Pieśń Mojżesza
1 Nakłońcie uszy, niebiosa, a ja mówić będę,
I niech słucha ziemia słów ust moich!
2 Niech kropi jak deszcz nauka moja,
Niech ścieka jak rosa mowa moja,
Jak drobny deszcz na świeżą ruń,
Jak ulewa na trawę.
3 Gdyż imię Pana głosić będę,
Oddajcie uwielbienie Bogu naszemu.
4 On jest skałą! Doskonałe jest dzieło jego,
Gdyż wszystkie drogi jego są prawe,
Jest Bogiem wiernym, bez fałszu,
Sprawiedliwy On i prawy.
5 Źle postąpił wobec niego —
Nie są synami jego przez przywary swoje —
Ród krnąbrny i przewrotny.
6 Czy Panu tak odpłacicie,
Ludu głupi i niemądry?
Czyż nie jest On ojcem twoim, stwórcą twoim,
Czy nie On cię stworzył i utwierdził?
7 Wspomnij dni dawne, rozważcie lata dawnych pokoleń,
Zapytaj ojca twego, a oznajmi ci,
Starszych twoich, a powiedzą ci.
8 Gdy Najwyższy przydzielał dziedzictwa narodom,
Gdy rozdzielał synów ludzkich,
Już ustalał granice ludów
Według liczby synów izraelskich.
9 Gdyż działem Pana jest lud jego,
Jakub wyznaczonym mu dziedzictwem.
10 Znalazł go w ziemi pustynnej
I w bezludnym zawodzeniu pustyni.
Otoczył go, doglądał go,
Strzegł go jak źrenicy oka.
11 Jak orzeł pobudza do lotu swoje młode,
Unosi się nad swymi pisklętami,
Rozpościera swoje skrzydła, bierze na nie młode
I niesie je na lotkach swoich,
12 Tak Pan sam jeden prowadził go,
Nie było przy nim obcego boga.
13 Powiódł go po wzgórzach ziemi,
Aby spożywał plony pól;
karmił go miodem ze skały,
I oliwą z opoki krzemiennej,
14 Śmietanką krowią i mlekiem owczym,
Wraz z tłuszczem jagniąt
I baranów z Baszanu, i kozłów
Oraz najwyborniejszą mąką pszeniczną,
A zapijesz to winem z krwi winogron.
15 Utył Jeszurun i wierzga
— Utyłeś, stłuściałeś, zgrubiałeś —
I porzucił Boga, który go stworzył,
Znieważył skałę zbawienia swojego.
16 Pobudzili jego zazdrość cudzymi bogami,
Podniecili go obrzydliwościami,
17 Składali ofiary demonom, które nie są bogami,
Bogom, których ojcowie wasi nie znali,
Nowym, które niedawno się pojawiły.
18 Skałę, która cię zrodziła, zaniedbałeś,
Zapomniałeś Boga, który cię w boleściach na świat wydał.
19 A gdy Pan to ujrzał, wzgardził nimi
I z niechęci do swych synów i córek
20 Rzekł: Zakryję przed nimi oblicze moje,
Zobaczę, jaka będzie przyszłość ich,
Gdyż ród to przewrotny,
Synowie, w których nie ma wierności.
21 Pobudzili mnie do zazdrości tym, co nie jest bogiem,
Podniecili mnie marnościami swoimi,
Więc i Ja pobudzę ich do zazdrości tymi, którzy nie są ludem,
Podniecę ich narodem nikczemnym.
22 Gdyż ogień zapalił się przez gniew mój
I płonie do głębin podziemi,
Trawi ziemię wraz z plonem jej,
Wypala posady gór.
23 Zgarnę na nich nieszczęścia,
Strzały moje na nich zużyję.
24 Będą wyczerpani głodem, strawieni gorączką
I jadowitą zarazą.
Wypuszczę na nich kły zwierząt
Wraz z jadem tych, co pełzają w prochu.
