Псалом 78
1 Повчальна пісня Асафа.
Прислухайся, мій народе, до повчання мого, – нахили свої вуха до слів із моїх уст.
2 Я відкриваю свої уста для приповісток, говоритиму про давні загадкові події, –
3 що ми чули і зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
4 Не будемо приховувати від наступних поколінь та від їхніх дітей, звіщаючи про славу Господню та Його силу, – про всі Його дивовижні діла, які Він учинив.
5 Він дав свідчення для Якова й встановив Закон в Ізраїлі, про який Він заповів нашим батькам, аби вони оголосили його своїм дітям,
6 щоб наступні покоління, – діти, які від них народяться, – знали те, що Він заповів нашим батькам, і так само сповістили своїм дітям,
7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забуваючи Божих діянь, і дотримувалися Його Заповідей.
8 Щоб вони не стали такими, як їхні батьки, – родом непокірним і бунтівничим, – поколінням з нестійким серцем і невірним Богові духом,
9 як сини Єфрема. Озброєні луками, вони в день битви втекли.
10 Вони не дотримались Божого Заповіту, – відмовилися ходити в Його Законі,
11 забули про Його добродійства і всі Його дивовижні чудеса, які Він їм виявив,
12 Він звершував дивовижні діла перед їхніми батьками в єгипетському краю, на полі Цоан.
13 Він розділив море і провів їх, змусивши води стояти стіною.
14 Під хмарою Він вів їх удень і при сяйві вогню цілу ніч.
15 Він розколював скелі в пустелі й поїв їх, наче з великих безодень, –
16 виводив потоки зі скелі й пускав води рікою.
17 Але вони й далі продовжували грішити проти Нього, чинили опір Всевишньому в пустелі, –
18 свідомо випробовували Бога, вимагаючи бажаної для себе їжі.
19 Вони зневажали Бога, кажучи: Хіба Бог спроможний приготувати для нас їжу в пустелі?
20 Це правда, – казали вони , – що коли Він ударив об скелю, то хлинула вода й потекла потоками, але чи Він спроможний дати нам хліба, забезпечити Свій народ м’ясом?
21 Почув це Господь й обурився, – вогонь гніву запалав серед Якова, пронісся над Ізраїлем,
22 оскільки не повірили Богові, не довірились Його спасінню.
23 І все ж Він звелів хмарам на висоті, – відкрив небесні отвори
24 та дощем послав їм манну для їжі. Хліб небесний дав їм.
25 Кожен з них їв ангельський хліб. Він їм послав їжі вдосталь.
26 Бог підняв на небі східний вітер, силою Своєю порушив південний суховій
27 і посипав на них м’ясо, мов порох, і пернатих птахів, як морський пісок.
28 Накидав їх посеред їхнього табору, довкола їхніх наметів.
29 Вони їли й наситилися; Він задовольнив їхнє бажання.
30 Та своїх пристрастей вони не позбулися. Ще їжа була в них у роті,
31 як упав на них Божий гнів і знищив найвидатніших серед них й вразив молодь Ізраїлю.
32 Незважаючи на це, вони продовжували грішити, не довіряючи Його дивовижним діянням.
33 Тому Він допустив, аби їхні дні проминали в марноті, а їхні роки – в тривозі.
34 Коли Він знищував їх, вони Його шукали, – наверталися й ревно горнулися до Бога, –
35 згадували, що Бог – їхня Скеля, що Всевишній Бог є їхнім Викупителем.
36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, обманювали Його своїм язиком.
37 Їхнє серце не було щирим, – вони не берегли вірності Його Заповіту.
38 Він же у Своєму милосерді прощав їхні провини, не знищував їх, а часто стримував Свій гнів, не виявляючи Свого повного обурення.
39 Адже Він пам’ятав, що вони – лише тіло й подих вітру, який пролітає і не повертається.
40 Скільки разів вони повставали проти Нього в пустелі, засмучуючи Його в безлюдному краю!
41 Постійно спокушували, завдаючи образ Богові, Святому Ізраїлевому.
42 Не згадували про діла Його рук, – про той день, коли Він визволив їх з рук гнобителя, –
43 виявляючи в Єгипті Свої ознаки та Свої чудеса на полі Цоан.
44 Він перетворив їхні (єгиптян ) ріки в кров, – зі своїх потоків вони не могли пити.
45 Наслав на них рої мух, які їх кусали, а також жаб, аби спустошували їх.
46 Він віддав їхній урожай гусені, – плоди їхньої праці – сарані.
47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні смоківниці – памороззю.
48 Він віддав їхню худобу на пасовиськах під град, а їхні стада – блискавицям.
