Dawid i Goliat
1 Wtedy zebrali Filistyńczycy swoje wojska na wojnę. Zebrali się w Socho, które należy do Judy, i rozłożyli się obozem w Efez-Dammim, między Socho a Aseka.
2 Saul zaś i wojownicy izraelscy zebrali i rozłożyli się obozem w dolinie dębów i ustawili się do bitwy, aby potykać się z Filistyńczykami.
3 Filistyńczycy stali na górze z jednej strony, a Izraelici stali na górze z drugiej strony, a między nimi była dolina.
4 Wtem wystąpił z szeregów filistyńskich pewien harcownik, imieniem Goliat, z Gat, o wzroście sześć łokci i piędź.
5 Na głowie miał hełm spiżowy a odziany był w pancerz łuskowy, a waga jego pancerza wynosiła pięć tysięcy sykli kruszcu.
6 Miał również nagolenice spiżowe na nogach i dzidę spiżową na plecach.
7 Drzewce jego dzidy było jak drąg tkacki, grot jego dzidy ważył sześćset sykli żelaza, a giermek z jego tarczą kroczył przed nim.
8 Ten stanął i zawołał w stronę hufców izraelskich te słowa: Po co wychodzicie, aby się sposobić do bitwy? Czy ja nie jestem Filistyńczykiem a wy sługami Saula? Wybierzcie sobie wojownika i niech wystąpi przeciwko mnie!
9 Jeżeli potrafi walczyć ze mną i położy mnie trupem, będziemy waszymi niewolnikami; ale jeżeli ja go przemogę i położę go trupem, wy będziecie naszymi niewolnikami i będziecie nam służyć.
10 Rzekł jeszcze Filistyńczyk: Ja zelżyłem dzisiaj szeregi Izraela, powiadając: Stawcie mi wojownika, a będziemy walczyć z sobą.
11 Gdy zaś Saul i cały Izrael usłyszeli te słowa Filistyńczyka, upadli na duchu i bali się bardzo.
12 A Dawid był synem wspomnianego Efratejczyka, z Betlejemu judzkiego, imieniem Isaj, który miał ośmiu synów; mąż ten w czasach Saula był już za stary, aby stanąć w gronie wojowników;
13 Wyruszyli więc za Saulem na wojnę trzej najstarsi synowie Isajego; a imiona trzech jego synów, którzy wyruszyli na wojnę, to: najstarszy Eliab, drugi po nim Abinadab, a trzeci Szamma.
14 A Dawid był najmłodszy. Za Saulem wyruszyli trzej najstarsi,
15 Dawid zaś nieraz odchodził od Saula, aby paść trzody swojego ojca w Betlejemie.
16 Ale Filistyńczyk ów występował co poranek i co wieczór, i stawał tak przez czterdzieści dni.
17 I rzekł raz Isaj do Dawida, swego syna: Weź no dla swoich braci efę tego oto prażonego ziarna i tych dziesięć chlebów i pobiegnij z tym do obozu do swoich braci,
18 Tych zaś dziesięć kawałków sera zanieś pułkownikowi; zapytaj o powodzenie swoich braci i weź od nich dowód;
19 Saul bowiem i oni oraz cały lud izraelski wojują z Filistyńczykami w dolinie dębów.
20 Wstał tedy Dawid wcześnie rano i powierzywszy trzodę stróżowi, zabrał juki i wyruszył, jak mu nakazał Isaj. A gdy przybył do obozowiska, właśnie wojsko wychodziło w szyku bojowym i wzniosło okrzyk bojowy.
21 Zarówno Izraelici jak i Filistyńczycy ustawili się w szyku bojowym, szereg naprzeciw szeregu.
22 A Dawid zrzucił z siebie juki, oddał je w ręce stróża juków, pobiegł do przedniego szeregu i doszedłszy tam, zapytał swoich braci o powodzenie.
23 Jeszcze rozmawiał z nimi, gdy wtem wystąpił z szeregów filistyńskich harcownik filistyński imieniem Goliat z Gat i odezwał się tymi samymi słowy. I usłyszał to Dawid.
