знову відроджується, і його паростки ростуть далі;
8 хоч може бути, що його корінь у землі постаріє, і його пень у земному поросі струхнявів,
9 проте, щойно воно відчує вологу, зразу пускає паростки і його галузки, – наче молоді саджанці.
10 А людина вмирає, й лежить бездиханна, – коли виходить дух людини, то де вона?
11 Як зникає вода з озера , як міліють і висихають ріки,
12 так людина ляже і не встане; доки не щезнуть небеса, вона не пробудиться і не підведеться зі свого сну.
13 О, якби Ти мене сховав у шеолі, й укривав там мене, поки не промине Твій гнів протягом призначеного Тобою для мене часу, а потім згадав би про мене.
14 Адже якщо людина помре, то хіба зможе знову жити? Я сподівався би протягом усіх днів своєї служби (повинності ), аж поки не прийшла б мені заміна .
15 Тоді Ти покличеш мене, і я Тобі відповім, адже Ти тужитимеш за творивом Своїх рук.
16 Зараз Ти рахуєш мої кроки, а тоді перестанеш слідкувати за моїми гріхами, бо
17 мої гріхи будуть запечатані у вузлику, і мої провини Тобою закриті (перекреслені ) .
18 Насправді ж, як падаючи, розсипається гора, як скеля зсувається зі свого місця;
19 як вода шліфує каміння, і як злива змиває порох землі, так Ти перетворюєш у ніщо надію людини.
20 Ти долаєш її, і вона щезає назавжди. Ти змінюєш її вигляд і відсилаєш її геть.
21 Людина не знає, чи в пошані її діти, – не відає, навіть якщо вони переживають ганьбу.
22 Лише свою біль вона відчуває, тільки про себе тужить її душа.