49 Зіслав на них полум’я Свого обурення, – нещадність в роздратуванні, – нашестя ангелів-губителів.
50 Він дав волю Своєму гніву, – не зберіг їх від смерті, а натомість прирік їхнє життя пошестям.
51 Він убив усіх перворідних у Єгипті, – первістків їхньої сили в наметах Хама.
52 Свій же народ Він вивів, як овець, і, наче отару, провадив їх пустелею.
53 Вони рухались у повній безпеці й не мали страху, бо їхніх ворогів поховало море.
54 Привів їх до Своєї Святої Землі, – до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Прогнав перед ними народи і шляхом жеребкування наділив спадщиною, оселивши в наметах Ізраїльські племена.
56 Вони й надалі спокушували Бога, протидіючи Всевишньому й не дотримуючись Його постанов.
57 Як і їхні батьки, вони стали відступниками, – не зберігали вірності, зраджували, як ненатягнутий лук.
58 Спонукали Його до гніву своїми жертовниками на узвишшях, викликали в Нього ревнощі своїми ідолами.
59 Побачив це Бог, дуже обурився й цілковито відкинув Ізраїль;
60 Він покинув Своє місцеперебування в Шіло, – Намет, у якому перебував серед людей.
61 Він віддав у полон Свою силу (Ковчег ), і Свою славу – в руки ворога.
62 Гніваючись на Свою спадщину, Він віддав Свій народ під меч.
63 Вогонь пожирав їхніх юнаків, а їхнім дівчатам не співали весільних пісень.
64 Їх священики загинули від меча, а їхні вдови навіть не оплакали своїх покійників …
65 І ось Господь, як від сну пробудився, наче воїн-витязь, збуджений вином , –
66 розгромив Своїх ворогів з тилу, завдавши їм вічної ганьби.
67 Він зневажив наметом Йосифа, не обравши племені Єфрема,
68 а обрав плем’я Юди – гору Сіон, яку вподобав.
69 Там збудував Свою Святиню, як найвище місце, – як землю, що укріпив навіки.
70 Він обрав Давида, Свого слугу, прикликавши його від отари овець.
71 Він взяв його від овець з ягнятами, щоб пасти Свій народ, – нащадків Якова, Ізраїль – Свою спадщину.
72 І він пас їх у чистоті свого серця, мудро направляючи їх своїми руками.
Псалом 78
1 Повчальна пісня Асафа.
Прислухайся, мій народе, до повчання мого, – нахили свої вуха до слів із моїх уст.
2 Я відкриваю свої уста для приповісток, говоритиму про давні загадкові події, –
3 що ми чули і зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
4 Не будемо приховувати від наступних поколінь та від їхніх дітей, звіщаючи про славу Господню та Його силу, – про всі Його дивовижні діла, які Він учинив.
5 Він дав свідчення для Якова й встановив Закон в Ізраїлі, про який Він заповів нашим батькам, аби вони оголосили його своїм дітям,
6 щоб наступні покоління, – діти, які від них народяться, – знали те, що Він заповів нашим батькам, і так само сповістили своїм дітям,
7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забуваючи Божих діянь, і дотримувалися Його Заповідей.
8 Щоб вони не стали такими, як їхні батьки, – родом непокірним і бунтівничим, – поколінням з нестійким серцем і невірним Богові духом,
9 як сини Єфрема. Озброєні луками, вони в день битви втекли.
10 Вони не дотримались Божого Заповіту, – відмовилися ходити в Його Законі,
11 забули про Його добродійства і всі Його дивовижні чудеса, які Він їм виявив,
12 Він звершував дивовижні діла перед їхніми батьками в єгипетському краю, на полі Цоан.
13 Він розділив море і провів їх, змусивши води стояти стіною.
14 Під хмарою Він вів їх удень і при сяйві вогню цілу ніч.
15 Він розколював скелі в пустелі й поїв їх, наче з великих безодень, –
16 виводив потоки зі скелі й пускав води рікою.
17 Але вони й далі продовжували грішити проти Нього, чинили опір Всевишньому в пустелі, –
18 свідомо випробовували Бога, вимагаючи бажаної для себе їжі.
19 Вони зневажали Бога, кажучи: Хіба Бог спроможний приготувати для нас їжу в пустелі?
20 Це правда, – казали вони , – що коли Він ударив об скелю, то хлинула вода й потекла потоками, але чи Він спроможний дати нам хліба, забезпечити Свій народ м’ясом?
21 Почув це Господь й обурився, – вогонь гніву запалав серед Якова, пронісся над Ізраїлем,
22 оскільки не повірили Богові, не довірились Його спасінню.