24 A wszyscy wojownicy izraelscy, ilekroć widzieli tego męża, uciekali przed nim, bo się bardzo bali.
25 I mówili wojownicy izraelscy: Czy widzicie tego harcownika, który występuje tylko po to, aby lżyć Izraela? Toteż tego, który by go położył trupem, obdarzy król wielkim bogactwem i da mu swoją córkę za żonę, a dom jego ojca uczyni wolnym od danin w Izraelu.
26 I odezwał się Dawid do wojowników, którzy stali przy nim: Co to stanie się z tym mężem, który położy trupem owego Filistyńczyka i zdejmie hańbę z Izraela? Bo kimże jest ten Filistyńczyk nieobrzezany, że lży szeregi Boga żywego?
27 I powtórzył mu lud te słowa: Tak a tak stanie się z mężem, który go położy trupem.
28 A gdy Eliab, najstarszy jego brat usłyszał, że tak rozmawia z wojownikami, uniósł się gniewem na Dawida i rzekł: Po co właściwie tu przyszedłeś i komu powierzyłeś tych kilka owiec na puszczy? Znam ja twoją zuchwałość i złość twojego serca, a przyszedłeś tutaj tylko, aby się przyglądać bitwie.
29 I odrzekł Dawid: Cóż więc teraz uczyniłem? Przecież to było tylko słowo.
30 I odwrócił się od niego ku innemu i rozmawiał o tym samym. Ludzie zaś dali mu taką samą odpowiedź, jak poprzednio.
31 A gdy rozgłoszono słowa, które wypowiedział Dawid, doniesiono o tym Saulowi i ten kazał go sprowadzić.
32 I rzekł Dawid do Saula: Niech w nikim nie upada serce z powodu tamtego; twój sługa pójdzie i będzie walczył z tym Filistyńczykiem.
33 Saul zaś rzekł do Dawida: Ty nie możesz pójść do tego Filistyńczyka, aby z nim walczyć, gdyż jesteś młodzieńcem, on zaś jest wojownikiem od swojej młodości.
34 Wtedy Dawid odpowiedział Saulowi: Sługa twój pasał owce ojca swego i bywało tak, że przyszedł lew lub niedźwiedź i porwał jagnię z trzody;
35 Wtedy ja biegłem za nim, pokonywałem go i wyrywałem je z paszczy jego; a jeśli rzucił się na mnie, to go chwytałem za grzywę, tłukłem i zabijałem go;
36 Otóż lwa i niedźwiedzia kładł trupem sługa twój i ten Filistyńcżyk nieobrzezany będzie jak jeden z nich, ponieważ lżył szeregi Boga żywego.
37 I rzekł jeszcze Dawid: Pan, który mnie wyrwał z mocy lwa czy niedźwiedzia, wyrwie mnie też z ręki tego Filistyńczyka. Rzekł więc Saul do Dawida: Idź, a Pan będzie z tobą.
38 Przyodział tedy Saul Dawida w swój rynsztunek, włożył mu na głowę hełm spiżowy i ubrał go w pancerz łuskowy,
39 Przypasał też Dawidowi swój miecz na jego odzienie, i on próbował chodzić, chociaż nie był do tego przywykły. I rzekł Dawid do Saula: Nie mogę w tym chodzić, gdyż nie jestem przywykły. I Dawid zdjął je z siebie.
40 Wziął natomiast do ręki swój kij i wybrał sobie pięć gładkich kamieni z potoku i włożył je do torby pastuszej, którą miał przy sobie, a służyła mu ona jako sajdak na kamienie, i tak z procą w ręku podchodził do Filistyńczyka.
41 Także i Filistyńczyk zbliżał się coraz bardziej do Dawida, a przed nim jego giermek.
42 Gdy Filistyńczyk spojrzał i zobaczył Dawida, odniósł się doń pogardliwie, gdyż był to jeszcze młodzieniec, rumiany i przystojny.
43 Rzekł tedy Filistyńczyk do Dawida: Czy ja jestem psem, że przychodzisz do mnie z kijami? I Filistyńczyk przeklął Dawida przez swoich bogów.
44 I rzekł Filistyńczyk do Dawida: Podejdź do mnie, a dam twoje ciało ptactwu niebieskiemu i zwierzynie polnej.
45 Wtedy Dawid odpowiedział Filistyńczykowi: Ty wyszedłeś do mnie z mieczem, z oszczepem i z włócznią, a ja wyszedłem do ciebie w imieniu Pana Zastępów, Boga szeregów izraelskich, które zelżyłeś.
