Псалом 142
1 Повчання Давида, коли він перебував у печері. Молитва.
2 Щосили я волаю до Господа, на повен голос я кричу в молитві до Господа.
3 Виливаю перед Ним своє благання, відкриваю Йому свою журбу, особливо
4 коли знемагає у мені мій дух. Але Тобі відома моя стежка, – на дорозі, якою я ходжу, розставили на мене пастку.
5 Дивлюся праворуч і бачу: нема нікого, хто на мене звернув би увагу, – нікуди мені діватись, і нема того, хто потурбувався би про мене.
6 Тоді я заволав до Тебе, Господи, і сказав: Ти – мій Притулок, моя Доля серед живих людей.
7 Прислухайся до мого благання, бо я дуже пригнічений! Визволи мене від моїх переслідувачів, бо вони сильніші за мене.
8 Виведи мою душу з в’язниці, аби я прославив Твоє Ім’я. Навколо мене зберуться праведні, коли Ти виявиш до мене благовоління.
Maschil of David; A Prayer when he was in the cave.
1 I cried unto the LORD with my voice; with my voice unto the LORD did I make my supplication.
2 I poured out my complaint before him; I shewed before him my trouble.
3 When my spirit was overwhelmed within me, then thou knewest my path. In the way wherein I walked have they privily laid a snare for me.
4 I looked on my right hand, and beheld, but there was no man that would know me: refuge failed me; no man cared for my soul.
5 I cried unto thee, O LORD: I said, Thou art my refuge and my portion in the land of the living.
6 Attend unto my cry; for I am brought very low: deliver me from my persecutors; for they are stronger than I.
7 Bring my soul out of prison, that I may praise thy name: the righteous shall compass me about; for thou shalt deal bountifully with me.