25 Na zewnątrz osierocać będzie miecz
A w mieszkaniach groza,
Zarówno młodzieńca, jak pannę,
Jak niemowlę oraz męża sędziwego.
26 Byłbym rzekł: Potłukę ich,
Wytracę między ludźmi pamięć o nich,
27 Gdybym się nie wzdrygał przed zniewagą wroga,
Aby nie wypaczyli tego ciemiężcy ich,
Aby nie powiedzieli: Nasza ręka jest górą,
A nie Pan uczynił to wszystko.
28 Gdyż są narodem pozbawionym dobrej rady
I nie ma w nich roztropności.
29 Gdyby byli mądrzy, zastanowiliby się nad tym,
Zrozumieliby, co ich czeka.
30 Jakżeby jeden mógł gonić przed sobą tysiąc,
A dwaj zmusić do ucieczki dziesięć tysięcy,
Gdyby ten, który jest ich skałą, nie był ich zaprzedał,
A Pan ich nie porzucił?!
31 Gdyż nie jest jako nasza skała ich skała;
Także nieprzyjaciele nasi są tego sędziami.
32 Gdyż z winorośli Sodomy jest winorośl ich
I z niw uprawnych Gomory;
Winogrona ich to winogrona jadowite,
Gorzkie są ich jagody.
33 Smoczym jadem jest wino ich,
Okrutną trucizną żmij.
34 Czyż nie jest to zakryte u mnie,
Zapieczętowane w skarbcach moich?
35 Pomsta do mnie należy, Ja odpłacę
Do czasu, gdy zachwieje się noga ich.
Gdyż bliski jest dzień klęski ich,
I śpieszą się ich przeznaczenia.
36 Gdyż Pan upomni się o prawo ludu swego, Ulituje się nad sługami swoimi, Gdy zobaczy, że znikła siła I że nie ma ani niewolnika, ani wolnego.
37 I powie: Gdzież są bogowie ich,
Skała, na której polegali,
38 Którzy tłuszcz rzeźnych ofiar ich zjadali
I wypijali wino ich ofiar z płynów?
Niech powstaną i pomogą wam,
Niech będą wam osłoną!
39 Patrzcie teraz, że to Ja, Ja jestem
A oprócz mnie nie ma boga.
Ja pozbawiam życia i darzę życiem,
Ja ranie i leczę,
I z ręki mojej nikt nie zdoła się wyrwać.
40 Gdyż podniosę ku niebu rękę moją
I powiem: Ja żyję na wieki.
41 Gdy wyostrzę miecz mój błyszczący
I sąd podejmie ręka moja,
Wywrę zemstę na wrogach moich,
I odpłacę tym, którzy mnie nienawidzą;
42 Krwią upoję strzały moje,
A miecz mój naje się mięsa,
Krwią poległych i pojmanych
Z nieczesanych głów wrogów.
43 Wysławiajcie, narody, lud jego,
Gdyż pomści krew sług swoich
I zemstę wywrze na wrogach swoich,
Ale ziemię swoją i lud oczyści z grzechu.
44 I przyszedł Mojżesz, i przemówił słowami całej tej pieśni do ludu, on i Jozue, syn Nuna.
45 A gdy Mojżesz wypowiedział do końca te słowa do całego Izraela,
46 Rzekł do nich jeszcze: Weźmijcie do serca swego wszystkie słowa, którymi ja was dziś ostrzegam, abyście je przekazali waszym synom, by starannie spełniali wszystkie słowa tego zakonu.
47 Gdyż nie jest to dla was słowo puste, lecz jest ono waszym życiem; i przez to słowo przedłużycie życie swoje na ziemi, do której przeprawiacie się przez Jordan, aby ją objąć w posiadanie.