46 Dzisiaj wyda cię Pan w moją rękę i zabiję cię, i odetnę ci głowę, i dam dziś jeszcze trupy wojska filistyńskiego ptactwu niebieskiemu i zwierzynie polnej, i dowie się cała ziemia, że Izrael ma Boga.
47 I dowie się całe to zgromadzenie, że nie mieczem i włócznią wspomaga Pan, gdyż wojna należy do Pana i On wyda was w ręce nasze.
48 Gdy tedy Filistyńczyk ruszył i zaczął się zbliżać do Dawida, Dawid spiesznie wybiegł z szyku bojowego, aby podejść blisko do Filistyńczyka.
49 I sięgnął Dawid swoją ręką do torby, wydobył stamtąd kamień, wypuścił go z procy i ugodził nim Filistyńczyka w czoło; kamień utkwił w jego czole i Filistyńczyk upadł twarzą na ziemię.
50 Tak zwyciężył Dawid Filistyńczyka kamieniem wyrzuconym z procy i powalił Filistyńczyka, i zabił go, choć nie miał Dawid miecza w ręku.
51 Potem pobiegł Dawid, stanął przy Filistyńczyku, chwycił za jego miecz, wyciągnął go z pochwy, dobił go i uciął mu nim głowę; Filistyńczycy zaś, ujrzawszy, że zginął ich rycerz, pierzchnęli.
52 Wtedy powstali wojownicy izraelscy i judzcy, wydali radosny okrzyk i puścili się w pogoń za Filistyńczykami aż do doliny Gat i do bram Ekronu, tak iż trupy Filistyńczyków leżały na drodze od Szaaraim aż do Gat i Ekronu.
53 Potem powrócili synowie izraelscy z pościgu za Filistyńczykami i splądrowali ich obóz.
54 Głowę Filistyńczyka zaś wziął Dawid i zaniósł ją do Jeruzalemu, a zbroję jego złożył w swoim namiocie.
55 A gdy Saul widział, że Dawid wyrusza, aby potykać się z Filistyńczykiem, rzekł do Abnera, dowódcy wojska: Czyim synem jest ten młodzieniec, Abnerze? A Abner odparł: Jakeś żyw, królu, nie wiem.
56 I rzekł król: Wypytaj się ty, czyim synem jest ten młody siłacz.
57 A gdy Dawid wracał po zabiciu Filistyńczyka, zabrał go Abner i zaprowadził przed Saula, głowę Filistyńczyka zaś trzymał Dawid w swoim ręku.
58 Saul rzekł do niego: Czyim synem jesteś, młodzieńcze? A Dawid odpowiedział: Synem twego sługi Isajego Betlejemczyka.
Давид і Голіаф
1 Якось филистимці зібрали своє військо, аби розпочати бойові дії, та оточили Сохо, що в Юдеї. Вони отаборились між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі.
2 Саул також зібрав Ізраїльське військо. Вони вишикувались до бою проти филистимців в долині Ела (Дуба ).
3 Отже, филистимці стояли на пагорбі з одного боку, Ізраїльтяни ж стояли на пагорбі з іншого боку, а між ними була долина.
4 І от з табору филистимців виступив єдиноборець на ім’я Голіаф з Ґата, Він був високого зросту – шість ліктів з п’яддю.
5 Його голову захищав мідний шолом, а одягнений він був у лускоподібний мідний панцир вагою у п’ять тисяч шеклів міді.
6 На його ногах були мідні наколінники, а за плечима – мідний спис.
7 Держак його списа (ратище ) був товщиною, як ткацький вал, наконечник якого важив шістсот шеклів заліза . Його щитоносець йшов перед ним.
8 Зупинившись, він заволав до Ізраїльських військових загонів: Для чого ви вишукувались для бою? Я – филистимець, а ви – слуги Саула! Виберіть з-посеред себе одного воїна, й нехай він виступить проти мене.
9 Якщо він зможе зі мною воювати, і вб’є мене, то ми станемо вашими рабами, але якщо я подолаю його і вб’ю його, то ви станете нашими рабами й будете служити нам!