23 І все ж Він звелів хмарам на висоті, – відкрив небесні отвори
24 та дощем послав їм манну для їжі. Хліб небесний дав їм.
25 Кожен з них їв ангельський хліб. Він їм послав їжі вдосталь.
26 Бог підняв на небі східний вітер, силою Своєю порушив південний суховій
27 і посипав на них м’ясо, мов порох, і пернатих птахів, як морський пісок.
28 Накидав їх посеред їхнього табору, довкола їхніх наметів.
29 Вони їли й наситилися; Він задовольнив їхнє бажання.
30 Та своїх пристрастей вони не позбулися. Ще їжа була в них у роті,
31 як упав на них Божий гнів і знищив найвидатніших серед них й вразив молодь Ізраїлю.
32 Незважаючи на це, вони продовжували грішити, не довіряючи Його дивовижним діянням.
33 Тому Він допустив, аби їхні дні проминали в марноті, а їхні роки – в тривозі.
34 Коли Він знищував їх, вони Його шукали, – наверталися й ревно горнулися до Бога, –
35 згадували, що Бог – їхня Скеля, що Всевишній Бог є їхнім Викупителем.
36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, обманювали Його своїм язиком.
37 Їхнє серце не було щирим, – вони не берегли вірності Його Заповіту.
38 Він же у Своєму милосерді прощав їхні провини, не знищував їх, а часто стримував Свій гнів, не виявляючи Свого повного обурення.
39 Адже Він пам’ятав, що вони – лише тіло й подих вітру, який пролітає і не повертається.
40 Скільки разів вони повставали проти Нього в пустелі, засмучуючи Його в безлюдному краю!
41 Постійно спокушували, завдаючи образ Богові, Святому Ізраїлевому.
42 Не згадували про діла Його рук, – про той день, коли Він визволив їх з рук гнобителя, –
43 виявляючи в Єгипті Свої ознаки та Свої чудеса на полі Цоан.
44 Він перетворив їхні (єгиптян ) ріки в кров, – зі своїх потоків вони не могли пити.
45 Наслав на них рої мух, які їх кусали, а також жаб, аби спустошували їх.
46 Він віддав їхній урожай гусені, – плоди їхньої праці – сарані.
47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні смоківниці – памороззю.
48 Він віддав їхню худобу на пасовиськах під град, а їхні стада – блискавицям.
49 Зіслав на них полум’я Свого обурення, – нещадність в роздратуванні, – нашестя ангелів-губителів.
50 Він дав волю Своєму гніву, – не зберіг їх від смерті, а натомість прирік їхнє життя пошестям.
51 Він убив усіх перворідних у Єгипті, – первістків їхньої сили в наметах Хама.
52 Свій же народ Він вивів, як овець, і, наче отару, провадив їх пустелею.
53 Вони рухались у повній безпеці й не мали страху, бо їхніх ворогів поховало море.
54 Привів їх до Своєї Святої Землі, – до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Прогнав перед ними народи і шляхом жеребкування наділив спадщиною, оселивши в наметах Ізраїльські племена.
56 Вони й надалі спокушували Бога, протидіючи Всевишньому й не дотримуючись Його постанов.
57 Як і їхні батьки, вони стали відступниками, – не зберігали вірності, зраджували, як ненатягнутий лук.
58 Спонукали Його до гніву своїми жертовниками на узвишшях, викликали в Нього ревнощі своїми ідолами.
59 Побачив це Бог, дуже обурився й цілковито відкинув Ізраїль;
60 Він покинув Своє місцеперебування в Шіло, – Намет, у якому перебував серед людей.
61 Він віддав у полон Свою силу (Ковчег ), і Свою славу – в руки ворога.
62 Гніваючись на Свою спадщину, Він віддав Свій народ під меч.
63 Вогонь пожирав їхніх юнаків, а їхнім дівчатам не співали весільних пісень.
64 Їх священики загинули від меча, а їхні вдови навіть не оплакали своїх покійників …
65 І ось Господь, як від сну пробудився, наче воїн-витязь, збуджений вином , –
66 розгромив Своїх ворогів з тилу, завдавши їм вічної ганьби.
67 Він зневажив наметом Йосифа, не обравши племені Єфрема,
68 а обрав плем’я Юди – гору Сіон, яку вподобав.
69 Там збудував Свою Святиню, як найвище місце, – як землю, що укріпив навіки.
70 Він обрав Давида, Свого слугу, прикликавши його від отари овець.
71 Він взяв його від овець з ягнятами, щоб пасти Свій народ, – нащадків Якова, Ізраїль – Свою спадщину.
72 І він пас їх у чистоті свого серця, мудро направляючи їх своїми руками.