Mojżesz ogląda Ziemię Obiecaną z daleka
48 Tego samego dnia przemówił Pan do Mojżesza tymi słowy:
49 Wstąp na górę Abarim, górę Nebo, która jest w ziemi moabskiej naprzeciw Jerycha, i spójrz na ziemię kanaanejską, którą daję synom izraelskim na własność;
50 Na górze, na którą wstąpisz, umrzesz i zostaniesz przyłączony do swojego ludu, jak umarł Aaron, twój brat, na górze Hor i został przyłączony do swojego ludu.
51 Za to, że sprzeniewierzyliście mi się pośród synów izraelskich przy wodach Meriba w Kadesz, na pustyni Syn, za to, że nie uczciliście mnie jako świętego pośród synów izraelskich;
52 Tylko z daleka zobaczysz ziemię, lecz tam nie wejdziesz, do ziemi, którą Ja daję synom izraelskim.
1 Слухайте, небеса, я промовлятиму; земле, послухай слів моїх уст.
2 Нехай крапає немов дощ моє повчання, нехай росою впадуть мої слова, а моя мова як дрібний дощ на зелені сходи й злива на траву.
3 Коли я проголошу Господнє Ім’я, віддайте славу нашому Богу!
4 Він скеля! Його діла досконалі, а всі Його дороги праведні. Бог вірний, у Нього немає омани, Він справедливий і правий!
5 Вони ж зіпсувались перед Ним – у своїй порочності вони чинили не як Його діти, а як лукавий і розбещений рід!
6 Це так ви віддячуєте Господу, нікчемний й нерозумний народе? Хіба Він не є твоїм Отцем, твоїм Творцем, Який придбав тебе й зміцнив тебе?
7 Згадайте дні давні, осмисліть роки минулих поколінь. Запитай у свого батька, і він розповість тобі, запитай людей похилого віку серед себе, і вони розкажуть тобі.
8 Коли Всевишній розподіляв спадщину між народами, коли ділив синів Адама, Він встановив границі народів відповідно до кількості Ізраїльських нащадків.
9 Господньою часткою є Його народ, Яків – наділ Його спадщини.
10 Він знайшов його в пустинній землі, в безлюдній завиваючій пустелі. Він його захищав, турбувався про нього й охороняв його, немов зіницю ока.
11 Як орел спонукає до злету своє гніздо, ширяє над своїми орлятами, простягає свої крила, підхоплює його (маля ) і підносить його вгору на своїх перах,
12 так Господь Сам провадив їх, і з ними не було чужого бога.
13 Він водив їх по неприступних узгір’ях землі, і він (народ ) споживав плоди полів; Він годував його медом зі скелі, й олією з крем’янистих гір,
14 маслом корів та молоком овець, із жиром ягнят, баранів з Башану та козенят, разом з тучною пшеницею і вином із крові винограду.
15 Розжирів Єшурун й почав брикати! Ти потовстів, жирним став та огрядним. Він залишив Бога, Який його створив, зневажив Скелю свого спасіння.
16 Вони викликали Його ревнощі чужими богами , розгнівили Його гидотами.
17 Вони приносили жертви демонам, а не Богові, – богам, яких не знали, новим богам , які недавно з’явились, яких не боялися ваші батьки.
18 А Скелю, Яка тебе породила, ти покинув і забув Бога, Який тебе створив.
19 Господь побачив це і зненавидів їх. У гніві до Своїх синів та Своїх дочок
20 Він сказав: Сховаю від них Своє обличчя і побачу, що з ними буде в майбутньому, оскільки це зіпсутий рід – діти, в яких відсутня вірність.
21 Вони викликали в Мене ревнощі тим, хто не є богом, розпалили в Мені обурення своїм марнославством. Тому і Я викличу в них ревнощі тими, хто не є народом. Нікчемним народом викличу в них обурення!
22 Бо запалав вогонь Мого гніву, і він палатиме аж до підземних глибин; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір.
23 Я зберу на них нещастя і витрачу на них Свої стріли.
24 Будуть виснажені голодом, вигублені гарячкою та отруйною заразою. Я пошлю на них зуби звірів разом з отрутою плазуючих по землі.