10 Оце я сьогодні, – додав филистимець, – зганьблю Ізраїльське військо, дайте мені лише чоловіка для двобою!
11 Почувши слова филистимця, Саул і весь Ізраїль занепали духом і дуже злякались.
12 Давид був сином вже згадуваного ефратянина з Вифлеєма Юдейського, на ім’я Єссей, у якого було вісім синів; той чоловік за днів Саула був уже в похилому віці, проживши багато років .
13 Три найстарших сини Єссея пішли з Саулом на війну. Ось імена цих трьох його синів, які пішли воювати: найстарший – Еліяв, другий після нього Авінадав, а третій – Шамма.
14 Давид був наймолодшим, тоді як троє найстарших вирушили за Саулом.
15 Давид не раз ходив і повертався від Саула, аби доглядати отару свого батька у Вифлеємі.
16 Це якраз був той час, коли филистимець протягом сорока днів, увечері й уранці, виходив з викликами .
17 Якось Єссей сказав своєму синові Давидові: Візьми для своїх братів ефу отого пряженого зерна та оці десять хлібів, й поспіши з усім цим у табір до своїх братів.
18 А ці десять кусків сиру занесеш до тисячника; дізнайся про стан здоров’я твоїх братів, і довідайся про їхні потреби.
19 Зараз Саул і все військо Ізраїлю знаходяться в долині Елі, воюючи з филистимцями.
20 Давид устав рано-вранці, доручив отару сторожу, забрав вантаж і вирушив, як йому наказав Єссей. Коли він прибув до табору, військо якраз шикувалось у військові лави, вигукуючи бойові заклики.
21 Так само, як Ізраїль, филистимці також шикувались у зустрічну шеренгу.
22 Тому Давид, залишивши свої клунки в сторожа обозу, побіг до передової шеренги; прийшовши туди, він привітав своїх братів.
23 Якраз під час розмови з ними з филистимських рядів виступив той самий филистимець-єдиноборець з Ґата на ім’я Голіаф, й почав вигукувати ті самі образливі слова, так що його почув і Давид.
24 Усі воїни Ізраїлю щоразу, коли бачили того чоловіка, втікали від самої його появи, оскільки дуже боялися.
25 У цей час якийсь чоловік з Ізраїльтян сказав: Ви тільки-но подивіться на цього велета, що знову виходить!? Адже він виступає лише для того, щоб ганьбити Ізраїль! От якби знайшовся чоловік, котрий його вбив би, того цар нагородив би великими скарбами, і віддав би за нього свою дочку за дружину , а всю його родину звільнив би від усякої данини (податків) в Ізраїлі.
26 Тоді Давид запитав військових, що стояли біля нього, говорячи: Що насправді має бути тому чоловікові, хто вб’є цього филистимця і зніме ганьбу з Ізраїлю? Адже хто він такий, цей необрізаний филистимець, що сміє ганьбити бойові лави живого Бога?
27 Люди передали йому ті самі слова, мовляв: Так і так станеться з тим чоловіком, котрий вразить його на смерть.
28 Коли його найстарший брат Еліяв почув цю розмову з воїнами, то Еліяв запалав гнівом на Давида і сказав: Чого ти, власне, прийшов? На кого ти залишив у пустелі ту невеличку отару? Я знаю твою зарозумілість і твої лихі думки, адже ти прийшов, щоб подивитись на битву!
29 Але Давид відповів: Що я такого зробив? Хіба не можна запитати?
30 Відвернувшись від брата до іншого воїна, він запитав те саме. Військові відповідали йому одне і те саме.
31 Висловлювання і допитливість Давида почули також інші воїни й переповіли Саулу, а той наказав покликати його.
32 Тож Давид сказав Саулові: Нехай ніхто не падає духом з приводу цього велета. Твій слуга піде й буде битись з тим филистимцем!
33 Але Саул промовив до Давида: Ти не зможеш виступити проти того филистимця, щоб з ним битись, бо ти ще хлопчина, а він – воїн з юних літ!
34 Проте Давид відповів Саулові: Коли твій слуга пас вівці свого батька, бувало так, що приходив лев або ведмідь і хапав з отари овечку,
35 то я наздоганяв його, й бив його, та виривав вівцю з його пащі! Якщо ж він кидався на мене, то я хапав його за гриву, бив його і вбивав на смерть.
