Псалом 74
1 Повчальний Псалом Асафа.
Боже, для чого Ти назавжди відкинув нас? Чому Ти гніваєшся на овець Твоєї отари?
2 Згадай Свою громаду, яку Ти придбав з давніх-давен, викупив як плем’я Своєї спадщини, а також гору Сіон, на якій Ти оселився.
3 Направ Твої стопи до давніх руїн; ворог усе спустошив у Твоїй Святині.
4 Твої вороги ревіли у Твоїй Святині, – вони встановили, як ознаку, свої прапори.
5 Виглядало так, начебто в лісовій гущавині вони розмахували сокирами.
6 Вони розтрощили сокирами і сікачами її різьблену оздобу.
7 Спалили дощенту Твою Святиню, опоганили до основ місцеперебування Твого Імені.
8 Між собою вони говорили: Давайте дощенту знищимо їх! І вже спалили в нашому краю всі місця поклоніння Богові.
9 Жодних наших ознак ми не бачимо; вже нема пророка, і ніхто між нами не знає, як довго так буде .
10 Доки, Боже, противник буде глумитися? Доки ворог ганьбитиме Твоє Ім’я?
11 Чому Ти відводиш Свою руку, – Свою правицю тримаєш за пазухою? Вийми її!
12 Боже, Ти здавна мій Цар; Ти звершуєш справи спасіння на землі!
13 Силою Своєю Ти розділив море, – потрощив у водах голови чудовиськ.
14 Ти розчавив голову Левіятану , віддавши його на поживу мешканцям пустелі.
15 Ти відкриваєш джерела й потоки, – Ти висушуєш могутні ріки.
16 Твій день і Твоя ніч. Ти створив світила та сонце.
17 Ти встановив усі межі на землі. Створив літо й зиму.
18 Пам’ятай про те, що ворог глумиться над Господом, а нерозумний народ зневажає Твоє Ім’я.
19 Не віддавай Твоєї голубки хижим звірам, не забувай про життя Своїх убогих ніколи.
20 Згадай про Свій Заповіт! Адже всі темні закутки землі наповнені притонами насильства.
21 Нехай пригноблений не піде засоромленим. Хай нужденний і вбогий прославить Твоє Ім’я.
22 Встань, Боже, вступися за Свою справу. Пам’ятай про повсякденну наругу над Тобою від нечестивого.
23 Не забудь про крики Своїх ворогів, – про постійно зростаючі вигуки тих, що повстали проти Тебе.
Maschil of Asaph.
1 O God, why hast thou cast us off for ever? why doth thine anger smoke against the sheep of thy pasture?
2 Remember thy congregation, which thou hast purchased of old; the rod of thine inheritance, which thou hast redeemed; this mount Zion, wherein thou hast dwelt.
3 Lift up thy feet unto the perpetual desolations; even all that the enemy hath done wickedly in the sanctuary.
4 Thine enemies roar in the midst of thy congregations; they set up their ensigns for signs.
5 A man was famous according as he had lifted up axes upon the thick trees.
6 But now they break down the carved work thereof at once with axes and hammers.
7 They have cast fire into thy sanctuary, they have defiled by casting down the dwelling place of thy name to the ground.
8 They said in their hearts, Let us destroy them together: they have burned up all the synagogues of God in the land.
9 We see not our signs: there is no more any prophet: neither is there among us any that knoweth how long.
10 O God, how long shall the adversary reproach? shall the enemy blaspheme thy name for ever?
11 Why withdrawest thou thy hand, even thy right hand? pluck it out of thy bosom.
12 For God is my King of old, working salvation in the midst of the earth.
13 Thou didst divide the sea by thy strength: thou brakest the heads of the dragons in the waters.
14 Thou brakest the heads of leviathan in pieces, and gavest him to be meat to the people inhabiting the wilderness.
15 Thou didst cleave the fountain and the flood: thou driedst up mighty rivers.
16 The day is thine, the night also is thine: thou hast prepared the light and the sun.
17 Thou hast set all the borders of the earth: thou hast made summer and winter.
18 Remember this, that the enemy hath reproached, O LORD, and that the foolish people have blasphemed thy name.
19 O deliver not the soul of thy turtledove unto the multitude of the wicked: forget not the congregation of thy poor for ever.
20 Have respect unto the covenant: for the dark places of the earth are full of the habitations of cruelty.
21 O let not the oppressed return ashamed: let the poor and needy praise thy name.
22 Arise, O God, plead thine own cause: remember how the foolish man reproacheth thee daily.
23 Forget not the voice of thine enemies: the tumult of those that rise up against thee increaseth continually.