25 Ззовні робитиме осиротілими дітей меч, а в темних кімнатах ціпенітимуть від страху як юнак і дівчина, так і грудне немовля з посивілою людиною…
26 Я сказав би: Вигублю їх, зітру в людей пам’ять про них,
27 якби не здригався від зневаги ворога. Аби їхні гнобителі не спотворили всього у своєму уявленні та щоб не сказали: Це наша потужна рука, а не Господь здійснив усе це.
28 Адже це народ, який втратив глузд, і немає в них розуміння.
29 Коли б вони були мудрі, то усвідомили б це, зрозуміли би, що їх чекає!
30 Як би один міг гнати тисячу, або двоє могли змусити до втечі десять тисяч; коли б Той, Хто є їхньою Скелею, не видав їх і Господь не залишив їх?
31 Адже їхня скеля не така , як наша Скеля, і наші вороги – самі свідки цього .
32 Тому що їхня лоза – лоза содомська, а їхній виноград – з гоморрських полів; це отруйний виноград, гіркі їхні ягоди.
33 Їхнє вино – зміїна отрута, згубна гадюча отрута.
34 Хіба це не сховане в Мене, не запечатане в Моїх скарбницях?
35 Мені належить помста й відплата, коли спіткнеться їхня нога; тому що день їхньої погибелі близько, і надходить приготовлене на них.
36 Адже Господь судитиме Свій народ і змилосердиться над Своїми рабами, коли побачить, що їхні руки ослаблені й більше немає ні ув’язненого ні вільного.
37 Тоді Він скаже: Де їхні боги, де скеля, на яку вони покладалися,
38 котрі їли тук їхніх жертвоприношень і пили вино їхніх жертв возливань? Нехай устануть і допоможуть вам, нехай будуть для вас захистом.
39 Подивіться тепер, що це Я, Я Той, що є, й окрім Мене немає Бога. Я позбавляю життя і наділяю життям, Я вражаю і виліковую, із Моєї руки ніхто не зможе врятуватись.
40 Я підношу до неба Свою руку, присягаюсь Своєю правицею і кажу: Я живу вічно!
41 Я нагострю Свій блискучий меч, мов блискавку, і Моя рука почне звершувати суд. Я помщуся Моїм ворогам та відплачу тим, хто Мене ненавидить.
42 Напою Мої стріли кров’ю, а Мій меч насититься тілами, – кров’ю вбитих та полонених, головами ворожих начальників.
43 Веселіться з Його народом, племена, бо Він помститься за кров Своїх слуг, звершить помсту над Своїми ворогами. Він звершить викуплення за Свою землю, за Свій народ!
44 Мойсей прийшов і виголосив усі слова цієї пісні так , щоб чув народ, – він та Ісус, син Навина.
45 А коли Мойсей закінчив проголошувати всі ці слова до всього Ізраїлю,
46 то ще додав: Візьміть до вашого серця всі слова, якими я сьогодні застерігаю вас, аби ви заповіли їх своїм нащадкам, щоб вони пильно виконували всі слова цього Закону.
47 Адже це не повинно бути для вас порожнім словом, бо воно є вашим життям! Завдяки цьому слову ви довго житимете на землі, до якої переправляєтеся через Йордан, аби заволодіти нею.
48 Того самого дня Господь промовив до Мойсея такі слова:
49 Піднімись на узгір’я Аварім, на вершину Нево, що в моавському краю, навпроти Єрихона, і подивись на ханаанський край, який Я даю Ізраїльським нащадкам у власність.
50 На горі, на яку піднімешся, ти помреш і приєднаєшся до свого народу, як помер на горі Гор твій брат Аарон та приєднався до свого народу,
51 через те, що ви не виявили вірності Мені серед Ізраїльтян біля вод Меріви в Кадеші, в пустелі Сін; за те, що ви не вшанували Моєї святості серед Ізраїльських нащадків.
52 Ти побачиш перед собою той край, але не ввійдеш туди – у край, який Я даю Ізраїльтянам.