36 Тож, якщо твій слуга вбивав лева і ведмедя, то і з цим необрізаним филистимцем буде, як з одним з них! Адже він зганьбив військо живого Бога!
37 І Давид додав: Господь, Який рятував мене з могутніх лев’ячих та ведмежих лап, Він врятує мене також і від рук того филистимця! Тоді Саул промовив до Давида: Іди, й нехай буде з тобою Господь!
38 Саул одягнув Давида у свій одяг, поклав йому на голову мідний шолом, надів на нього панцир,
39 а поверх військового одягу припасував до пояса Давида свій меч. Давид пробував ходити, але він до такого не звик. І Давид сказав до Саула: Я не можу з незвички в цьому вбранні рухатись! Тому Давид усе це зняв з себе.
40 Натомість він узяв у свою руку власну палицю, вибрав собі з потічка п’ять гладеньких камінців, й поклав їх у пастушу торбину, що була в нього і служила йому замість сагайдака на камінці. Так, зі своєю пращею в руках він вийшов проти филистимця.
41 А филистимець, разом зі своїм щитоносцем попереду, рухався, наближаючись до Давида.
42 Придивившись до Давида, филистимець не сприйняв його всерйоз, оскільки він виглядав зовсім хлопчиною, – рум’яним і вродливим на вигляд юнаком.
43 Тому филистимець зневажливо крикнув до Давида: Хіба я пес, що ти йдеш проти мене з палицею? І филистимець прокляв Давида в ім’я своїх богів.
44 Далі филистимець промовив до Давида: Підійди до мене ближче, і я віддам твоє тіло небесним птахам та земним звірам!
45 Але Давид у відповідь сказав филистимцю: Ти вийшов на мене з мечем, зі списом та щитом, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, – Бога Ізраїлевого війська, Якого ти зганьбив!
46 Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки; я тебе вб’ю й відсічу твою голову. Ще сьогодні віддам трупи филистимських військ небесним птахам і земним звірам, й таким чином уся земля зрозуміє, що є Бог в Ізраїлі!
47 Увесь зібраний тут люд пізнає, що Господь спасає не мечем і не списом! Адже це Господня війна, тож Він віддасть усіх вас у наші руки!
48 Отже, коли филистимець вирушив й почав наближатись до Давида, то Давид швидко вибіг зі сторони бойових лав назустріч филистимцю.
49 Давид миттєво сягнув своєю рукою до торбини, вихопив звідти камінь й, метнувши ним із пращі, вразив филистимця в чоло так, що камінь застряв у його чолі, і він упав долілиць на землю.
50 Так Давид отримав перемогу над филистимцем, застосувавши пращу й камінь. Він уразив филистимця й убив його, хоч у руках Давида меча не було.
51 Після цього Давид підбіг до филистимця і, вхопившись за його меч, витягнув меч з його піхви й добив його, після чого відсік мечем його голову. Филистимці, побачивши, що їхній лицар загинув, кинулись утікати,
52 тоді як Ізраїльські та Юдейські воїни підхопились і з бойовими закликами кинулись у погоню за филистимцями аж до входу в долину й до брам Екрона, так що тіла вбитих филистимців лежали скрізь по шаараїмській дорозі й до Ґата та Екрона.
53 Повернувшись з погоні за филистимцями, Ізраїльтяни пограбували їхній табір.
54 Давид же, узявши голову филистимця, приніс її в Єрусалим, а його зброю він поклав у своєму наметі.
55 Ще коли Саул дивився, як Давид виходить назустріч із филистимцем, він запитав Авнера, начальника свого війська: Авнере, чий то син цей юнак? А Авнер відповів: Як ти живий, царю, я не знаю.
56 Тоді цар звелів: Дізнайся, чиїм сином є цей юнак?
57 Тепер, коли Давид повернувся після перемоги над филистимцем, Авнер взяв його і привів до Саула. В той час голова филистимця ще була в його руці.
58 Тоді Саул запитав його: Чиїм сином ти є, юначе? А Давид відповів: Я – син твого слуги, вифлеємця Єссея .